Сьогодні, як і вчора, знову згадували назву 66 окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго, адже знову прощались із бійцем цієї легендарної військової частини. Їх навіть привезли до Бердичева разом Сергія Солодкого та Сергія Осадчука, хоч загинули з інтервалом у три дні і зовсім на різних напрямках фронту бригади.
Сергій Осадчук загинув 2 лютого поблизу села Новоєгорівка Сватівського району на Луганщині. Фактично, це один з двох останніх плацдармів Луганської області, де наші відважні воїни боронять кожен метр української землі.
Остання путь загиблого військового сьогодні пролягла спочатку до храму Святого Рівноапостольного князя Володимира і Священномученика Йосафата УГКЦ по вулиці Одеській, потім до Гарнізонного будинку офіцерів, потім до рідної оселі в селі Бистрик і завершилась на Алеї Героїв сільського цвинтаря, поряд з могилами десятьох односельців, які вже полягли на цій війні. І на кожній зупинці цього шляху лунали прощальні молитви, скорботні слова та пам’ятні спогади про гарну людину, працелюбного селянина та відважного Воїна.
Сергій Осадчук народився 23 березня 1973 року в селі Бистрик Бердичівського району.
Зростав у багатодітній сільській родині, де в нього були ще дві сестри і один брат. Навчався у місцевій школі, після якої здобув професію водія в Бердичівській автошколі ДОСААФ. І під час строкової служби, яка проходила у місті Котовськ Одеської області вже був кваліфікованим водієм ракетної установки.
Після служби працював в Бердичівській колонії № 70, одружився, в 1994 році в сім’ї народився син, але сімейне життя згодом дало тріщину. Сергій розлучився з дружиною та повернувся з Бердичева назад до Бистрика, де й жив доглядаючи своїх батьків. На жаль, горя в їхній сім’ї і раніше вистачало. Спочатку трагічно загинув старший брат, потім трагічно загинула сестра, тож згорьовані батьки раділи, що син живе з ними поруч.
Селянська родина вирішила самостійно обробляти свої чотири паї , і роботи коли цього господарства вистачало всім, а найбільше, звичайно, ж Сергієві. Він тримав кілька корів, завжди тримав з десяток свиней і кілька свиноматок, а курей та іншої птиці теж було досить чимало. На паях, які обробляв власним трактором, сіяв корми щоб прокормити велике господарство,
тож часу на щось інше, і навіть на чорні думи про трагедії, залишалось зовсім мало.
Сьогодні всі сусіди згадували добрим словом загиблого, адже крім того, що він обробляв своє поле, ніколи не відмовляв у допомозі іншим.
За місяць до повномасштабного вторгнення помер батько Сергія Осадчука, а саме 24 лютого 2022 року померла і мама. І з великої колись сім’ї залишились лише він з молодшою сестрою, чоловік якої теж допомагав в клопотах по сімейному господарстві. З сином Сергій зв’язків не порвав і дуже любив свою онучку та балував її цукерками і подарунками.
Та незабаром з хазяйнуванням на землі йому довелось зав’язати, адже прийшов час і йому стати на захист України. В лютому 2024 році Сергія Осадчука було мобілізовано до лав ЗСУ. Досвідчений механік, тракторист і водій ой як знадобився у механізованій бригаді, де служив водієм взводу матеріального забезпечення.
Місяць тому військовий отримав коротку відпустку, яку провів у рідному Бистрику, спілкуючись з друзями, сусідами і рідними. Він не міг наговоритись з усіма, і немов би прощався, стараючись не обійти увагою жодного друга чи знайомого.
Після важкої контузії він був на лікуванні в госпіталі в місті Лиман,
і через перенесений інсульт мав бути списаний в тил, або зовсім з війська, але Сергій Осадчук офіційно відмовився від звільнення, бо не міг залишити побратимів.
Першого лютого увечері, спілкуючись з рідними говорив, що сьогодні йде в таке пекло, що й не відомо чи вернеться, а наступного дня його телефон вже мовчав… Як стало потім відомо рідним, вночі Сергій приймав участь в евакуації і загинув в стрілецькому бою.
На траурному мітингу в будинку офіцерів виступили міський голова Бердичева Сергій Орлюк, голова Райгородоцької громади Максим Самчик та секретар громади Світлана Барановська, яка довгий час була сільським головою в Бистрику, і як виявилось, вчилась в школі разом з загиблим воїном.
Траурна процесія сьогодні знову йшла бердичівською вулицею Артилеристів, а траурний кортеж проводжали в Бердичеві працівники міськвиконкому, де в управлінні соцзахисту працює сестра загиблого, а вже невдовзі зустрічали у Бистрику живим коридором чи не всі мешканці села. В рідному подвір’ї лунала прощальна молитва, на траурному мітингу на сільському кладовищі знову слова скорботи, і на Алеї Героїв під звуки Гімну України Сергій Осадчук знайшов свій останній спочинок.
