З 1987 року покупці McDonald’s ретельно збирали картки гри "Монополія", приєднані до чашок, упаковок для картоплі фрі та рекламних буклетів у магазинів і отримували за них презенти. Найбільшим був головний приз – 1 мільйон доларів.
Виграти його було майже неможливо, проте у певний момент у США почали масово з'являтися “Мак-мільйонери”. Майже усі вони були несправжніми, і завдячували перемогою загадковому “Дядьку Джеррі”, який продавав їм виграшні картки і збирав за це відсотки.
Коли ФБР зрештою викрили аферу, то з’ясували, що “Джеррі” викрав 60 карток та обікрав McDonald’s на 24 мільйона доларів. Детальніше читайте у матеріалі ТСН.ua.
"Монополієва" лихоманка
Гра “Монополія у McDonald’s” вперше з’явилася 1987 року у США, а згодом поширилася й на інші країни – Канаду, Австралію, Австрію, Німеччину, Нову Зеландію, Польщу, Росію тощо. Вона була однією з найпопулярніших рекламних кампаній мережі ресторанів швидкого харчування.
Відвідувачі McDonald’s збирали різноманітні стікери-картки, що додавалися до таких елементів меню, як Big Mac, курячі нагетси, картопля фрі,
кава та чай. Деякі з них давали змогу отримати різноманітні призи.
Виграти гру – отримати головний приз у 1 млн доларів і стати “Мак-мільйонером” – можна було у два способи: знайти карту "Миттєвий виграш", або зіставити стікер "Безкоштовне паркування" з Boardwalk.
Як і у звичайній грі "Монополія", гравці обмінювалися картками, щоб виграти. Грабіжники навіть навідувалися до ресторанів, вимагаючи картки "Монополії". Тисячі покупців приходили у McDonald’s. "Монополія" швидко стала найбільш прибутковим бізнесом компанії від моменту винайдення Happy Meal.
Шанси виграти і отримати справді гарний приз були невеликими та становили 1 на 250 мільйонів.
Проте наприкінці 20 століття у США почали масово фіксувати випадки подібних виграшів. Одним з таких “МакМільйонерів” став Майкл Гувер - працівник казино, який незадовго до цього повідомив про своє банкрутство.
56-річний чоловік зателефонував McDonald’s і заявив, що він виграв головний приз – 1 мільйон доларів. 3 серпня 2001 року до Гувера навідалася знімальна група McDonald’s. Емі Мюррей, спікерка компанії, попросила його розповісти на камеру про те,
як йому вдалося виграти "Монополію".
Гувер сказав, що він заснув на пляжі, а коли прокинувся і змивав з себе пісок, його журнал People впав в море. Чоловік купив іншу копію видання у магазині – усередині була реклама з карткою "Миттєвий виграш".
Знімальна група уважно слухала слова чоловіка. Проте кілька її членів були не працівниками McDonald’s, а агентами ФБР під прикриттям. Вони підозрювали, що Гувер насправді був складовою кримінальної змови, і агент Річард Дент додав відеозапис з “щасливчиком” до величезної теки вже наявних доказів.
Він почав своє розслідування 2000 року, коли загадковий інформатор затефонував у ФБР і заявив, що гра McDonald’s була скомпроментована зсередини чоловіком, відомим як "Дядько Джеррі". Джерело повідомило, що "переможці", яким вдавалося виграти у "Монополії" цінні призи, платили "Дядькові Джеррі" відсотки. Так, наприклад, ті, кому вдалося виграти 1 мільйон доларів, віддавали йому перші 50 тисяч доларів готівкою. За даними інформатора, одна сім'я у Джексонвілі виграла відразу три призи у 1 мільйон та автівку Dodge Viper.
Після того,
як Дент повідомив про отриману інформацію McDonald’s, у компанії занепокоїлися і відразу надали Денту список переможців.
У McDonald’s пояснили, що картки були вироблені компанією Simon Marketing у Лос-Анджелесі. Відповідальним за їхнє виготовлення був ні хто інший як директор безпеки Simon Marketing Джеррі Якобсон.
Дент думав, що знайшов ймовірного зловмисника. Проте після того, як він почав прослуховувати телефон Якобсона, агент з'ясував, що чоловік був складовою масштабної кримінальної змови, до якої входили гангстери, екстрасенси, власники стриптиз-клубів, засуджені, наркоторговці і мормонські сім’ї. За допомогою махінацій Якобсона угруповання отримало 24 мільйони доларів у готівці та призах.
Що відомо про "Дядька Джеррі"
Іронічним фактом є те, що “Дядько Джеррі” (або Джером Пол Якобсон, як його звали насправді) спершу прагнув бути офіцером поліції. 1976 року він склав присягу Голлівудському поліцейському департаменту Флориди, проте вже за рік травмував зап'ястя. Невдовзі після цього у Якобсона стався рідкісний неврологічний розлад, і його кар'єра у поліції завершилася.
