США ведуть політику стримування агресії Росії, зокрема проводячи військові навчання в Чорному морі для демострації своєї міці. Але Кремль уважає акваторію своїм "ближнім зарубіжжям" й має значні переваги в регіоні. Чи зможе Чорноморський флот перенести американську повітряну атаку й як це теоретичне розуміння вплине на політику стримування?
Про це пише The National Interest.
Стало ясно, що Військово-повітряні сили США сьогодні вважають себе інструментом морської сили. За цією метаморфозою із задоволенням спостерігають всі ентузіасти морського флоту, що схиляються в бік Заходу. В останні роки "бойові птахи" наземного базування вдосконалювали навички зі знищення кораблів, що перебувають у морі, вчилися атакувати укріплені пункти на островах, а що стосується бомбардувального флоту, то його можливості з точного встановлення мін збільшилися вдвічі. Ось деякі дані, що підтверджують зазначену тенденцію: 29 травня два бомбардувальники B-1B "Лансер" (Lancer, B-One) провели сміливу демонстрацію військово-повітряної потуги Сполучених Штатів та їхніх союзників у районі Чорного моря.
Винищувачі України, Польщі і Румунії супроводжували американські бомбардувальники на різних ділянках їх наддалекого маршруту, — він почався в Дакоті, потім був перетин Атлантичного океану, проникнення вглиб Євразії і повернення назад.
Офіційний представник Європейського командування Військово-повітряних сил США (USAFE) після завершення операції повідомив, що бомбардувальники B-1B імітували атаку на російський Чорноморський флот з допомогою протикорабельних ракет великої дальності AGM-158C, які нещодавно поповнили американські арсенали, призначені для ведення бойових дій в морських акваторіях. Ці ракети великої дальності та великої потужності відновили морський арсенал після трьох десятиліть зневажливого ставлення до нього в період після закінчення холодної війни. Ці смертоносні "птахи" можуть вражати цілі на відстані до 8 тисяч кілометрів або 5 тисяч миль (можливо, навіть на більшій відстані; збройні сили, як правило, занижують дані, призначені для відкритої публікації). Але не тільки бомбардувальники B-1B, які стартують з наземних баз, здатні застосовувати протикорабельні ракети великої дальності,
але і винищувачі Військово-морських сил США F/A-18E/F "Супершершень" (Super Hornet), які базуються на авіаносцях. Досить імовірно, що в найближчі роки надводні кораблі та наземна артилерія теж будуть ними оснащувати.
Офіційний представник Європейського командування Військово-повітряних сил США похвалив операцію в Чорному морі за додавання "потенціалу стримування не тільки для Сполучених Штатів, але і для наших союзників і партнерів". Це означає, що майбутні супротивники повинні бути стурбовані ракетними залпами, які можуть полинути не тільки з американських бойових кораблів і літаків, але і з бомбардувальників, які базуються на землі. "Такого роду можливості", підкреслюється в кінці пресрелізу, повинні "зробити сильний вплив" на політиків, що приймають рішення в столицях від Москви до Пекіна і Тегерана.
Це серйозна заява, навіть більш серйозна, ніж це може усвідомити Європейське командування Військово-повітряних сил США. В кінцевому підсумку стримування передбачає застосування різноманітних засобів, включаючи рішучість Америки використовувати наявні можливості тоді,
коли вона каже, що буде їх використовувати, а також впевненість противника у можливості Америки та її рішучості їх використовувати. Це множення, а не додавання. Якщо один із названих компонентів дорівнює нулю, то нульове значення отримує і саме стримування. Це формула Генрі Кіссінджера. За словами представників Європейського командування Військово-повітряних сил США, бомбардувальники з ракетами великої дальності на борту, супроводжувані винищувачами, збільшують бойові можливості Сполучених Штатів в морських регіонах, в тому числі по всьому периметру Росії. Дуже важливе питання полягає в тому, чи підвищує нарощування потенціалу війни в повітрі рішучість командування американських військ використовувати цей потенціал у бойових діях. А найважливіше те, чи вірить Москва в поєднання можливостей Америки і наявність у неї сили волі.
