Народився Сергій в Бердичеві 4 січня 1982 року. Навчався в 14 школі, де мав багато друзів. Змалечку захоплювався спортом, зокрема займався Теквондо та мав кілька поясів з цього виду єдиноборств.
Батько і мама мали цілком цивільні професії, а ось дядьки були професійними військовими, а дідусь пройшов усю Велику Вітчизняну аж до Берліну. Можливо, їх розповіді і заклали у Сергія думку про військове майбутнє. А ще більше ця думка вкоренилась після строкової служби в морській піхоті.
Тож, після звільнення він повернувся в рідний Бердичів та уклав контракт на службу в місцевій артилерійській бригаді. Тоді бригада носила №62 та переживала разом з усіма українськими збройними силами непрості часи, коли все скорочувалось і продавалось. Паралельно Сергій поступив на заочне навчання до Бердичівського машколеджу, адже технічні знання військовим теж були потрібні, а диплом відкривав дорогу до просування по службі.
Зарплати тоді навіть у офіцерів були невеликими, не говорячи вже про рядових контрактників. І новина про формування військової місії до Іраку, де платили в доларах,
стала дуже бажаною для багатьох солдат та офіцерів. Це була реальна і легальна можливість заробити не тільки гроші, але й справжній військовий досвід та досвід взаємодії з військами НАТО.
Сьогодні попрощатись з Сергієм Солодким прийшли і побратими, з якими він ділив в Іракській спеці в 2004 – 2005 роках і хліб, і воду. Вони згадували, що попасти до контингенту було непросто, і саме гарні фізичні можливості та військова підготовка дали можливість Сергію здобути безцінний бойовий досвід.
Після Іраку знову був контракт тепер уже з 26 бригадою, але врешті-решт, він вирішив покинути військову службу. Заробляв на будівництвах, до яких мав і хист і бажання, працював водієм таксі, одружився, словом жив як і багато українців мирно і щасливо, поки в країну не прийшла велика війна.
Вже 04 квітня 2022 року, Сергія було мобілізовано до лав Сил Оборони України Бердичівським РТЦК та СП. Службу він проходив на посаді старшого телефоніста відділення зв’язку 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Фактично ці бригада лише в квітні і перетворилась з кадрованого підрозділу корпусу запасу у повноцінну бойову одиницю.
Формувалась військова частина у місті Десна, де колись був чи найбільший в Україні навчальний центр, і на жаль, понесла перші втрати ще навіть не вийшовши на бойові завдання. 17 травня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу там загинуло багато військових, а поранено було ще більше. Потім бригада брала участь в багатьох військових операціях і на півночі, і на сході України. І Сергій Солодкий був завжди гідним прикладом для побратимів у виконанні бойових завдань.
Сьогодні на кладовищі його командир розповів про останнє з них. 31 січня їх група у склад чотирьох військових на пікапі виїздила на чергове завдання в Краматорському районі на Донеччині. Але незабаром довелось повернутись на базу, щоб взяти додаткові батареї живлення для апаратури. Сергій при цьому помінявся місцями з побратимом. Команда знову рушила на позицію, але доїхати туди не змогла. Ворожий дрон залетів в автомобіль, де на його шляху опинився Сергій Солодкий.
Воїн прийняв весь вибух на себе, і його бронежилет врятував не його, а сусідніх бійців, і втому числі і командира. Якби скид розірвався хоча на кільканадцять сантиметрів в іншому місці, тоді б загинули всі четверо. Дрон не зреагував на завади РЕБу, тобто, скоріше за все він управлявся по оптоволокну.
Командир не міг стримати сліз, стоячи біля домовини бойового товариша, і пообіцяв рідним помститись за їхнього сина, чоловіка і брата. А його найрідніші мама, сестра і дружина теж не могли повірити, що більше вони його не побачать і не почують. Як і його улюблена донечка, якій лише кілька місяців тому виповнилось два рочки. Саме тоді Сергію вдалось побачитись з рідними востаннє в короткій кількаденній відпустці.
Морозну тишу міського кладовища сьогодні знову розірвали звуки військового салюту, а під Гімн України відважний воїн Сергій Солодкий знайшов вічний спочинок серед своїх небесних побратимів…
