Народився Олександр 26 червня 1987 року у сім’ї корінних бердичів’ян. Родина жила поблизу четвертої школи, тож повчившись трохи в першій школі, він потім перейшов у четверту, де й закінчив дев’ять класів. Ще з дитячих років пристрастився до риболовлі, наслідуючи приклад багатьох родичів, і його часто можна було бачити з вудочкою на Гнилоп’яті чи на якихось інших ставках.
Після школи навчався в третьому ПТУ (нині будівельний ліцей), де опанував професію столяра. Працював на різних роботах, одружився в сім’ї з’явились дві донечки, але згодом шлюб дав тріщину, і Олександр розлучився з дружиною, яка нині живе за кордоном.
Після повномасштабного вторгнення сам прийшов до військкомату і вже 27 лютого був мобілізований до ЗСУ. Служив у 100-й механізованій бригаді навідником протитанкового комплексу «Стугна». Служив гідно, не відмовлявся від будь-яких завдань, хоча за ці майже три роки було сотні разів не просто важко, а надзвичайно важко. Але в розмовах з рідними чи друзями ніколи нічого не розказував ні по телефону, ні коли приїздив у коротесенькі відпустки.
Та, перед виходом на позиції 19 січня цього року передзвонив матері і таки пожалівся,
що щось на душі йому неспокійно, неначе щось відчував. Зазвичай вони знаходились на позиції по 7 днів, але цього разу заміна їм не прийшла, і довелось продовжити бойове чергування, яке перервалось 28 січня назавжди…
Тіло воїна порівняно швидко доставили до Бердичева, і сьогодні вранці прямо з міського моргу повезли на траурну церемонію до Гарнізонного будинку офіцерів. Сюди прийшли і родичі, і сусіди, і друзі, а також численна родина церкви «Новий час», прихожанкою якої є мама загиблого воїна.
Пастор Віктор читав молитви, церковний хор співав тужливі пісні, знову лунали скорботні промови міського голова Сергія Орлюка та голови спілки родичів загиблих на війні бердичів’ян Володимира Катюшка. Але жодні слова не могли заглушити біль матері, яка втратила свого сина…
Знову траурна колона сиренами поліцейського автомобіля розривала буденність тилового Бердичева, знову на військовому секторі звучали салют і Гімн України, а після них полинула тужлива пісня церковного хору.
У ряду могил під синьо-жовтими прапорами з’явився новий надгробок з фотографією Олександра Демченка. Всього через кілька рядів після могили його двоюрідного брата Руслана, який першим пішов у засвіти…
