“Діло” нагадує історію розвитку бізнесу цього 65-річного чоловіка, який народився у місті Дрогобичі Львівської області.
Цього тижня іспанська поліція спільно з Федеральним бюро розслідувань США вилучила у порту Пальма-де-Майорка, столиці Іспанських Балеарських островів у Середземному морі, яхту Tango, якою користувався один з найбагатших росіян українсько-єврейського походження Віктор Вексельберг. Трохи раніше Мінфін США розпорядився заарештувати належний бізнесмену літак Airbus A319. Загальна вартість яхти та приватного літака оцінюється у 180 млн доларів.
Ще 11 березня 2022 року Міністерство фінансів США повідомило, що бізнесмен Віктор Вексельберг, який є податковим резидентом Швейцарії і статки якого оцінюються в 6 млрд доларів (5,6 млрд швейцарських франків), тісно пов’язаний із президентом Росії Володимиром Путіним та експрезидентом Росії Дмитром Медведєвим.
Відомо, що у березні 2020 року Путін нагородив Вексельберга орденом Олександра Невського за “великий внесок у будівництво сучасних аеропортових комплексів”. До групи компаній “Ренова” Вексельберга входить холдинг “Аеропорти регіонів”,
який займався будівництвом аеропортів, зокрема, в Ростові-на-Дону та Саратові.
Віктор Вексельберг був включений до нових санкційних списків США також через звинувачення в незаконній діяльності на користь Путіна та ту ключову роль, яку власник бізнес-групи “Ренова” грає в російському технологічному секторі. Зокрема, “Ренова” є акціонером однієї з найбільших нафтовидобувних компаній ТНК-ВР, “Російського алюмінію” (UC Rusal), “Комплексних енергетичних систем”, “Російських комунальних систем”, Уральського турбінного заводу, телекомунікаційної компанії “АКАДО”, групи Avelar Energy (займається альтернативними джерелами енергії) та деяких інших.
Серед фінансових активів, які контролює “Ренова” — “Меткомбанк”, Недержавний Великий пенсійний фонд. Дочірні компанії “Ренови” – “Ренова-девелопмент” і “РеноваСтройГруп” – працюють на ринку нерухомості.
Разом із фірмою “ЕМАльянс” “Ренова” контролює 50% мінус одна акція компанії РЕМКО, яка реалізує путінську програму розвитку атомної енергетики. Для управління інвестиціями в хімічній промисловості було створено холдинг “Ренова Оргсинтез”,
який володіє акціями ВОАТ “Хімпром” (Волгоград), ВАТ “Хімпром» (Новочебоксарськ) та ЗАТ «Нафтохімія» (Новокуйбишевськ). Крім цього, “Ренові” належать золотодобувні активи на Камчатці (компанія “Золото Камчатки”).
“Вексельберг бере активну участь у реалізації механізмів “м’якої сили” в російській зовнішній політиці, діючи на користь Кремля”, – йдеться в останній заяві Міністерства фінансів США. Це формулювання завуальовано вказує на головне призначення російського багатія в обслуговуванні Путіна.
Господар Кремля не може собі дозволити вільно отримувати і витрачати гроші з державної скарбниці чи тримати мільярди у себе на рахунку. Тому він користується фінансовими накопиченнями ділків із 90-х, які тепер стали олігархами і власниками великого бізнесу в Росії. Також Путін не може собі дозволити “домовлятися” про таємні зустрічі з представниками західної влади, щоб “підкупити” їх. Проте його підручні, як от Віктор Вексельберг — можуть.
Тут треба нагадати, що США уже запроваджували санкції проти Вексельберга – ще у 2018 році через імовірну причетність до російського втручання в американські вибори.
У той час адвокат екс-президента США Дональда Трампа Майкл Коен зізнався у зв’язках із Вексельбергом, зокрема у тому, що отримував значні суми від російського бізнесмена.
Запроваджені у 2018 році обмежувальні заходи передбачали заборону на в’їзд до США та заморожування активів. Американським громадянам та іноземним контрагентам також заборонено вести бізнес із Вексельбергом та “Реновою”.
Після запровадження санкцій 2018 року Вексельбергу довелося скоротити частки у швейцарських компаніях групи — сьогодні він не має контролю в жодній з них. Від продажу акцій компанії Sulzer бізнесмен “врятував” близько $500 млн, але ці гроші залишаються заблокованими на його рахунку в одному зі швейцарських банків. Загалом на його рахунках у закордонних банках заморожено понад $1,5 млрд. Скористатися ними можна тільки з дозволу Мінфіну США.
Запровадження американських санкцій Віктор Вексельберг в інтерв’ю Forbes називав особистою катастрофою, яка обмежує його глобальні можливості. Російському мільярдеру довелося зіткнутися не лише з блокуванням коштів на рахунках в американських та швейцарських банках та неможливістю працювати в США,
але й з несподіваною реакцією з боку людей, що його оточують.
“Я вже якось сказав, що для мене це велика катастрофа, хоча мене тоді зрозуміли надто буквально. Безумовно, небо не впало на землю, але багато моїх уявлень про світоустрій довелося змінювати”, – говорив він журналістам, нарікаючи на прийняття рішень “без суду та слідства”.
Як же Віктору Вексельбергу, уродженцю невеличкого Дрогобича, вдалося досягнути таких висот у специфічному російському великому бізнесі, де за кожен успіх треба платити подячною лояльністю Кремлю та особисто Путіну? З офіційної біографії та декількох інтерв’ю з мільярдером відомо, що сім’я Вексельбергів жила у самому центрі Дрогобича – на вулиці Бориславській, за два кроки від міської Ратуші. Кажуть, російський олігарх свого часу навіть профінансував капітальний ремонт цього будинку, а на знак подяки йому тут встановили меморіальну дошку із червоного граніту з пам’ятним написом.
