Вчора у місті Шуші було підписано декларацію про союзницькі стосунки Азербайджану і Туреччини. Цей документ господар зустрічі Ільхам Алієв назвав "угодою, що має історичне значення".
При тому у декларації, за словами підписантів, згадується маса важливих моментів у двосторонніх стосунках — співпраця на міжнародному рівні, політичні, економічні, торговельні відносини, культура, освіта, спорт та енергетична безпека. "Всі ці питання дуже важливі, але я б хотів зупинитися на двох. Ця співпраця Азербайджану і Туреччини в сфері оборонної промисловості та взаємна військова допомога", - підкреслив після підписання угоди очільник Азербайджану Алієв. Сторони домовились про формальний військовий альянс — себто дали взаємні гарантії спільно протидіяти військовим загрозам, які виникають стосовно одного з учасників договору. При тому, за чутками з тамтешніх ЗМІ, досягнуто і згоди про розміщення постійних турецьких військових баз в Азербайджані.
На перший погляд, вся ця угода не містить нічого радикально нового. Оскільки стосунки між Баку і Анкарою вже давно перебувають на щонайвищому рівні,
і остання війна за Нагірний Карабах продемонструвала, що Туреччина готова підтримати союзника як найсучаснішою зброєю, так, ймовірно, і військовими експертами чи навіть бійцями, хоч останнє і не доведено.
Врешті, по всьому світу виникають регіональні союзи — дружать країни Європи, створивши ЄС, дружать Росія з Білоруссю, створивши химерного зомбі у вигляді "Союзної держави", то чому б і Туреччині не потоваришувати з Азербайджаном іще міцніше, впритул до ймовірного початку інтеграційних процесів? Тим паче, що йдеться про дві країни з близькою культурою, державним устроєм (близьким до монархії), та зі схожими геополітичними інтересами.
Але суть вчорашньої угоди не обмежується двосторонніми стосунками. Вона зачіпає інтереси дуже багатьох глобальних та регіональних гравців. Для початку, підписавши військовий альянс із Азербайджаном, Анкара формально порушила статут НАТО, який зобов'язує узгоджувати подібні дії з рештою членів блоку. Втім, НАТО скромно промовчало. Як промовчала і Москва, яка рішуче протестує проти вступу до військових альянсів, наприклад, України чи Грузії — але не помічає,
коли на подібний крок іде Азербайджан. Фактично, запрошуючи в регіон нову потужну військову силу.
Яка, до слова, не збирається обмежуватися союзом з Азербайджаном. Звичайно, розповіді Анкари про "шестисторонній формат співпраці в регіоні" з залученням Туреччини, Азербайджану, Вірменії, Росії, Ірану та Грузії виглядають відверто утопічними. Як стосовно Вірменії, де будь-який політик співпрацею з Баку підпише собі вирок, так і стосовно Ірану, якого в реальності ніхто в регіоні теж не чекає.
Але співпраця, наприклад, між Анкарою та Тбілісі в останні тижні вельми активізувалася. На початку червня Анкару відвідав грузинський прем'єр Іраклій Гарібашвілі. "Туреччина бачить в Грузії ключ до регіонального співробітництва. Ми віримо, що зможемо спільними зусиллями зміцнити мир в нашому регіоні", — заявив за результатами того візиту Ердоган. Все це наштовхує на думку, що на російських кордонах формується новий потужний військово-політичний альянс, зважати на який скоро доведеться як Москві, так і Вашингтону.
