Для Італії коронавірус став справжнім землетрусом, причому не лише епідемічним. Серйозні зміни торкнулися і політичного середовища, і суспільних настроїв.
Карантинні обмеження не призвели до падіння рейтингів уряду, швидше навпаки. І одночасно - завдали чималого удару по популярності праворадикалів.
Щоправда, під ударом опинилася й репутація ЄС - голові Єврокомісії навіть довелося вибачатися за затримку з допомогою.
Удар по праворадикалах
У багатьох демократичних країнах епідемія стала випробуванням для "суспільного договору" - спроможністю обраної влади упоратися із несподіваним викликом. У випадку Італії це спрацювало на користь чинної влади, а не навпаки.
[L]
Так, за даними Інституту політичних та соціальних досліджень "Демос", у березні дії уряду схвалювали 82% італійців, а практично стільки ж (81%) підтримували урядове рішення щодо продовження карантину до 3 травня.
Крім того, в Італії зросла довіра до владних інститутів - довіра до президента Маттарелли зросла на 11% і сягнула 75% (майже стільки ж, скільки у папи Римського), до прем’єра Конте - на 15% (усього 58%)
(дані Національного дослідницького інституту "Демополіс").
Коронавірус не тільки збільшив довіру до представників влади, але й зіграв на руку демократичним силам на противагу праворадикальним: у порівнянні з результатами минулорічних виборів до Європейського парламенту підтримка "Ліги", за даними різних опитувань, впала приблизно на 7% - з 34% до 27%, тоді як популярність "Демократичної партії" та "Руху 5 зірок", які наразі формують уряд, залишилася практично на тому самому рівні.
Коронавірус завдав праворадикальній "Лізі" одразу двох ударів.
З одного боку, партія залишилася без свого улюбленого "козиря", завдяки якому нарощувала свою підтримку. Тема мігрантів та небезпеки, яку вони нібито становлять для італійського суспільства, практично зникла з італійського порядку денного - зокрема й через гранично малі цифри тих нелегальних мігрантів, які дістаються італійських берегів (у перші три місяці 2020 року на італійських берегах висадилося майже 2800 осіб), але у першу чергу через те, що уявну міграційну загрозу в очах італійців заступила цілком реальна загроза вірусу.
Дивовижним чином епідемія узагалі перевернула дискусію навколо мігрантів на 180 градусів: Тереза Белланова, міністр з питань сільського господарства, запропонувала легалізувати присутніх у країні мігрантів, щоб залучити їх до роботи у сільському господарстві, яке вже потерпає від відсутності сезонних робітників.
[BANNER1]
З іншого боку, "Ліга" до певної міри дискредитувала себе на місцевому рівні: коронавірус зіграв злий жарт із міфом про заможну Північ, якій завжди ведеться краще, ніж бідному Півдню.
Станом на початок травня майже третина усіх випадків захворювання в Італії припадає на регіон Ломбардія, традиційний осередок "легістів", а абсолютна більшість випадків коронавірусу зареєстровані у північних регіонах.
Примара "Італекзіту"
Чи не єдиним гравцем, якого італійці у час епідемії сприймають абсолютно негативно, виявився Європейський Союз.
За даними "Демополіс", довіра до ЄС серед і без того скептично налаштованих італійців у квітні впала до 27% у порівнянні з 42% у січні (за останні десять років нижчий рівень довіри, за даними Євробарометру, був зафіксований тільки у 2013 році - тоді він становив 24%).
Італійці настільки розчаровані у ЄС, що кількість тих, хто був би готовий проголосувати за вихід з Євросоюзу (так званий Італекзіт), практично дорівнює тим, хто голосував би за те, щоб лишитися (42% проти 44%, дані Інституту "Tecnè"). Голова Єврокомісії Урсула фон ден Ляєн навіть принесла Італії "щирі вибачення" за те, що "багато хто не допоміг Італії одразу і вчасно".
В Італії порівнюють ЄС із Китаєм, допомога від якого надійшла вже 12 березня, не на користь першого.
Насправді образа італійців не до кінця обґрунтована: у березні Єврокомісія затвердила багатомільйонну схему підтримки Італії у формі грантів та позик. Тим часом італійське видання "Il Foglio" з’ясувало, що частина китайської допомоги насправді була оплачена Італією в рамках двосторонньої комерційної оборудки.
Утім, очевидно, що комунікаційна перемога - не на боці Брюсселя.
