Будь-які жертви заради національної безпеки не мають легко приноситися. А з акцентом США на загрозах своїй безпеці не слід погоджуватися зі сліпою вірою
Виступаючи 20 квітня, через п'ять років після початку колись немислимої торговельної війни з Китаєм, міністерка фінансів США Джанет Єллен ретельно підбирала слова. У своїй промові, що стосувалася широкого спектра питань, вона назвала нові умови американської взаємодії з Китаєм: пріоритетом стала стурбованість національною безпекою, а не економічні міркування. Тим самим офіційно завершився 40-річний період, коли якорем у найважливіших двосторонніх відносинах у світі була економіка і торгівля. Єллен зайняла майже конфронтаційну позицію в питанні безпеки: «Ми не підемо на компроміс у цьому питанні, навіть якщо доведеться пожертвувати економічними інтересами».
Думка Єллен цілком відповідає різко антикитайським настроям, що охопили зараз США. Згідно з цим «новим Вашингтонським консенсусом», як висловився колумніст газети Financial Times Едвард Люс, політика взаємодії була первородним гріхом в американсько-китайських відносинах,
бо вона дозволила Китаю нестримно користуватися наївністю американців, сфокусованих на укладанні угод. І найкращим прикладом тут є вступ Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 році: Америка відкрила свої ринки, в той час як Китай нібито порушив обіцянку стати більше схожим на Америку. Політика взаємодії, згідно з цією кривою, але популярною логікою, відкрила двері для загроз безпеці та для порушень прав людини. Тепер американські офіційні особи рішуче налаштовані голосно зачинити ці двері.
У 2022 році обсяг чистих заощаджень у США впав до 1,6% від національного доходуНині вже готуються нові рішення. Президент Джо Байден збирається підписати указ, що запроваджує обмеження на прямі іноземні інвестиції (скорочено ПІІ) американських компаній у певні «стратегічні технології» в Китаї, такі як штучний інтелект і квантові обчислення. Америка відкидає китайські твердження, ніби ці заходи покликані задушити розвиток Китаю. Подібно до санкцій проти китайського телеком-гіганта Huawei, а також розглянутих зараз санкцій проти соціальної мережі TikTok, цей захід також виправдовується аморфними міркуваннями національної безпеки.
Американські аргументи спираються не на тверді докази, а на презумпцію лихих намірів, пов'язаних із подвійним призначенням і злиттям військових і цивільних технологій у Китаї. Утім, Америка не може розібратися з власною плутаниною у безпековій сфері, а саме: тут погано відрізняють недостатність американських інвестицій в інновації від реальних та уявних загроз з боку китайських технологій.
Варто зазначити, що промова Єллен демонструє схожість поглядів у обох супердержав. Відкриваючи XX з'їзд Компартії Китаю в жовтні минулого року, голова КНР Сі Цзіньпін виголосив промову, в якій акцент теж робився на національній безпеці. Оскільки обидві країни рівною мірою бояться загроз безпеці, які вони створюють одна для одної, перехід від політики взаємодії до політики конфронтації виявляється взаємним.
Єллен абсолютно правильно представила цей перехід як важкий вибір. Але вона лише натякнула на економічні наслідки конфлікту. Непросто виміряти ці наслідки кількісно. Однак американське суспільство заслуговує на пояснення, щоб зрозуміти, що саме стоїть на кону, коли його лідери переглядають життєво важливі економічні відносини.
Нове, дуже цікаве дослідження допомагає відповісти на це запитання.
У щойно опублікованому дослідженні Міжнародного валютного фонду (його стислий виклад міститься в огляді «Перспективи розвитку світової економіки», який вийшов у квітні 2023 року) зроблено першу спробу підрахувати можливі витрати. Економісти МВФ розглядають цю проблему крізь призму глобального сповільнення («slowbalization»): скорочення міжнародних потоків товарів і капіталів через геополітичні стратегії «решорингу» (повернення виведеного за кордон виробництва назад у країну) і, як це називає сама Єллен, «френдшорингу» (перенесення розміщеного за кордоном виробництва з ворожих країн у союзні країни-однодумці).