Навчався Вітя у середній школі №3. Його батько, Фелікс Соломонович, працював в ремонтно-будівельному управлінні, а мама (Олена Морозова) була інженером на нафтопереробному заводі (тепер – НПК “Галичина”).
Вихованням юного Вексельберга переважно займалася бабуся.
Ще навчаючись у школі майбутній олігарх був активістом, секретарем комсомольської організації та претендентом на золоту медаль, яку не отримав через четвірку за твір із російської мови та літератури. Мав здібності до математики та цілеспрямовано готувався поступати в один із московських вузів, зупинивши свій вибір, за порадою батькових друзів, на факультеті автоматики та обчислювальної техніки Московського університету шляхів сполучення (МІІТ).
На своїй малій батьківщині Віктор Вексельберг востаннє побував 15 років тому — у 2007 році своє 50-річчя він відзначав у Трускавці. Він приїхав тоді разом із 90-річним батьком, якого раніше забрав до себе і поселив під Москвою. Обидва Вексельберги були з охороною, довкола них ходили люди з камерами, які знімали ювілейний фільм.
Під час навчання в інституті Віктор Вексельберг продовжував демонструвати свій “активізм” — був заступником секретаря комітету комсомолу з ідеології та старостою поверху в гуртожитку.
Зі студентськими роками пов’язані його важливі знайомства — зокрема,
однокурсник Леонід Блаватник (у 2015 році найбагатша людина у Великій Британії) згодом став важливим бізнес-партнером Вексельберга. Ще у 1978 році, навчаючись на 4 курсі, Блаватник емігрував разом із сім’єю до США, але продовжував підтримувати контакти з колишнім однокурсником, який на той час знайшов собі роботу в лабораторії в Особливому конструкторському бюро з безштангових насосів (використовують у нафтових свердловинах).
Після того, як у 1986 році Блаватник заснував у США інвестиційну компанію Access Industries, Віктор Вексельберг, скориставшись можливостями оголошеної генсеком ЦК КПРС Михайлом Горбачовим “перестройки”, почав свої перші ділові “мутки”, зав’язаній на спекуляції кольоровими металами та ввезенням до Росії рідкісних тоді комп’ютерів.
Перший, ще радянський мільйон Вексельберг заробляв на оптовій скупці мідних кабелів (по 100 доларів за тонну). Кольоровий метал згодом продавався до Німеччини за ціною 3000 доларів за тонну. Після розвалу СРСР завдяки співпраці із Блаватником, з яким він у 1991 році організував спільне підприємство “Ренова”, Вексельберг почав завозити до Росії перші комп’ютери.
Прибуток від діяльності вкладав у приватизаційні ваучери.
У серйозний бізнес Вексельберг увійшов як власник частки Північноуральської бокситової копальні, якой володів тогочасний мільярдер Василь Анісімов. Після того, як дочку і зятя Анісімова знайшли вбитими у себе в квартирі в Єкатеринбурзі, Вексельбергу дісталася частка в копальнях його бізнес-партнера. Після передачі прав на володіння Вексельбергу працівники на виробництві скаржилися на нелюдські умови праці та злиденну зарплату.
У 1997 року разом з “Альфа-Груп” він став співвласником ТНК – “Тюменської нафтової компанії”. У 2001 році Вексельберг по-рейдерськи захопив копманію “Югранефть”, яка володіла значними нафтовими покладами. Щоб переконати Рахункову палату РФ та продемонструвати свою платоспроможність у 2004 році він купив 10 штук яєць Фаберже. Для цієї покупки він фактично розорив вкладників свого банку “ПГБ” (Перший міський банк), перевівши в офшори 60 млн доларів.
У 2006 році Віктор Вексельберг спробував увійти на газовий ринок України, придбавши “Донецькміськгаз”, “Харківміськгаз”, “Харківгаз”,
“Дніпрогаз” та “Криворіжгаз” у відомого російського бізнесмена Михайла Воєводіна. Але ця спроба обернулася відомою трагедією в Дніпропетровську, де через технічний недогляд (менеджерам Вексельберга залежало лише на викачуванні грошей, а не обслуговуванні газових мереж) стався вибух в житловому будинку, внаслідок якого загинуло понад 20 осіб.
У 2007 року Вексельберг був головою ради директорів “Русала” – підприємства, створеного “братками” із ізмайлово-подольської ОЗГ спільно з Дерипаскою, Абрамовичем, ФСБ і, можливо, Березовським. Всі ці “бізнесмени” (окрім Бориса Березовського, який не знайшов спільної мови з Путіним) стали “недоторканними”, завдяки угоді Єльцина та Путіна у 1999 році, і перетворилися на “гаманці” господаря Кремля. Вексельберг, окрім того, виконував делікатні доручення з “підкупу” потрібних людей, через яких на Захід просувалися потрібні Кремлю інтереси.
Про Віктора Вексельберга говорять як про наочний приклад пережитку 90-х, якого використовує Кремль для вирішення своїх геополітичних завдань за кордоном. Зараз Путін продовжує вести ту саму політику, яким користувалися його “бізнесмени”, заробляючи свої перші мільйони – кидає партнерів, тисне на Захід, шантажує, влаштовує енергетичну кризу, намагаючись “зламати” систему. Та поступово його “фінансові солдати” втрачають свої можливості, перетворюються на ізгоїв у цивілізованому світі та стають безпорадними.
Найстрашніше в цій ситуації те, що, коли Путін нарешті зрозуміє, що усі його “розводняки” та “тьорки” не дають більше бажаного ефекту, він може набити “стрєлку”, на яку вже прозоро натякнув, віддавши наказ привести сили стримування своєї країни, включаючи ядерну зброю, у стан підвищеної бойової готовності.