Якщо тренувальні польоти бомбардувальників змусять захисників Володимира Путіна понервувати, то Кремль двічі подумає, перш ніж розпочати дії, яким Вашингтон хоче запобігти, — розв'язання війни або інші ворожі акції, спрямовані проти союзників Сполучених Штатів в Чорноморському басейні.
Путін повинен знати, що будь-який удар викличе нищівний удар у відповідь.
Давайте перерахуємо по порядку зазначені складові стримування. Припустимо, що протикорабельні ракети великої дальності відповідають своїм характеристикам щодо радіусу дії, високої точності, малопомітності; припустимо, що вони можуть обходити ворожі системи оборони та наносити потужні удари з великої дистанції. За наявними даними, бомбардувальник B-1B може взяти на борт 24 ракети. Два такі бомбардувальники можуть завдати дуже серйозного удару по ворожому флоту — особливо в тому випадку, якщо льотчики несподівано завдадуть ракетний удар по кораблях на якірній стоянці. Зрештою, корабель, що стоїть біля причалу, може сприйматися як будівля, і майже так само корабель, що стоїть на якорі. Нерухомий об'єкт — легка здобич для високоточної зброї. Поки навички льотчиків Європейського командування Військово-повітряних сил США не давали приводу у них засумніватися.
Але давайте ще поміркуємо. Одна справа завдати один потужний удар. Але чи можуть, у разі необхідності, бомбардувальники Військово-повітряних сил США провести операцію в акваторії Чорного моря,
якщо будуть злітати в Південній Дакоті або в якому-небудь іншому місці Північної Америки — з урахуванням дистанції, польотного часу і можливості зустрічі на маршруті руху з ворожими перехоплювачами? Стратегічний гуру Джозеф Вайлі (J. C. Wylie) налаштований скептично. Вайлі вважає повітряні сили кумулятивним елементом бойових дій. При підготовці проведення повітряних нальотів на карті намічаються всі можливі цілі. Тактичні операції, як правило, не вимагають повторення — ні в часі, ні в просторі. Подивіться на будь-яку карту об'єднаних бомбових ударів проти нацистської Німеччини, і ви побачите ефект "розплескування фарби", характерний для кумулятивних операцій.
А що ж можна сказати з приводу висновку Вайлі? Авіація здатна з плином часу завдати серйозної шкоди противнику, як це було зроблено в ході нальотів на об'єкти німецької промисловості й на наземні сили. Це було зроблено за рахунок ослаблення сил противника з допомогою поступових атак, кожна з яких не має вирішального значення, але, взяті разом і проведені безжально проти правильно відібраних об'єктів,
вони дають приголомшливий стратегічний ефект. Така смілива операція, як виконаний в минулому місяці політ бомбардувальників B-1B, не може вирішити результат конфлікту за півдня, якщо тільки одне формування бойових літаків не завдасть дуже серйозного збитку, — достатнього для того, щоб вивести ворога з ладу або переконати керівництво в тому, що воно не зможе здобути перемогу за прийнятну ціну. У такому разі вороже керівництво в результаті такої шаленої атаки підкоряється, тому що змушене це зробити або вирішує так зробити.
Скидання бомбардувальниками B-29 атомних бомб на Хіросіму і Нагасакі в 1945 році наближається до подібного роду ідеалу та має винятково важливе значення. Але чи можна один залп протикорабельних ракет великої дальності зіставити з вогневої міццю зброї судного дня?
