Скасування безвізового режиму та заборони на авіасполучення між Грузією та Росією стало неприємним сюрпризом для більшості грузинів. Особливо молодше 45 років, які мешкають у більш менш міській місцевості, тобто переконаних прихильників євроінтеграції.
Не те щоб це було зовсім несподівано – розмови з цього приводу велися вже давно, головним чином з російської сторони. Однак, судячи з тональності виступів російських великокаліберних політиків, для ухвалення рішення потрібно було одне – грузинська сторона мала офіційно про це попросити. Ну самі розумієте, негоже великому імператору робити подарунки, не отримавши попередньо чолобитну.
У Тбілісі не поспішали кидатися в коліна цареві з проханням скасувати введені ним же обмеження, розуміючи, що політичні наслідки можуть бути значно масштабнішими, ніж очікувана вигода.
Що спричинило те, що Путін вперше вирішив наплювати на своє патологічне марнославство і за своєю ініціативою, без попередньої чолобитної, піти назустріч країні, яку він вважає повною нікчемою? Це запитання на мільйон доларів, але чіткої відповіді немає.
Можливо, Путін вирішив поставити перед фактом нинішній грузинський уряд, великих любителів сидіти на двох стільцях – врешті-решт ви там визначайтеся: зі мною ви чи де? Можливо, він вирішив, що настав час підкуповувати грузинський люмпен-пролетаріат, який продається навіть не за копійки, а за маленьку похвалу.
Можливо, Путін вирішив створити грузинській владі таку реальність, в якій вона гарантовано не зможе у грудні набути статусу кандидата в ЄС. Погодьтеся, сьогодні, коли весь світ, принаймні вся Європа закриває повітряний простір для Росії, починати з нею авіасполучення, і при цьому розраховувати на набуття статусу – дитячий садок.
Але з іншого боку, взяти, та й відмовити Путіну в обмін на статус кандидата ЄС, який нам дадуть чи ні – ризиковано. До того ж з боку уряду "Грузинської мрії" – боязких і безпринципних.
Та й сама по собі подія не дуже жахлива. Авіаційне сполучення з Росією було відновлено в 2008 році, через кілька місяців після російсько-грузинської війни. Сьогодні це здається неймовірним, але російські літаки знову почали літати в Тбілісі і Батумі при Саакашвілі.
Так само і безвіз для росіян був впроваджений в його епоху.
Цього разу нічого принципово нового в практичній площині не станеться – якогось масового паломництва грузинів у Росію не буде – у наш час навіть грузинські ватники їдуть до Європи просити там притулку та допомоги. Що стосується російської міграції, то на неї новий режим взагалі ніяк не вплине – хто переїжджає в іншу країну на ПМП, того не залякаєш пересадкою в Єревані.
Загалом у реальному житті жодних відчутних змін не буде.
У всій цій мерзенній історії значення має лише один факт – сьогодні Путін вважає Грузію дружньою країною. Грузію, де найбільше у світі підтримують Україну, Грузію, яка посідає перше місце за кількістю іноземних добровольців, що воюють у лавах ЗСУ. На сьогоднішній день в Україні загинуло більше 45 грузинів – і на жаль, це, напевно, ще неповний список.
І ось ми всі – країна, дружня Путіну.
Настане час, і вся верхівка "Грузинської мрії" піде на довічні терміни – хоча б тільки через почуття сорому, яке зараз відчуває будь-який нормальний громадянин Грузії.
