За підсумками саміту Путін і Байден провели роздільні прес-конференції.
Зустріч Джо Байдена з Володимиром Путіним у Женеві виглядала як саміт, звучала як саміт і в деяких справжніх сенсах дійсно була самітом. Але це не був саміт наддержав між Сходом і Заходом у розумінні ХХ століття. Це була двостороння зустріч керівників двох важливих країн, відносини яких сьогодні, можливо, складніші, ніж вони були в період «холодної війни». І все-таки вчора не здавалося, що життя на Землі висіло на волосині, як іноді бувало раніше.
Можливо, найважливішим у їхній зустрічі було те, що вона взагалі відбулася. Але ці дві країни більше не управляють земною кулею.
США і Росія залишаються великими державами, але кожна з них ослабла і повинна діяти в новому глобальному контексті. Підйом Китаю - не єдиний фактор в цьому. Також мають значення застій європейського процвітання, зростаючий динамізм Азії і потенціал Африки. Це також епоха кліматичної кризи і щоденного розгортання кіберзброї, а не лише потенційно остаточного ядерного Армагедону, який домінував у міжнародних відносинах після 1945 року.
США і Росія ведуть постійний конфлікт, в основному невисокого рівня. Байден правий, досліджуючи життєздатність більш стабільних відносин. Путін мав рацію, коли вийшов зі свого кокона, захищеного від коронавірусу, щоб з'ясувати, чи серйозно Байден ставиться до Росії і чи готовий вести справи з Москвою.
Однак навряд чи це станеться найближчим часом. Найкраще, на що можна сподіватися, - це поступовий розвиток процесу і деякі протоколи.
