На цьому тижні Росія оголосила лідера білоруської опозиції Світлану Тіхановську в розшук. Цей крок — ще один удар по протестному руху в Білорусі, що витратило більшу частину останніх двох місяців на заперечення антиросійського порядку денного і прагнення залучити Кремль до спроб вирішити нинішню кризу. Але це марно багато в чому ще й тому, що Москва вважає за своєю суттю антиросійськими будь-які спроби просувати демократію по сусідству.МВС РФ поки не публікує деталі звинувачень проти Тіхановської. Однак російські ЗМІ повідомили, що вона опинилася в списку автоматично відповідно до умов угоди про Союзну державу між Росією і Білоруссю. Навіть якщо це символічно, кримінальний статус Тіхановської підкреслює безкомпромісний підхід Москви до протестів, які проходять фактично на її порозі.Протестувальники підкреслили свою підтримку тісних зв’язків із РосієюВідтоді як в Білорусі вперше спалахнули мітинги, Тіхановська зробила все, щоб спростувати твердження про русофобію. Виступаючи 25 серпня перед членами Європарламенту по відеозв'язку, вона виклала нейтральну позицію білоруського опозиційного руху.
«Революція в Білорусі — це не геополітична революція, — заявила Тіхановська. — Це не антиросійська і не проросійська революція. Не антиєвропейська і не проєвропейська. Це демократична революція». Те ж саме вона повторювала і на інших зустрічах з європейськими лідерами.Мотивація Тіхановської зрозуміла. Вона відчайдушно намагається перешкодити залученню продемократичного руху Білорусі в геополітичну боротьбу між Росією і Західним світом. Побачивши, як Кремль відреагував на український протестний рух Євромайдану 2013−2014 років, захопивши Крим і вдершись у східну Україну, у неї є вагомі підстави побоюватися повторення цього сценарію.Поки її заяви про геополітичний нейтралітет не завадили Москві надати обложеному білоруському диктатору Олександру Лукашенку істотну підтримку. Тіхановській також не вдалося переконати Кремль зустрітися з представниками Координаційної ради опозиції.Не тільки Тіхановська виступає проти геополітичної інтерпретації повстання, що триває в Білорусі. Багато міжнародних експертів також відзначають, що на відміну від подій в Україні сім років тому,
в протестах проти режиму в Білорусі немає очевидної геополітичної складової. Навпаки, учасники мітингу підкреслюють свою підтримку тісних двосторонніх зв’язків з Росією. Читайте також:
Бернар-Анрі Леві Жанна д’Арк з Мінська. Яка вона — Світлана Тіхановська Обмежені свідчення зростання антиросійських настроїв почали з’являтися в останні тижні, але лише в прямій відповіді на гучну підтримку Кремлем Лукашенка. Тим часом, у багатьох помітних діячів у рядах білоруської опозиції — історія тісних особистих зв’язків з Росією, і вони вже висловлювали думки щодо ключових геополітичних питань, які повністю збігаються з офіційними заявами Кремля.Якщо протестний рух у Білорусі щиро зацікавлений у підтримці хороших відносин з Росією, чому реакція Москви була такою ворожою?Відповідь на це запитання криється у вимогах самих протестувальників. Протягом останніх двох місяців вони послідовно уникали складних політичних чи геополітичних позицій на користь прямих закликів до припинення насильства з боку держави, звільнення політичних ув’язнених і проведення вільних виборів.
Іншими словами, вони хочуть демократії. Цієї простої вимоги було досить, щоб переконати Москву в тому, що протести становлять пряму загрозу регіональному впливу РФ і авторитарному режиму країни. Читайте також:
Андрій Піонтковський Думки Путіна. Що чекає Вірменію, Білорусь і Росію Кремль болісно усвідомлює, що рано чи пізно вільна і демократична Білорусь почне поворот на захід. Після розпаду СРСР Росія вже неодноразово спостерігала, як цей процес розгортався від Балтики до Балкан. Вражаюча стабільність, що забезпечується пострадянськими диктатурами, виявилася незрівнянно нижчою за перевагами відносної соціальної мобільності і верховенства закону, доступними навіть в найменш досконалих європейських демократіях.Протягом останніх трьох десятиліть в Москві крізь зуби спостерігали, як один за іншим союзники часів Холодної війни відверталися від РФ на користь ЄС. Навіть такі історично близькі країни, як Сербія, тепер все більше схиляються до приєднання до Брюсселю і розглядають своє майбутнє як частина Заходу. У світлі цього гіркого досвіду для Росії цілком розумно припустити,
що Білорусь в кінцевому підсумку піде по аналогічній траєкторії, якщо їй буде дозволено зробити це.Зіткнувшись з власною нездатністю конкурувати в боротьбі за «м'яку силу» з набагато більш привабливим Заходом, сучасна Росія була змушена прийняти геополітичний еквівалент тактики псування. На практиці це означало використання будь-якої можливості, щоб поглибити соціальний поділ або іншим чином посіяти хаос в західному світі, одночасно роздуваючи вдома негативну пропаганду, спрямовану на дискредитацію демократії.Москва також продемонструвала готовність застосувати силу. Відмінний приклад — гібридна атака на Україну навесні 2014 року, яка була спровокована успіхом демократичного повстання в Києві і триває досі. Зовсім недавно Путін заявив про свою готовність направити в Білорусь російські сили безпеки, якщо режим Лукашенка втрачатиме контроль над протестами в країні. Читайте також:
Андрій Ілларіонов Лукашенко і правило 3,5%. Як домогтися відставки диктатора Занепокоєння Кремля з приводу поширення демократії виходить за межі страху втрати міжнародного впливу.
Володимир Путін і багато хто з його найближчого оточення — ветерани Холодної війни, чиїм остаточним політичним досвідом залишається розпад Радянського Союзу. Їх переслідує перспектива другої катастрофи, і вони схильні розглядати будь-які пробудження демократії в околицях як зловісні провісники можливого майбутнього московського Майдану, який скине авторитарний режим Путіна.Недавні події в Білорусі посилили ці побоювання, як і антикремлівські протести на неспокійному Далекому Сході Росії, що тривають досі. Тим часом, потрясіння в Киргизстані на цьому тижні — новий тривожний сигнал для Москви, який натякає на нестабільність пострадянського простору і вразливість правителів Росії.Це не залишає Кремлю іншого вибору, крім як рішуче протидіяти протестному руху в Білорусі. Російське втручання вже відчутне: в Мінськ за останні кілька місяців прибули групи кремлівських пропагандистів і значна фінансова підтримка. У разі необхідності буде додаткова підтримка з Росії, що потенційно може продовжити поточну кризу на невизначений термін.Москва знає, що протестувальниками в Білорусі рухає не русофобія, а демократичні устремління повстання, проте, роблять його прямою загрозою інтересам Росії. Благочинні білоруси, такі як Світлана Тіхановська, будуть продовжувати це заперечувати, але з точки зору Кремля будь-яка продемократична революція на пострадянському просторі без сумніву і неминуче антиросійська.Переклад НВНВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Пітера Дікінсона. Републікування повної версії тексту заборонене.ОригіналПриєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
