Розслідування фонду Навального розповіло про палац у Геленджику, який будується для російського президента Володимира Путіна і вражає уяву перспективами розкоші та несмаком. Фільм «Лукашенко. Золоте дно», випущений опозиційним Telegram-каналом NEXTA, розповідає про казкове багатство головного союзника Путіна, — пише Віталій Портников для Крим.реалії.
В Олександра Лукашенка нібито 18 розкішних резиденцій, деякі з них — «подарунки» бізнесменів із президентського оточення. Дорогі автомобілі, літаки, вертоліт, золоті ручки. Отже, цей «народний президент», який в останні місяці невтомно бореться із власним народом — щось середнє між Володимиром Путіним і Віктором Януковичем.
Звісно, такі викриття створюють зовсім інший образ Лукашенка, адже той завжди стверджував, що у нього нічого немає і що Білорусь, на відміну від Росії чи України — країна, вільна від олігархів. Так, олігархи в Білорусі не проглядаються. Крім одного, найолігархічнішого, що очолює країну ось уже майже три десятиліття і казково збагатився під час свого правління. І особливо непривабливо це виглядає на тлі зубожіння в Білорусі.
Очевидно, що це розслідування — ще один удар по популярності Лукашенка, якого і так уже багато співвітчизників не вважає законним президентом країни. Але чи означає це падіння рейтингу, що білоруський лідер близький до втрати влади?
Однозначної відповіді на це запитання, мабуть, не існує. Недавні масові протести стали для Лукашенка перевіркою того, наскільки ефективним є апарат придушення протестів. І тут потрібно визнати, що до масових протестів був не готовий не тільки Лукашенко, до них не були готові і їхні учасники.
В Олександра Лукашенка нібито 18 розкішних резиденцій
Головною помилкою протестного руху було нерозуміння того, за рахунок чого насправді Лукашенко утримує владу. Білоруський лідер насправді узурпував владні повноваження аж ніяк не у 2020 році, а майже відразу ж після перших для себе переможних виборів 1994 року. Уже у 1996 році Лукашенко розігнав білоруський парламент і знищив будь-яку політичну конкуренцію в країні. Всі наступні вибори та референдуми були лише декорацією, що нагадувала аналогічні «народні голосування» в радянській Білорусі. Додамо до цього таємничі зникнення політичних опонентів і чесних журналістів, знищення незалежних медіа, цькування незгідних. Але при всьому цьому авторитарний правитель користувався підтримкою більшості білорусів. І у суспільстві виникла ілюзія, що якщо ця більшість відмовить йому в цій підтримці - як це і сталося в 2020 році - режим Лукашенка зникне сам собою.
