Сьогоднішні президентські вибори в Туреччині вже називають визначальними, експерти Atlantic Council в ексклюзивній статті для ZN.UA розмірковують чого від них чекати Україні, а також самому Реджепу Ердогану. Водночас в The New York Times вважають, що втрата ним посади спричинила б полегшення на Заході та занепокоєння в Москві.
Європейські лідери були б раді мати «легшу (для вибудовування відносин) Туреччину», тоді як Росія може втратити важливе економічне та дипломатичне партнерство, якщо турецький лідер втратить владу на виборах у неділю.
За недільними президентськими виборами в Туреччині уважно спостерігають у західних столицях, штаб-квартирі НАТО та Кремлі, оскільки давня посередницька роль Туреччини у складних і часто тривожних відносинах між сторонами залежить від результатів цих виборів.
Оскільки президент Реджеп Тайіп Ердоган трохи відстає від свого суперника Кемаля Кілічдароглу в останніх опитуваннях, перспектива того, що турецький лідер може програти вибори, дещо збентежує дипломатичні уми.
У Європі були б раді, якби Ердоган програв
Офіційно на Заході не говорять про свої вподобання, щоб уникнути звинувачень у втручанні у внутрішню політику Туреччини. Але ні для кого не секрет, що європейські лідери, не кажучи вже про адміністрацію Байдена, були б раді, якби пан Ердоган програв.
Як сказав у п’ятницю Карл Більдт, колишній прем’єр-міністр Швеції, «ми всі хочемо легшої Туреччини», стратегічно важливого члена НАТО, який за правління пана Ердогана став дедалі неприємнішим партнером для Європейського Союзу, який значною мірою відмовився від ідеї членства Туреччини.
Вибори в Туреччині і інтереси Росії:
посередник після 24 лютого
Росія теж багато в чому залежить від результатів виборів. За правління Ердогана Туреччина стала незамінним торговим партнером Росії, а часом і дипломатичним посередником, відносини, які набули ще більшого значення для Кремля після вторгнення в Україну.
Протягом 20 років при владі Ердоган проводив позаблокову зовнішню політику, яка часто розчаровувала його передбачуваних західних союзників і створювала бажані дипломатичні відкриття для Москви — можливо, ніколи більше, ніж після вторгнення Росії в Україну.
Відмовляючись застосувати західні санкції проти Москви, Ердоган допоміг підірвати зусилля, спрямовані на ізоляцію Кремля та позбавити його коштів для підтримки війни. У той же час турецька економіка, що зазнала занепаду, нещодавно "ласувала" російською нафтою зі значною знижкою, допомагаючи Ердогану в його прагненні отримати третій, п’ятирічний термін.
Ердоган ще більше роздратував своїх союзників, блокуючи заявку Швеції на членство в НАТО, наполягаючи на тому, щоб Стокгольм спочатку видав десятки курдських біженців у країні, особливо з Робітничої партії Курдистану, яку Анкара і Вашингтон вважають терористичною організацією.
У більш широкому плані Європейський Союз і Вашингтон відчувають,
що Туреччина під керівництвом пана Ердогана ще більше відійшла від європейських цінностей і норм, таких як верховенство права та свобода преси.
Ердоган відмовився від санкцій проти Росії та забезпечив ринок для її нафти
Ердоган не лише відмовився приєднатися до санкцій Заходу проти Росії та забезпечив ринок для її нафти та газу, Туреччина також стала для Москви джерелом вкрай необхідного імпорту та важливою ланкою до світової економіки на тлі посилення західних санкцій. Кремль також бачить у часто конфронтаційній націоналістичній риториці пана Ердогана потенціал для зриву альянсу НАТО.
Двох довголітніх лідерів також поділяє авторитарна тенденція та конфронтаційна риторика щодо Заходу, наголошуючи на історичних образах проти інших світових держав. Стосунки пана Ердогана з паном Путіним дозволили йому відігравати роль державного діяча як посередника у війні Москви проти України, нещодавно шляхом посередництва у угоді щодо дозволу на експорт українського зерна.
Але партнерство Путіна та пана Ердогана завжди базувалося на взаємних інтересах, а не на ідеологічній спорідненості, і дві країни змагаються за вплив на Кавказі та Близькому Сході. Зокрема, обидва лідери підтримують різні фракції у збройних конфліктах у Сирії та Лівії. Відносини загострилися після того, як у 2015 році Туреччина збила російський винищувач.
Турецькі бойові безпілотники для України
Пан Ердоган не запропонував Путіну пряму підтримку у війні в Україні, а його уряд розлютив Москву, дозволивши продавати Києву турецькі ударні безпілотники.
Європейські лідери, мовчки вболіваючи за поразку Ердогана, все більше стурбовані можливістю післявиборчої нестабільності, особливо якщо Ердоган програє з мінімальним відривом або вибори підуть у другий тур через два тижні.
«Це переломні вибори», - сказав пан Більдт. «Але на карту поставлена демократія. І друга моя турбота полягає в тому, щоб ми отримали результат, який означає розподіл повноважень — потужне президентство під керівництвом пана Ердогана та турецький парламент під контролем нестабільної опозиційної коаліції.
«Ризик конституційної тупикової ситуації досить високий», - сказав пан Більдт.
