Ситуація в середині Республіки Білорусь дійшла до стадії високого ступеню поляризації. Ознаками цього виступають:
- Майже повна внутрішня делегітимізація режиму президента Олександра Лукашенка в ході безлідерських мирних всенародних мітингів, масового статечного руху та страйків на підприємствах, і це в умовах низького рівню гнучкості президента Лукашенка в питаннях проведення перевиборів на демократичних засадах;
- Поява тез про підготовку для Лукашенка сумної долі Чаушеску («Лукашеску») або Каддафі;
- Формування альтернативного центру влади за межами країни у форматі «Координаційної ради з передачі влади» у складі 36 осіб на чолі з С.Тихановською та початок процедур щодо його міжнародної легітимізації;
- Стрімка втрата білоруськими силовиками керованості над процесами в середині країни та перетворення їх у колективного ворога білоруського народу через надмірне та непропорційне використання сили проти учасників протестів;
- Неможливість білоруським урядом надалі контролювати провідні ЗМІ та підтримувати стан фільтрації інформації;
- Ризики паралічу промислового виробництва через масову зупинку частини провідних підприємств, що підриває економічну базу режиму та підвищить економічну напруженість в умовах падіння ВВП, що намітилося у I півріччі 2020 р.;
- Оголошення можливості запровадження міжнародних політичних санкцій проти білоруського керівництва, що робить їх персонами non grata в очах світової спільноти за для тиску на Олександра Лукашенка;
- Кваліфікація частиною держав міжнародної спільноти можливої «військової допомоги» з боку РФ на підтримку режиму Лукашенка, як акту агресії та втручання у справи суверенної держави.
Наведені чинники роблять особу Олександра Лукашенка токсичною для його оточення, керівництва силовиків та російського керівництва.