Новини за темою: Протистояння ядерних арсеналів США й Росії: Чия зброя виявиться ефективнішою в умовах реального зіткнення
Важко сказати, і є підстави для сумнівів. У будь-якому випадку ясно одне. Виліт з віддалених аеродромів розсіює ударну силу бойової авіації, оскільки спочатку літаки піднімаються в повітря,
потім наносять бомбовий або ракетний удар, після чого повертаються додому. Іншими словами, розсіювання в часі послаблює бойову міць в зоні проведення операції в кожен конкретний момент. Судячи з усього, в такому випадку командування військово-повітряних сил США передбачає проведення операцій, які сконцентровані в просторі для нанесення потужних ударів по окремих цілях. Але чи можуть вони повторити сконцентровані удари проти окремих об'єктів? Це питання, відповідь на яке повинні дати фахівці з тактики.
Повільні, по краплі, військові дії мають менший фізичний і психологічний вплив, ніж потужний вогневий вал.
Друге питання — рішучість. Рішучість пов'язана зі сприйняттям можливостей. Високопоставлені командири та їхні політичні радники з великим бажанням застосовують ту зброю, яка, на їхню думку, має кращі шанси на досягнення бажаного результату, аніж ту, яка може виявитися неефективною. Чесна оцінка комбінації бомбардувальників B-1B і протикорабельних ракет великої дальності укупі з військовими іграми та іншими засобами випробування обладнання, а також тактика і стратегія,
— все це має вирішальне значення для формування впевненості у політиків, які приймають рішення, визначають те, які операції повинні провести Військово-повітряні сили США та пов'язані з ними спільні формування.
Імовірно, спільні операції за участі союзників, в яких візьмуть участь не тільки бомбардувальники, які базуються на території Сполучених Штатів, а також військово-повітряні і військово-морські сили, які знаходяться поблизу театру бойових дій, викличуть більше впевненості і зміцнять силу волі тих, хто віддає накази. Якщо використовувати терміни Вайлі, в ході подібних операцій повинні наноситися багаторазові і концентровані удари з повітря, скорочуючи паузи між ними. Об'єднані сили повинні наближатися до того ідеалу, який передбачає концентрацію зусиль у просторі і часу для досягнення максимальної стратегічної переваги.
Наявні можливості і готовність їх використовувати є складовими сили. Якщо посилювати кожну з них, то відбувається проєктування іміджу безстрашної сили.
І, нарешті, ступінь упевненості. Ворожі лідери, а не ви, вирішують питання про те, чи вселяє довіру проєктований вами імідж стримування.
Для стримування, навіть для найбільш силового, рішуче налаштовані військові повинні переконати противників у тому, що володіють достатньою силою і достатньою рішучістю. Іншими словами, вони повинні переконати противника в тому, що здатні реалізувати заходи стримування і зроблять це. Якщо Москва вважає, що Чорноморський флот може перенести американську повітряну атаку — особливо атаку з короткими інтервалами або разову атаку в дусі проведених минулого місяця навчань, — то тоді стримування може не подіяти на керівництво цієї країни.
Це реальна можливість. Російські лідери вважають, що Чорне море є їх "ближнім зарубіжжям", вони вважають його "своїм полем". І збройні сили Росії володіють значними перевагами в цьому регіоні. Літаки наземного базування і ракети становлять загрозу для майбутніх союзницьких літаків і надводних сил, і таких можливостей у супротивника чимало. Росія перевершує сусідів у військовому відношенні. Туреччина, теж сусід і можливий суперник, є членом НАТО, однак вона віддалилася від своїх союзників і підтримує дружні відносини з Москвою.
Новини за темою: Чорноморська стратегія Америки: Канал Ердогана "Стамбул" відкриває двері НАТО в Чорне море?
Коротше кажучи, російське керівництво повинно вважати стратегічне оточення на своїх південних кордонах в цілому сприятливим. Потрібно щось більше, ніж одиночний політ бомбардувальників, що стартують з дальньої відстані,- яким би вражаючим він не був, щоб похитнути самовпевненість Москви.
Стримування в більшій мірі вимагає узгоджених дій, а не окремих жестів.
Джеймс Холмс
За матеріалами: ІноЗМІ
