Одна з перших речей, яку я відкрив для себе, будучи президентом США, була такою: жодне рішення, яке опинилося на моєму столі, не мало простої та зрозумілої відповіді. До мене ніколи не доходили чорно-білі питання — будь-хто з моїх співробітників вже встигав на них відповісти. І хоча деякі рішення в житті настільки ж складні, як ті, з якими маєш справу в Овальному кабінеті, після восьми років свого президентства я пішов з певним розумінням того, як підходити до важких питань.У березні 2009 року, лише за кілька місяців після вступу на посаду, економіка США перебувала в стані вільного падіння. Безробіття зросло до 8,5%, наближаючись до десяти. Того ж місяця 800 тис. американців втратили роботу, сім'ї по всій країні — свої будинки, складний кредитний ринок ускладнював власникам малого бізнесу отримання необхідних позик. Щоб змінити це, потрібна була стабілізація фінансової системи, і для цього я зупинився на найменш поганому з трьох невдалих варіантів — піддати 19 найбільших банків «стрес-тестам», щоб перевірити, чи є у них капітал, щоб вижити в ще гіршій ситуації.
Це не втішало нікого — ні громадськість, ні Волл-стріт, ні мене. Мої власні радники розходилися в думках щодо подальших дій, декотрі закликали до більш різкого засудження банкірів, чия безрозсудність втягнула нас у біду, а дехто стверджував, що такі жести можуть пригнічити ту саму довіру ринку, яка нам була потрібна. Я створив розумний процес прийняття рішеньЩоб налаштувати всіх на одну хвилю, я організував зустріч зі своєю економічною командою. Ми провели довгий виснажливий день, слухаючи розповідь міністра фінансів Тіма Гейтнера про те, як проходять стрес-тести, обговорюючи різні альтернативи та доводячи кожну ідею до її логічного завершення, щоб оцінити, чи може вона спрацювати. До вечора я залишив збори, щоб поїсти і постригтися, і сказав своїй команді, що після повернення очікую консенсусу. Але, чесно кажучи, пройшовши цей виснажливий процес, я вже прийняв рішення дозволити зробити ці стрес-тести. За шість місяців економіка знову почала зростати. А до наступного року найбільші банки виплатили платникам податків все до десяти центів — плюс відсотки.Але сенс у тому,
що лише за кілька коротких тижнів на роботі я вже усвідомив: кожне важке рішення зводиться до ймовірності, тому впевненість стає неможливою — що може викликати відчуття, ніби мені ніколи не вдасться зробити все як треба. Тому замість того, щоб щоразу дозволяти собі бути паралізованим пошуком ідеального рішення або піддаватися спокусі просто слідувати своїй інтуїції, я створив розумний процес прийняття рішень — в ході якого я слухав експертів, стежив за фактами, вивчав свої цілі та зважував всі це відповідно до моїх принципів. У такому разі я принаймні знав, що зробив все, що міг, з огляду на всю доступну інформацію.Важливо чути іншихЗвісно, це працює лише в тому разі, якщо ви слухаєте — дійсно слухаєте інших. Для мене це означало питати всіх на зборах, що вони думають про проблему, що розглядається. Я звертався до людей у задньому ряду, включаючи наймолодшого співробітника. Для цього потрібно було, щоб вони були готові поділитися своїми поглядами. Читайте також:
Дені Родрик Шанс для Байдена. Як відновити економіку після COVID-19 Але, як і в будь-якого лідера,
у мене були свої сліпі зони. Наприкінці мого першого терміну Валері Джарретт повідомила, що деякі зі старших жінок у штаті стикалися з ситуацією, коли чоловіки в команді переривали їх, відкидали їхні ідеї, а потім видавали їх як власні, і взагалі змушували їх почуватися приниженими — до такої міри, що деякі жінки взагалі перестали висловлюватися на зборах. Це були одні з найважливіших моїх радників, тому я скликав їх за обідом. Слухаючи їхні розповіді, я розглядав ступінь, у якій моя власна терпимість до чоловічої поведінки сприяла їхньому дискомфорту і ненавмисно придушувала їхній важливий внесок. Ми не вирішили все за одну ніч, але усвідомлення проблеми було початком (…)Цінність паузиОдне з перших рішень, яке мені довелося прийняти щодо війни в Афганістані, було відкладено ще до того, як я вступив на посаду. Хоча ми планували повністю змінити нашу стратегію, командувач на місцях вимагав негайного розгортання додаткових 30 тис. військовослужбовців. Ось як за два дні після інавгурації я опинився в Залі оперативних нарад, обговорюючи це питання з головними членами Ради національної безпеки — такими людьми,
