Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі та Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні.
І ці побоювання зовсім не є необґрунтованим. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.
Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно є великим, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити – і проводить – незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та паливом української армії, що, очевидно, у білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва і, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе.
І що набагато неприємніше для України – виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.
Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону – позиція Білорусі,
очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну.
Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?
Про що насправді йшлося
У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996 році було підписано угоду про створення "глибоко інтегрованої політично та економічно" Спільноти Росії і Білорусі.
Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах йшлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до Статуту та Договору про Союз Білорусі та Росії, єдине громадянство.
Також для реалізації спільних задач передбачалося створення "на паритетних засадах" парламентської асамблеї та виконавчого комітету.
У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної Держави. Він набув чинності – тобто формально існує Союзна Держава [Білорусі та Росії]. Обидві держави, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет "з урахуванням добровільно переданих Союзній Державі повноважень".
Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки – узгодження зовнішньої та оборонної політики.
Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входять президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду – згідно зі статтею 4, "для реалізації цілей Союзної Держави", водночас "державну владу у державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи".
По факту, йдеться про об’єднання на зразок конфедеративного.
Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але "нагору" передається частка їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, у Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у Союзній Угоді – у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські – 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної Держави.
Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету,
ані навіть прапору чи гімну "єдиної держави" не існує.
По суті, не існує спільної зовнішньої та оборонної політики – про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі у матеріальному забезпеченні української армії.
Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються "торгові війни", останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося.
Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи – з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.