І хоча вихід Італії з ЄС не стоїть на порядку денному - Єврокомісія прогнозує скорочення ВВП Італії на 9,5% у 2020 році та збільшення зовнішнього боргу до 160%, а отже, Італія опиняється у ще більшій залежності від партнерів по єврозоні,
- антиєвропейські сили на кшталт "Ліги" намагатимуться використати ці настрої для того, щоб знову наростити підтримку і повернутися до влади.
Тим більше, що, за даними опитування SWG, 52% італійців вважають другом своєї країни Китай (що на 42% більше, ніж у 2020 році), а 32% - Росію.
Щодо ворогів, то в уяві 45% італійської громадськості ворогом №1 є Німеччина, яка прийняла на лікування п’ятдесят італійських хворих на коронавірус.
"Гумконвой" для Італії
Іншою країною, чия допомога привернула до себе непересічну увагу, стала Росія.
[L]
"Гуманітарна місія", яку доправили чотирнадцять літаків Міноборони РФ, перетворилася на цілу піар-акцію (військові вантажівки РФ проїхали через пів країни, щоб доправити допомогу з Рима на Північ, замість того, щоб одразу бути доставленими в аеропорт на півночі країни), яка викликала запитання громадськості навіть у такій прихильній до Росії країні, як Італія.
Зокрема, у авторитетних видань "La Stampa", яке першим розкритикувало присутність у складі місії російських військових, та "La Reppublica", яке повідомляло про пропозиції публікувати відео та тексти із подякою за російську допомогу і отримувати за це гроші,
які італійцям надходили в одному з месенджерів.
А на початку травня італійське видання "Linkiesta" опублікувало лист від голови комітету із міжнародних справ російської Думи Леоніда Слуцького, який посол Росії в Італії адресує візаві Слуцького у Сенаті Віто Петрочеллі.
Російський депутат закликає міжнародну спільноту сприяти зняттю санкцій, зокрема, через механізм Генеральної Асамблеї ООН.
Попри те, що у листі немає згадки про гуманітарну допомогу, яку Росія надала Італії, італійське видання тлумачить російське звернення саме як вимогу "розрахуватися" за підтримку.
У відповідь на критику Петрочеллі відповів цілком у дусі італійської дипломатії: лист Слуцького, на його думку, не має з гуманітарною допомогою нічого спільного, адже Італія і раніше підтримувала перегляд антиросійських санкцій.
Іншими словами, російська "місія" викликала в Італії неоднозначні оцінки - щоправда, критика з боку італійської громадськості є недостатньою, щоб вважати її мейнстримом.
[BANNER2]
Україна та Італія: надолужити темп
Невдовзі після листа Слуцького Петрочеллі також отримав і лист від депутатів Верховної ради,
які закликають італійських колег продовжувати політику підтримку територіальної цілісності та суверенітету України на міжнародних майданчиках.
Безумовно, українській стороні значно легше подавати такі звернення, коли Україна й сама не стояла осторонь під час італійської кризи.
Відрядження двадцяти лікарів та медсестер до Італії, нехай і з майже двотижневою затримкою, створило нову реальність.
Україна опинилася перед Італією у ролі не прохача, а захисника та друга.
Попри те, що українська допомога не здійняла таку інформаційну хвилю в Італії, як російська чи китайська, міністр закордонних справ Луїджі ді Майо у своїй подяці тим, хто допоміг Італії, назвав Україну серед тих 12 країн, які відзначив поіменно, а посол Італії в Україні Давіде ла Чечіліа після відрядження українських лікарів почав практику дублювання своїх публічних дописів українською мовою.
Коронавірус перервав очевидний період нової динаміки в українсько-італійських відносинах - з осені минулого року прем’єр Конте та президент Зеленський встигли зустрітися цілих два рази (один - під час Генасамблеї ООН у Нью-Йорку,
другий - під час офіційного візиту українського президента до Рима в лютому цьогоріч), до кінця першого півріччя очікувався візит Конте в Україну (востаннє італійський прем’єр відвідував Україну у 2015 році).
Через епідемію ці плани опинилися у підвішеному стані.
Наразі для Італії першочерговий план - побороти коронавірус та вберегти економіку, а вже потім розвивати міжнародні відносини у нових реаліях. Утім, Італія і надалі шукатиме у відносинах з партнерами "дипломатію рішень", і було б дуже добре, якби конструктивним джерелом частини цих рішень - там, де це відповідає і українським інтересам, - була Україна.
Автор: Катерина Зарембо,
асоційована аналітикиня Центру "Нова Європа"
Думки та позиції, викладені у цій статті, є винятковою відповідальністю авторки та необов’язково збігаються з позицією Центру "Нова Європа"
