Представники Європейського союзу та Китаю в кінці грудня 2020 року презентували інвестиційну угоду, яка має покращити доступ компаніям ЄС до китайського ринку в таких сферах, як електромобілі, хімічна промисловість, телекомунікаційне забезпечення та медичне обладнання
Переговори тривали сім років (включаючи 35 раундів), і все ж деякі спостерігачі сумнівалися в доцільності її підписання до кінця 2020 року, тобто всього за кілька тижнів до інавгурації обраного президента США – Джо Байдена. Офіційні особи ЄС заявили, що ця угода стане негативним кроком до стратегічної автономії ЄС після пандемії COVID-19.
Угода має вирішити проблему для європейських компаній, яка полягає в процесі обміну інтелектуальною власністю та створенні спільних підприємств з місцевими компаніями для торгівлі в Китаї. Європейська комісія заявляє, що Всеосяжна угода щодо інвестицій зобов’язує Китай забезпечити високий рівень доступу на ринок для інвесторів з ЄС, – згідно з даними ScienceBusiness.
Після семи років переговорів політики тепер висловлюють стурбованість з приводу того, що кінцевий результат був поспішним і що угода не створить спектра комерційних можливостей для Європи.
Хоча про угоду було оголошено 30 грудня 2020 року, документ так і не був оприлюднений. Сторони не підписали договір. Він лише буде представлений на схвалення Ради ЄС та Європарламенту з надією, що процес завершиться до початку 2022 року.
За словами члена Європарламенту Райнхарда Бутікофера, в угоду не включені розділи про закупівлі, конкуренцію, захист інвестицій. Він також впевнений, що цієї угоди недостатньо для вирішення жорсткої політики Китаю, включаючи репресії, масові затримання та примусову працю.
Парламентарії виступили проти угоди в контексті того, що недавно Китай зробив спробу затримати більше 50 найвідоміших прихильників демократії в Гонконзі. За словами голови парламентського комітету з торгівлі Бернда Ланге, ці дії свідчать про порушення зобов’язань щодо забезпечення стійкості інвестиційної угоди між ЄС та Китаєм. Це також не являється основою для конструктивної співпраці. Таким чином, Європі необхідно буде пройти тест щодо цінностей, коли Союз буде готовий підписати угоду.
Угода між ЄС та Китаєм направлена на задоволення основної скарги Брюсселя відносно того,
що китайські компанії мають більш широкий доступ до європейського ринку. ЄС наполягає, щоб європейські компанії мали в Китаї такі ж привілеї, які надані американським інвесторам. Серед потенційно вигідних секторів – телекомунікації, автомобілебудування, фінансові послуги та медицина.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон вважаються прихильниками блоку, який підтримує підписання угоди. Документ, принаймні, має скасувати багато обмежень, що мають європейські компанії в Китаї. Однак існують сумніви, що Китай буде дотримуватися зобов’язань. В угоді, наприклад, немає незалежного арбітражного механізму.
Зі сторони представників країн-членів ЄС, включаючи італійців, іспанців, поляків та бельгійців, виникає подальший опір угоді. Попередні перешкоди в Європі дозволяють припустити, що угода в кінцевому підсумку може завершитися за аналогією Трансатлантичного партнерства. Реакція на глобалізацію по обидві сторони Атлантики призвела до того, що воно не було підписане в 2016 році. Таким чином, наступним кроком щодо угоди є її схвалення Радою ЄС та Європарламентом, якщо сторони знайдуть консенсус у переговорах з представниками Китаю.