1981 року він за рекомендацією дружини влаштувався до Dittler Brothers – компанії, що працювала на Simon Marketing – і вже за рік став директором з безпеки та одноосібно наглядав за виробництвом виграшних карток для гри “Монополія”.
Якобсон особисто вирізав цінні ігрові елементи і клав їх у конверт, перед тим, як заклеїти кожен куточок металевою пломбою. Він сам перевозив їх до фабрик пакування McDonald’s по всій країні. Все, що робив Якобсон, відбувалося під наглядом незалежного спостерігача.
Та одного разу, 1989 року, під час сімейного зібрання у Маямі, Якобсон дав своєму вітчиму Марвіну Брауну ігрову картку вартістю 25 тисяч доларів.
"Я не знаю, можливо, я хотів показати йому, що можу зробити щось, або вихвалявся", - зізнався аферист пізніше.
Проте найбільших масштабів діяльність Якобсона отримала 1995 року. Тоді він випадково отримав пакунок, який йому надіслав постачальник з Гонконга, і усередині знайшов набір печаток для боротьби з підробками конвертів для ігрових карток. Якобсон почав налагоджувати свій бізнес.
Під час перевезення виграшних карток він заходив до чоловічого туалету – єдиного місця,
де ревізорка не могла за ним слідувати. Там він знімав пломбу, виймав виграшні картки, замінював їх на звичайні, та знову клав конверти назад. Тогоріч Якобсон також зустрів людину, що допомогла йому “індустріалізувати” схему Дженнаро Коломбо.
Останній оперував нічними клубами, підземними казино та букмекерськими конторами і був заінтригований, коли Якобсон повідомив йому, що працював у сфері промо-ігор.
У листопаді 1995 року Якобсон надав Коломбо ігрову картку на Dodge Viper. Італієць, який був одержимий фільмом "Хрещеним батько" і мав амбіції стати актором, погодився розмахувати гігантським ключем від автомобіля в рекламному ролику McDonald's.
Згодом мільйонні призи завдяки Якобсону отримали відразу кілька друзів Коломбо. Власник букмекерських контор навіть представив Якобсона своїй дружині Робін, назвавши його "Дядько Джеррі", і вже 1996 року її батько, Вільям Фішер, отримав викрадену картку на 1 мільйон.
До кінця 1998 року Якобсон вкрав майже усі картки з великими призами, купував за примхою нерухомість та збирав "відсотки" від переможців. Він спілкувався з італійцями,
одягався у костюми та інколи називав себе "Джеральдо Константіно".
Згодом, однак, Якобсон вирішив замінити Коломбо. Його новим партнером став бізнесмен Доном Хартом – він продав свою компанію, однак усе ще мав мережу контактів у США.
Коли Якобсон розповів про свою аферу, Харт назвав її занадто хорошою, щоб бути правдою, і зазначив, що не хоче брати участь у будь-яких махінаціях з картками або операціях з грошима. Натомість він представив Якобсона двом своїм друзям.
Першим був Річард Кутюр'є, власник низки точок з продажу смажених курчат. Здебільшого Кутюр'є пропонував картки випадковим людям, яких зустрічав на вечірках. За свої послуги він отримав "близько 10" переможних карток.
Згодом Харт познайомив Якобсона з Ендрю Гломбом, азартним гравцем, що 1983 року був засуджений за доставку чистого кокаїну авіарейсом з Маямі до Далласу. Гломб пропонував картки старим друзям із своїх днів торгівлі наркотиками.
Переслідування
Після того, як Річард Дент отримав анонімний дзвінок від інформатора, він зателефонував спікерці McDonald’s і розповів, що Вільям Фішер, який виграв 1 млрд доларів 1996 року,
був шахраєм.
У ФБР розпочали офіційне розслідування. Воно мало назву «Операція "Остаточна відповідь"», на честь гри McDonald’s "Хто хоче бути мільйонером". До операції були залучені 25 агентів з різноманітних куточків країни, які відстежували 20 тисяч телефонів та записали 235 касет дзвінків.
Вони спостерігали за тим, як розгорталася діяльність Якобсона. Останній, тим часом, знаходив собі нових спільників. 29 січня 2000 року Якобсон запропонував долучитися до схеми своєму другові, Дуайту Бейкеру.
"Якщо, гіпотетично, я б міг дістати тобі ігрову картку, чи знаєш ти когось, хто міг би отримати гроші за нею?", - несподівано запитав Якобсон.
"Ти серйозно?", - перепитав Бейкер, проте зрештою погодився. Якобсон надав йому картку на 1 мільйон доларів і зажадав частки у 100 тисяч доларів - більше, ніж коли-небудь раніше.
