Багато аналітиків побоюються, що відмова допомагати Україні стане сигналом нового відходу США в ізоляціонізм, а це віщує серйозне ослаблення світового порядку. Про що йдеться
За підсумками перших дебатів між кандидатами, які хочуть представляти Республіканську партію на президентських виборах наступного року, став очевидним серйозний розкол з приводу зовнішньої політики.
Колишній віце-президент США Майк Пенс і колишній посол США в ООН Ніккі Гейлі виступали за надання допомоги Україні в розв’язаній проти неї Росією агресивній війні, а губернатор Флориди Рон Десантіс і бізнесмен Вівек Рамасавамі висловлювали з цього приводу свій скептицизм. Колишній президент Дональд Трамп — незаперечний лідер серед кандидатів — не взяв участі в цих дебатах, але він теж заперечує проти залучення США в цей конфлікт.
Опитування показують, що серед пересічних республіканців панує такий самий розкол, як і серед кандидатів. Тим самим виникає загроза, що в разі перемоги республіканців-ізоляціоністів на виборах 2024 року для заснованого наприкінці Другої світової війни світопорядку на чолі зі США настане поворотний момент.
Історично американська громадська думка коливається між екстравертними та інтровертними настроями. Побачивши трагічні наслідки політики ізоляціонізму, яку проводили в 1930-ті роки, президент Франклін Рузвельт розпочав процес, кульмінацією якого стало створення в 1944 році Бреттон-Вудських інститутів, а в 1945 році - ООН. Ухвалені потім, уже після війни, рішення президента Гаррі Трумена призвели до появи постійних альянсів і постійної військової присутності США за кордоном. США активно інвестували в реконструкцію Європи за допомогою плану Маршалла (1948 рік), створили НАТО (1949 рік), керували коаліцією ООН, що воювала в Кореї (1950 рік).
Ці дії були частиною реалістичної стратегії зі стримування радянської могутності. Однак це стримування інтерпретувалося по-різному, і надалі американцям довелося вести гострі, міжпартійні дебати щодо інтервенцій у країни, що розвиваються, зокрема В'єтнам та Ірак. Але хоча етика інтервенцій ставилася під сумнів, набагато менше суперечок викликала цінність підтримання ліберального інституційного порядку. Як одного разу зауважив американський теолог Рейнгольд Нібур,
«вдала неясність» ліберального інтернаціоналізму врятувала його від підпорядкування ідеологічній строгості.
Результат подій в Україні серйозно вплине на майбутнє Європи і світу в ціломуСаме тому ліберальний світопорядок користувався широкою підтримкою в зовнішньополітичних колах США протягом багатьох десятиліть після Другої світової. Однак на президентських виборах 2016 року аргументи Трампа про те, що альянси та інститути, створені після 1945 року, приносили вигоди іншим країнам на шкоду Америці, знайшли сильний відгук у багатьох виборців. Так, звичайно, його популістська привабливість спиралася не тільки на критику зовнішньої політики США. Трамп скористався не тільки масовим невдоволенням економічними проблемами, що виникли через глобалізацію і Велику рецесію, яка настала після 2008 року, а й поляризацією суспільства через культурні зміни, пов’язані з расовою приналежністю, роллю жінок, гендерною ідентичністю. Однак покладаючи провину за економічні проблеми на «погані торговельні угоди з Мексикою та Канадою» і на «іммігрантів, які конкурують за робочі місця»,
Трамп успішно пов’язав нативістське невдоволення з американською зовнішньою політикою.
Звісно, Трамп не першим скористався цією формулою. У нинішньої популістської реакції були попередники — у 1920-ті та 1930-ті роки. Протягом перших двадцяти років минулого століття до США приїхали понад 15 млн іммігрантів. Це викликало у багатьох білих американців побоювання, що вони опиняться в меншості. На початку 1920-х років відроджений «Ку-Клукс-Клан» допоміг проштовхнути закон «Про національне походження» з метою «не допустити розведення нордичної раси» і захистити колишню, більш гомогенну Америку. Обрання Трампа у 2016 році теж пояснювалося глибокими расовими, ідеологічними та класовими розбіжностями, які почали формуватися ще в 1960-ті роки (і його обрання не було їхньою причиною).
Багато аналітиків стривожені, що результатом американського відходу в ізоляцію може стати такий самий міжнародний хаос, яким негативно вирізнялися 1930-ті роки. Однак прихильники Трампа стверджують, що менш щедра і більш жорстка позиція його адміністрації допомогла підвищити стабільність за кордоном і розширити підтримку всередині країни.
Як би там не було, обрання Трампа стало очевидним відходом від ліберальних традицій.
Деякі експерти вважають, що причиною зростання популярності Трампа стала нездатність ліберальних еліт зрозуміти базові уподобання американського народу. Але це поверхневе судження. Так, американська громадська думка не є чимось єдиним, а групи еліт, як правило, більше цікавляться зовнішньою політикою, ніж суспільство загалом. Однак у нас є гарне розуміння, як саме змінювалися погляди суспільства з часом.
З 1974 року Чиказька рада з глобальної політики (CCGA) регулярно опитує американців, чи треба країні відігравати активну глобальну роль, або ж їй краще стояти осторонь світової політики. Протягом усього цього часу приблизно третина суспільства, дотримуючись традицій XIX століття, завжди дотримувалася ізоляціоністської точки зору. У 2014 році ця цифра сягнула 41%. Однак, всупереч популярним міфам, 2016 рік не став найвищою точкою ізоляціонізму з 1945 року. У рік виборів 64% американців заявляли, що вітають активну участь країни у світових справах, а 2018 року ця цифра збільшилася до 70% - найвищий показник з 2002 року.
Хоча повноцінний ізоляціонізм у стилі 1930-х років вкрай малоймовірний, багато аналітиків, тим не менш, побоюються, що відмова допомагати Україні стане сигналом нового відходу США в ізоляціонізм, а це віщує серйозне ослаблення світового порядку. Розпочате президентом Росії Володимиром Путіним вторгнення стало кричущим порушенням Статуту ООН. Якщо Росія візьме гору на окупованій українській території, вона порушить ліберальний принцип, що забороняє застосовувати силу заради зміни кордонів країни. І тому солідарність країн НАТО, які запроваджують санкції та постачають військову техніку Україні, є не тільки моральною, а й практичною та реалістичною.
Результат подій в Україні серйозно вплине на майбутнє Європи та світу загалом. Хоча Путін і голова КНР Сі Цзіньпін створили «безмежне» партнерство прямо напередодні вторгнення, Китай (поки що) проявляє обережність при наданні матеріальної допомоги Росії. Китайське керівництво, безсумнівно, стривожене ризикованою політикою Путіна і тим, що союз із ним занадто витратний для м’якої сили Китаю. Однак у тому разі, якщо Путін візьме гору, Китай може дійти висновку, що ризикована політика виправдовує себе — і цей урок засвоїть весь інший світ.
Ті, хто стверджує, ніби в Америки немає жодних важливих національних інтересів у наданні допомоги Україні, демонструють історично зашорені погляди. За подібну наївність (а можливо, злий намір) їх слід дискваліфікувати як кандидатів у президенти.
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал
Copyright: Project Syndicate 2023
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV
