24 грудня у Україні відзначають День працівників архівних установ. З цієї нагоди журналіст « РІО-Бердичів» відвідала архівний відділ Бердичівської міської ради, аби поспілкуватися з його робітниками та дізнатися справжній стан речей.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Відбулася розмова з керівником Зоєю Тимохіною, яка детально розповіла про функціонування установи та показала найстаріші документи та газети, які зберігають наразі. Керівник розповідає про роботу так: «Архів - це дім, у стінах якого живе історія. Є такий будинок і в Бердичева, відомий як архівний відділ Бердичівської міської ради. Він - один з найбільших в Житомирській області за своєю «географією»».
Історія архівної справи у Бердичеві починається з 1924 року, коли рішенням Бердичівського окрвиконкому від 26 березня 1924 року було організовано окружний архів. 19 серпня 1924 року була прийнята обов'язкова постанова Бердичівського окрвиконкому "Про реєстрацію архівів".
З 01 вересня 1939 року архів перейшов у підпорядкування відділу держархіву управління НКВД по Житомирській області.
У 1940 році його було реорганізовано у філіал Житомирського обласного Державного архіву.
Напередодні війни філіал розміщувався на території історико-культурного заповідника, де йому було відведено дві будівлі. За роки тимчасової окупації міста (1941-1944 рр.) філіалу облдержархіву було нанесено великі збитки. При відступі фαшиcτські загарбники підірвали приміщення архіву, була втрачена велика кількість цінних історичних документів. Через тиждень після звільнення міста Бердичева, 12 січня 1944 року був призначений директор філіалу, а на початку лютого працювали уже 3 співробітники. З битої цегли та каменю працівники діставали документи, очищали від бруду та снігу, складали у пристосоване для зберігання приміщення. Одночасно проводилась робота по збору паперів періоду війни. В подальшому проводилось удосконалення науково-технічної обробки фондів, розпочалась робота по удосконаленню описів справ, редагування заголовків. Велика увага приділялась ремонту документів.
У часи незалежної України в 1996-1997 роки філіал було реорганізовано у відділ Державного архіву Житомирської області в м.
Бердичеві. На час реорганізації у філіалі на держзберіганні перебувало 1519 фондів на 172441 справу. Але від 01 березня 2000 року відділ було ліквідовано, а документи перевезені до сховищ Державного архіву області. Натомість було створено міський державний архів, в якому залишились на зберіганні документи виключно міського походження та значення. Станом на 2023 рік у ньому налічується 38 фондів на 22251 справи документів Національного архівного фонду, які відображають усі аспекти життя нашого міста, починаючи з 20-х років минулого століття. Всі папери займають 11 спеціальних кімнат – це близько 200 квадратних метрів, за якими доглядають працівники.
Вся вищезазначена історія свідчить про те, що в установі зберігаються папери, яким вже близько ста років: документи, книги, списки, газети та навіть фотографії і мапи. До прикладу, в українській газеті «Голос праці» 1923 року випуску, описуються події, які хвилювали населення Бердичева 100 років тому. На першій сторінці, звісно ж, свіжі новини з Німеччини. 18 грудня 1923 року бердичів’яни читали про «Розвал німецької соціал-демократичної партії»,
«Знущання над українською людністю в Польщі» та про те, що «Італія починає з нами фікційні зносини». Також зберігаються такі цікаві записи, як заяви на отримання закордонного паспорту, до яких ниточками прикріплювали світлини та купони, які колись були коштовними. Серед цікавих документів, які залишилися від радянської влади, це списки бердичів’ян, які мають або не мають право балотуватися на виборах до органів правління, поіменно.
«Сьогодні працівники архівного відділу роблять все можливе для того, аби кожна людина переконалась, що архів - це не стоси старих документів, покритих пилом, які лежать на полицях, а творча наукова установа, основні функції якої - формування, збереження та дослідження документальної спадщини міста», - зазначає Зоя Тимохіна.
Колекція бердичівського архіву хоч і значно зменшилася після останньої реорганізації, але це досі дуже цікаве місце, яке може розповісти про життя наших предків чи про важливі події, які відбувалися у місті протягом століття.
