Найкраще та найвлучніше визначення консервативного дав британський філософ Майкл Оукшотт. Він писав, що є два види знання. До першого належить те, що можна наґуґлити, знайти в енциклопедії, підручнику чи інструкції з використання. Яка столиця Кенії? Як функціонує реактивний двигун? Як зібрати шафу з Ikea? До другого — те, що ґрунтується на досвіді. Цього не знайдеш у жодній інструкції, таке знання зазвичай передається від майстра учневі. Як зробити гітару? Як провести операцію на сліпій кишці? Як приготувати ідеальний омлет із травами?
Консерватор, за Майклом Оукшоттом, той, хто другий тип знання вважає однаково важливим із першим, а можливо, і важливішим. Консерватори не довіряють великим раціоналістичним проектам. Вони не вірять, що краще суспільство можна спроектувати за кульманом. Вони роблять ставку на суспільні інституції й переконані, що людина за своєю природою не надто добра.
Консерватори вважають, з одного боку, що не було жодної революції, яка не збільшила б удесятеро ті хиби, які мала усунути, а з другого — що не існує недоліків, які було б неможливо усунути повільними реформами.
І захищають традиції, навіть якщо вони не надто розумні. «Якщо я серед чистого поля наштовхнуся на сітку, — писав Ґілберт Кіт Честертон, — то не просто зірву її, а подумаю, можливо, є причина, чому вона тут». Імовірно, сітка мала стримувати диких звірів, які без неї тероризували б населення.
Торі у Великій Британії не правлять, а стернують. Єдиним успіхом реакційних націоналістів було те, що вони надовго затруїли політичну риторику. Раптом знову можна спекулювати на темі біологічної меншовартості інших груп людей, раптом можна закликати до вбивства політичних опонентів, раптом можна релятивізувати Аушвіц, а НДР вважати благом, бо вона була така чудово-німецька.
Результати виборів у Бранденбурзі й Саксонії засвідчили, що протистояння між реакційними націоналістами та консерваторами аж ніяк не вирішене. Ліві та ліберали мають усі підстави бажати своїм друзям-консерваторам успіху в цій боротьбі. Адже вони потребують консерваторів як спаринг-партнерів, які в інтелектуальному протистоянні допоможуть їм відточити їхні світоглядні позиції, і як корективу, яка в разі потреби впаде їм до рук.
Консерватори важливі, бо нагадують усім нам, що Іммануїл Кант мав рацію. Філософ писав: «З такого кривого дерева, з якого витесана людина, неможливо зробити нічого цілком прямого».
Змилуйся над нами, Господи, якщо реакціонерам вдасться цілком поглинути консерваторів. Якщо правиця більше не матиме захисників традиційних цінностей і її представлятимуть лише радикали, демократії, ймовірно, настане кінець.