Бейкер вирішив віддати картку своєму пасинку, Джорджу Чендлеру, якому на той час було вже тридцять років. Він сказав, що справжній переможець якраз розлучався з дружиною, і не хотів ділитися виграшем із нею.
Чендлер відразу зміг знайти лише 50 тисяч доларів,
проте Бейкер допоміг йому заповнити форму McDonald’s. Бейкер попереджав пасинка про те, щоб той не брав участі у будь-яких промороликах, проте той його не послухав. 26 червня 2000 року два американські новинні канали зафіксували на відео, як Чендлер отримує свій приз. Запис відразу опинився на столі у офісі ФБР в Джексонвілі.
Згодом Бейкер вирішив викупити у Якобсона ще кілька карток. Одну з них, що дозволяла отримати 1 млн доларів, він віддав другові, а іншу – на 500 тисяч доларів – сестрі своєї дружини, Бренди Фінніс.
27 квітня 2001 року Дент отримав дзвінок від McDonald’s – йому повідомили про “виграш” Рональда Х'юї, мешканця міста Джермантаун, штат Теннессі.
Емі Мюрей, спікерка McDonald’s, сконтактувала з “переможцем” і попросила його знятися у рекламі. Однак чоловік сказав, що хоче лишитися анонімним, бо страждає на депресію.
Агенти виявили, що телефон Х'юї в штаті Теннессі був обладнаний пристроєм переадресації дзвінків. Фактично він мешкав у Андерсоні, Південна Кароліна, в декількох милях від будинку Джорджа Чендлера, останнього переможця.
30 травня 2001 року Річард Дент дізнався і про виграш Бренди Фінніс.
Він швидко з’ясував, що вона теж мешкала у Південній Кароліні, а саме в містечку під назвою Вестмінстер.
Агент дістав карту штату та закріпив на ній адреси усіх трьох переможців - Х'юї, Чандлера та Фінніс. Усі вони мешкали у “золотому трикутнику”, розміром не більше ніж 40 кілометрів, а усередині цього трикутника був будинок Якобсона.
Арешт
11 липня 2001 року McDonald’s запустили свою останню гру. Знаючи, що гра була порушена, керівництво компанії хотіло все скасувати, проте Дент наполягав на тому, що йому потрібно більше доказів. Гра отримала назву “Оримай свій приз у “Монополії” (Pick Your Prize Monopoly).
Компанія розмістила 57 мільйонів паперових карток у виданнях Time, People, Sports та Illustrated. По радіо повідомили, що усередині були два стікери, які дозволяли отримати приз у 1 мільйон доларів “готівкою, золотом або діамантами”.
На цей час, однак, усі переможні картки вже були у руках Джеррі Якобсона. Він вирішив забрати призи і надав одну картку своєму поплічнику Гломбу, а іншу – Бейкеру.
Бейкер захотів передати картку своєму останньому переможцю,
Ронні Х'юї, що пообіцяв знайти "свою людину в Техасі". Слухаючи їх дзвінок, Дент провів пальцем по списку номерів, який нещодавно набрав Х'юї. Єдиний техаський номер належав зятю Х'юї - Джону Девісу.
За вісім днів Дент отримав дзвінок від Емі Мюррей. Вона повідомила, що хтось виграв приз у мільйон доларів. Агент перебив її і запитав, чи ім'я переможця Джон Девіс. Жінка відповіла ствердно.
Невдовзі після цього ФБР викрила також Гломба та його мережу "переможців-мільйонерів", останнім з яких став Майкл Гувер.
22 серпня 2001 року ФБР арештувало майже усіх причетних до афери: Дуайта та Лінду Бейкер, Джона Девіса, Ендрю Гломба, Майкла Гувера, Рональда Х'юї та Бренду Фінніс. Самого Якобсона також затримали і звинуватили в змові щодо вчинення шахрайства.
Суд над аферистами розпочався 10 вересня 2001 року – за день до атаки терористів на Вежі-близнюки (через це скандал не набув надто масштабного розголосу). Понад 50 підсудних були засуджені за шахрайство та змову.
Рекрутерів, що працювали на "Дядька Джеррі" – Харта, Кутюр'є та Гломба – засудили до одного року за ґратами та змусили виплатити колосальні штрафи. Сам Якобсон на суді неохоче визнав, що вкрав 60 карток “Монополії” загальною вартістю 24 мільйони доларів.
"Я зробив найбільшу помилку свого життя" – зазначив він, перш ніж погодився заплатити 12,5 мільйонів доларів у якості компенсації збитків. Суд засудив Якобсона до 37 місяців у в’язниці.
McDonald’s негайно розірвав зв’язки із Simon Marketing, і дві компанії подали позов одна на одну за порушення договору (зрештою у McDonald’s вирішили це питання поза судом, сплативши 16,6 млн доларів). Проте Simon Marketing не вдалося оговтатися від скандалу – фірма самоліквідувалася у 2002 році.