як голова Об'єднаного комітету начальників штабів і директор ЦРУ. Майже всі в групі були схильні підтримати розгортання військ.За винятком мого віце-президента — Джо Байдена. Він переконав нас відкласти розгортання доти, доки у нас не буде більш чіткої стратегії. Це було не легко. За свою точку зору він був підданий критиці. Але готовність Джо йти проти течії та ставити складні запитання була безцінною — і на цю рису я покладався всі вісім років. Тому що один з ризиків, пов’язаних із запитом думок у великої групи, полягає в тому, що може швидко сформуватися перебіг думок, який поведе всіх в одному напрямку. Присутність у кімнаті хоча б однієї людини з протилежною точкою зору змушувала нас усіх більше думати — і, чесно кажучи, кожен трохи вільніше висловлював свою думку, коли цим противником не був я. Читайте також:
Томас Фрідман Що сказав Джо Байден Важливо створити простір для роздумів. Пам’ятаєте перерву на обід і стрижку, який я зробив під час того «економічного марафону»? Це було частиною прийняття рішення. Навіть у ситуаціях, коли вам потрібно діяти відносно швидко,
як це часто траплялося під час фінансової кризи, це допомагає отримати додатковий час, щоб заспокоїти перебіг думок. (…)Моя сім'я та маленькі ритуалиУ перший рік президентства я іноді підходив до маленького будиночка біля Овального кабінету і викурював цигарку (або дві), насолоджуючись моментом спокою і дозволяючи думкам блукати та поглиблюватися. Після підписання Закону про доступне медичне обслуговування я, нарешті, кинув палити, але доклав усіх зусиль, щоб дотримуватися інших ритуалів, які допомогли зберегти кордони між життям і роботою. (…) Ці ритуали включали вихід з Овального кабінету щовечора о шостій тридцять, щоб повечеряти зі своєю сім'єю. Немає нічого більш освіжаючого, ніж провести цей час з трьома найважливішими людьми в моєму житті — слухати, як мої дочки Малія і Саша розповідають про те, як провели день, ставлять питання і нескінченно дражнять мене. Після цього у мене може лишитися кілька зайвих хвилин, щоб побути удвох з моєю дружиною Мішель, надолужити згаяне. Це завжди заповнювало запас моїх сил — час з родиною проясняв голову та відновлював рівновагу (…)
Що говорила мама Читайте також:
Шелдон Вайтхаус Божевільна гонка. Навіщо республіканці захоплюють суди США Рішення, які ми приймаємо, відображають те, ким ми є, і визначають нас. Моя мама подбала про те, щоб я зрозумів це. Одного разу вона дізналася, що я був у групі, що дражнила дитину в школі. Вона посадила мене і сказала, що в світі є два типи людей: ті, хто думає тільки про себе, і принижує інших, щоб відчути себе важливими. І ті, хто думає про те, що відчувають інші, й уникає того, що може їм нашкодити. «Отже, — запитала вона мене, — ким ти хочеш бути?» Роки по тому її питання досі допомагає мені приймати рішення. (…)Найважче рішенняУсе, що я дізнався про прийняття неможливих рішень протягом перших двох років президентства, призвело до одного з найважчих рішень, які мені довелося зробити: чи санкціонувати рейд з метою ліквідації Усами бен Ладена. Це була операція, повна невизначеності та ризику. Отже, я провів серйозну роботу. Я довіряв своїй команді. Я слухав кожного в кімнаті. Я дав собі час подумати. А потім прийняв рішення, яке відображало моє особисте уявлення про те, що було правильним. Хоча я не міг гарантувати результату, я був певен у своєму рішенні.Озираючись назад, можна сказати, що мені довелося вирішити вражаючу кількість складних ситуацій, але в цьому й полягає робота президента Сполучених Штатів (…)Найкраще, що ми можемо зробити — це знайти схему, яка допоможе нам обмізкувати варіанти, знаючи, що не може бути однієї ідеальної відповіді. Отже, можна трохи відпочити, знаючи, що зробив усе, що міг за цих обставин, будь що буде.Це не завжди зрозуміло і просто. Але, як казала мені мама: «Світ складний, Баре. І саме цим він цікавий».Оригінал опубліковано на MediumПриєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ
