Анатолій Кваша народився 7 жовтня 1975 року в селі Зарудинці колишнього Ружинського району. Навчався в місцевій школі, після закінчення якої разом з товаришем поїхав до Києва навчатись на залізничника. А здобувши робітничу професію працював в Козятинській дистанції.
Після одруження в 2000 році на бердичів’янці переїхав до нашого міста, хоча рідне село ніколи не забував. Саме тому сьогодні провести в останню путь приїхали з Зарудинець його родичі, знайомі, друзі та однокласники разом із старостою села, який виголосив на траурному мітингу скорботну промову.
Також в залі Гарнізонного будинку офіцерів виступив депутат міської ради Василь Толочко та вчителька з села Зарудинці. Як вона висловилась, вона представляє «кухонні війська», адже є активною волонтеркою, що разом з однодумцями постійно готує на фронт смачні передачі. Протягом останніх місяців вона постійно була на зв’язку з Анатолієм, і сьогодні згадувала, як він делікатно спілкувався, як прагнув повернутись додому побачитись з дружиною та дітьми, а найбільше прагнув бавитись з онуком.
Прийшли попрощатись з загиблим і колеги з взуттєвого виробництва «РІФ-1»де він працював останні роки перед війною,
які найкращими словами згадували Анатолія, що користувався в колективі великою повагою.
На підприємство і прийшла повістка про мобілізацію, і в січні 2023 року Анатолій Кваша став до лав 82-ї окремої штурмової Буковинської бригади на посаду навідника-оператора десантно-штурмового батальйону.
Спілкуючись з родичами і знайомими він ніколи не жалівся на службу, не розповідав про жахіття війни, хоча не раз бував у найгарячіших точках фронту. Натомість, завжди згадував, що він захищає їх спокій і незалежність України.
В кінці липня 2025 він перестав виходити на зв’язок, і для рідних настала чорна пора. В кривавих боях, що точаться навколо Покровська, зараз найважче з усього тисячокілометрового фронту. Снарядів, бомб, дронів і мін орки тут випускають стільки, що земля, дерева, залишки цегли змішуються в одне ціле, і на жаль, іноді разом з тілами відважних захисників.
Рідні Анатолія здавали на експертизу зразки ДНК, але дружині, яку викликали на опізнання все ж вдалось побачити і підтвердити, що тіло загиблого воїна належить найріднішій людині.
Сьогодні гроб з цим тілом знову несли по вулиці Артилеристів, везли через усе місто, щоб на військовому секторі міського кладовища відважний воїн знайшов свій останній спочинок.