У результаті таких дій ПІІ фрагментуються на «два блоки». Згідно з оцінками МВФ, формування американського блоку і китайського блоку може призвести до скорочення глобальних обсягів випуску майже на 2% у довгостроковій перспективі. А оскільки Америка володіє найбільшою економікою у світі, на її частку припаде значна частина цих втрачених обсягів.
Президент Європейського центрального банку (ЄЦБ)
Крістін Лагард нещодавно звернула увагу на інший канал можливого негативного впливу ескалації американо-китайського конфлікту на економіку. Спираючись на проведене співробітниками ЄЦБ дослідження, вона зробила акцент на зростанні витрат та інфляції через збої у виробничо-збутових ланцюжках, які може спричинити спровокована цим конфліктом фрагментація ПІІ. У дослідженні ЄЦБ робиться висновок, що геостратегічний конфлікт може призвести до зростання темпів інфляції майже на 5% у короткостроковій перспективі і приблизно на 1% у довгостроковій перспективі. Далі буде побічний ефект для монетарної політики та фінансової стабільності.
Загалом, зроблені на основі економічних моделей розрахунки витрат цього конфлікту свідчать про виникнення стагфляційного поєднання зниження обсягів випуску зі зростанням інфляції, що важко назвати незначним аргументом у нинішньому крихкому економічному кліматі. Отримані дані цілком узгоджуються з економічною теорією. Країни торгують одна з одною, щоб використовувати вигоди порівняльних переваг одна одної. Вхідні та вихідні потоки іноземних інвестицій покликані забезпечити аналогічні вигоди:
офшорну ефективність транснаціональним корпораціям, які стикаються зі зростанням витрат на своїх внутрішніх ринках, і залучення іноземного капіталу для підвищення внутрішнього економічного потенціалу, і створення робочих місць. Незважаючи на відмінності в політичних системах і структурі економіки, це вірно, як для Америки, так і для Китаю. Відповідно, конфлікт зменшуватиме ці вигоди.
Але в американському випадку є важливий нюанс. Через хронічний брак внутрішніх заощаджень економічні наслідки конфлікту з Китаєм починають виглядати в зовсім іншому світлі. У 2022 році обсяг чистих заощаджень у США (сума заощаджень домогосподарств, бізнесу і держсектора з урахуванням амортизації) впав до 1,6% від національного доходу, що набагато менше за довгострокове середнє значення цього індикатора за період з 1960 до 2020 року — 5,8%. Відчуваючи брак заощаджень, але бажаючи інвестувати та зростати, США повною мірою використовують вигоди «непомірного привілею» долара як резервної валюти, що домінує у світі. Америка вільно імпортує надлишок заощаджень з-за кордону, а для залучення іноземного капіталу підтримує величезний дефіцит рахунку поточних операцій і сальдо багатосторонньої торгівлі.
І тому, економічні інтереси Америки, з її дефіцитом заощаджень, тісно пов'язані з величезним дисбалансом у торговельних і фінансових потоках. Якщо виключити вкрай малу ймовірність збільшення внутрішніх заощаджень США, порушення цих потоків з будь-яких причин (наприклад, через пов'язані з Китаєм міркування безпеки) не може не призвести до значущих економічних і фінансових наслідків. Як ідеться в процитованому вище дослідженні, ці наслідки можуть набути форми сповільнення темпів зростання економіки, підвищення темпів інфляції і, ймовірно, ослаблення долара.
Навряд чи це ідеальний результат для економіки США, яка і так уже перебуває в небезпечному моменті бізнес-циклу. Будь-які жертви заради національної безпеки не повинні приноситися з легкістю. А з акцентом США на загрозах своїй безпеці не слід погоджуватися зі сліпою вірою.
NV володіє ексклюзивним правом напереклад іпублікацію колонок ProjectSyndicate Републікація повної версії тексту заборонена.
Оригінал
Авторське право ПроєктСиндикат 2023
Приєднуйтесь донашого телеграм-каналуПогляди NV
