'У Малині є один дивний топонім — Мишівка
Євген Грищенко у своїх «Топонімах Малина» зазначає: «Мишівка — старовинна назва частини міста на північ від млина». Далі прив’язує її до вулиці Островського, нині Йосипа Кульчицького, і додає: «Походження назви невідоме».
У мене із цією назвою довго було дві асоціації — євреї та млин.
Перша виникла тому, що нерідко траплялося означення «мишівські євреї». Звідки взялася сама назва, це не пояснювало, але в уяві Мишівка асоціювалася саме з єврейською частиною Малина.
Друга асоціація простіша: млин, зерно. А де зерно — там і миші. Звісно, це були лише здогадки.
Але у давній статті Артемія Миклухо-Маклая, опублікованій 1994 року, натрапив на коротку згадку про Михайла Миколайовича молодшого. Серед іншого автор зазначає: «…в конце века для Михаила Николаевича младшего была выстроена усадьба Мишевка». Тобто наприкінці XIX століття для нього збудували окрему садибу.
І тут все стає на свої місця.
Михайло молодший — син Ольги Миклухо-Маклай, сестри відомого мандрівника. У родинній історії він з’являється і як Мішук. Міша, Мішук — і садиба Мишевка.
Напрошується пояснення: садиба Миші, Михайла молодшого. А від неї назва могла перейти й на частину містечка. Зауважимо, назва Михайлівка вже була — її пов’язують з Михайлом старшим.
Тут завжди дивує, навіщо Михайла молодшого назвали Михайлом, чому в одній родині повні тезки. Але то інша історія…
До згадки про Мишівку додалася ще одна знахідка.
Нещодавно мені потрапила до рук дореволюційна одноверстова карта. На ній позначені дві відомі садиби: у Гамарні та в самому Малині — та, будинок якої зруйнували під час Другої світової війни в районі «Прожектора». Обидві мають звичайне картографічне позначення «Г. дв.» — «господський двор», і обидві позначені на двоверстовій карті.
Садида, яка позначнена на карті знаходилася поміж сучасними вулицями Винничека й Романенка. Північний край на межі сучасної меблевої ф-ки.
Але на одноверстовій карті позначено ще й третій такий двір. На північній межі забудови містечка. Про цю садибу мені досі нічого не було відомо. Хіба що відомо, що десь там — плюс-мінус — знаходився будинок Миклух, у якому свого часу оселилалася газета «Серп і Молот».
Цілком можливо, що це і є Мишівка Михайла молодшого.
Щоправда, місце на карті розташоване західніше від тієї частини Малина, яку Грищенко називає Мишівкою. Але це ще не суперечність. Сама садиба могла стояти окремо, а її назва — закріпитися за сусідньою житловою забудовою, що виникла чи розрослася зі східного боку. Межі садиби й межі міського кутка не обов’язково мали збігатися. Так само й Грищенко міг неточно локалізувати місце.
Не дивує й відсутність на карті самої назви. Інші садиби теж не підписали й це може бути сімейна розмовна назва.
А що відомо про самого власника можливої Мишівки?
Михайло народився 1880 року. Його мати Ольга померла після пологів, а хлопчика виховувала в Малині бабуся — Катерина Семенівна. Батьком був історик Георгій Штендман. Михайла називали молодшим, щоб відрізняти від його дядька й повного тезки — геолога Михайла Миколайовича Миклухо-Маклая. За свідченням Артемія, молодший Михайло здобув вищу освіту й став найбагатшим спадкоємцем у родині.
Згодом його життя було пов’язане з Києвом. Дружиною стала Надія Тарновська, яка працювала в Київському бактеріологічному інституті. Ще у квітні 1938 року Михайло листувався з академіком Ігнатієм Крачковським і ділився спогадами про перебування свого дядька-мандрівника в Малині.
Далі — непевність. За спогадами Ірини Тарновської, під час німецької окупації інститут із персоналом вивезли нібито до Німеччини. Від матері вона чула, що 1947 року Надію та її чоловіка бачили в Шепетівці. Після цього їхні сліди загубилися. Це родинне свідчення, а підтвердженої дати смерті Михайла поки немає.
Так само ще належить перевірити, чи справді третій «господський двор» на карті — це і є Мишевка. Але тепер за дивною малинською назвою проглядається конкретна людина. І є конкретне місце, де можна шукати її садибу.
