Куба все частіше звертається до росії й Мексики за нафтою, щоб полегшити гострий дефіцит дизельного пального й бензину і доповнити скорочувані постачання венесуельської сирої нафти і палива, згідно з даними й джерелами щодо доставки.
Як повідомляє Reuters, Венесуела понад два десятиліття була головним політичним союзником Куби і найбільшим постачальником нафти й палива для острівної держави, постачаючи мазут для виробництва електроенергії, бензин, дизельне й авіаційне паливо і газ для приготування їжі.
Але боротьба південноамериканської країни за вироблення достатньої кількості палива для власних потреб залишила її не в змозі повністю прогодувати свого карибського сусіда. Експорт нафти з Венесуели на Кубу цього року впав до 55 тис. барелів на день (б/д) з майже 80 тис. б/д 2020 року.
Згідно з даними відстеження руху судна Refinitiv Eikon, за правління президента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора Мексика спрямовувала зростаючий обсяг палива в комуністичну країну.
Куба також імпортувала з листопада щонайменше п'ять вантажів з росії, яка є давнім постачальником, а також паливо з терміналів Карибського басейну і Європи,
свідчать отримані дані.
Згідно з даними Eikon і TankerTrackers.com, танкер Bicentenario, що належить мексиканській державній нафтовій компанії Petroleos Mexicanos (Pemex), з квітня двічі розвантажувався на кубинському нафтопереробному заводі (НПЗ) в Гавані, одному з небагатьох, які виробляють бензин на острові. Корабель було помічено минулої неділі, коли він відправлявся з гавані в Гавані.
Згідно з даними, окреме незалежне судно Fortunato під панамським прапором також двічі відвідувало кубинські порти з січня з мексиканського терміналу Саліна-Крус, перевозячи скраплений нафтовий газ (LPG), який зазвичай використовується для приготування їжі.
Хоча цього палива бракує, щоб задовольнити попит, воно може стати порятунком для постраждалої від кризи адміністрації Мігеля Діас-Канеля, яка запровадила нормування, що призвело до того, що на острові в Карибському морі стоять черги за газом, дизельним пальним і пропаном.
Лідія Родрігес, комерційний директор кубинської державної нафтової компанії Cupet, цього тижня повідомила місцевим ЗМІ, що Куба має низькі запаси дизпального і бензину,
й особливо низькі запаси сирої нафти, яку її нафтопереробні заводи здатні переробляти. «Ми намагаємося уникнути тотального дефіциту палива в країні», – сказала вона, маючи на увазі нормування.
Минулого тижня уряд Куби заявив, що традиційні постачальники палива не виконали своїх зобов’язань. Офіційні особи також звинувачують у кризі санкції США, які ускладнюють фінансування й транспортування палива на Кубу.
російські й мексиканські постачання, схоже, частково компенсують недостатній обсяг венесуельського готового палива і постачання більш важкої венесуельської сирої нафти, яку важче переробляти і виробляти менше бензину, зазначив Хорхе Піньон з Техаського університету в Остіні.
Державна нафтова компанія Венесуели PDVSA, Міністерство нафти Pemex і Міністерство закордонних справ Мексики не відповіли на запити про коментарі.
Джерело Pemex, яке не було уповноважено говорити публічно й побажало залишитися анонімним, повідомило, що компанія нещодавно постачала сиру нафту на Кубу, не надавши подробиць.
Мексика, яка раніше спрямовувала на Кубу нафту й іншу допомогу в надзвичайних ситуаціях,
приймає лікарів з Куби і нещодавно підписала угоду про імпорт кубинської сировини для проєкту поїзда.
Венесуела спрямувала сирий вантаж у вихідні на острів і планує відправити більше нафти й бензину найближчими днями, згідно з графіком PDVSA.
Проте поки Куба намагається знайти нові джерела палива, повсякденне життя ускладнюється. У вівторок кубинські офіційні особи заявили, що парад на 1 травня, символ національної гордості, буде «переформатований» через обмеження палива. Кілька університетів також оголосили онлайн-заняття, оскільки паливо для транспорту вичерпалося. Виробництво харчових продуктів і транспорт також починають страждати.
Кубинські чиновники кажуть, що вони провадять перемовини з іноземними постачальниками нафти, але не надали подробиць, через що деякі жителі острова почуваються безпорадними.
На переповненій автобусній зупинці у вівторок вранці в Аламарі, всього за 15 хвилин на схід від Гавани, Рубен Інфанте, 37-річний тютюновий працівник, сказав, що чекає щодня по три години в один бік, щоб дістатися до сусідньої столиці.
«Подивіться, скільки тут людей, усі вони чекають на машину до Гавани», — сказав Інфанте, зазначивши, що він досі щодня запізнюється на роботу, додавши, що «немає вибору, тому що якщо ти не працюєш, то не їси».
Источник
