Недавно «Журнал Житомира» рассказывал своим читателям, что Житомирский горисполком принял решение разрешить установить в историческом центре Житомира пьедестал с памятником польскому государственному деятелю, музыканту Яну Игнацию Падеревскому общей высотою в 5,5 метра.С разрешением об установке к властям Житомира обратилось Генеральное консульство Республики Польша в Виннице. Памятник хотят установить на перекрестке ул. Киевской и Театральной на месте нынешней клумбы рядом с костелом. Согласно представленному проекту 2,5-метровый памятник будет возвышаться на 3-метровом пьедестале.Публикация этой информации на «ЖЖ», а также на других сайтах Житомира вызвала реакцию, преимущественно негативную, со стороны активных пользователей Интернета. В частности на «ЖЖ» читатели в комментариях возмущались, почему бы вместо него не установить памятник Святославу Рихтеру, Олегу Ольжичу или Николаю Сциборскому или английской королеве, или еще занятнее – Патрису Лулумбе. Вот примеры некоторых комментариев (орфография и стилистика сохранена в оригинале):Cobalt (16 Октябрь 2013 21:
13:40) "... установят 5,5-метровый памятник польскому деятелю..." А мы шо, уже в польшче?! Бля, мы что-то пропустили? анатолий толян (16 Октябрь 2013 19:48:12) да нэхай ставят.... у себя в польШах Ivanna Laffka (16 Октябрь 2013 17:36:52) неее,это полный писец, город в разрухе, а они памятники польским деятелям, слов нетАлександр Sams2 (16 Октябрь 2013 17:22:29) Хочу памятник Патрису Лумумбе! Или как там его.... Причем прямо возле горисполкома, на крыльце, чтобы двери подпирал ЕросБандерос БандЕрос (16 Октябрь 2013 16:38:45) або дошка або пам"ятник - щось одне!!! З.І. скільки пам"ятників українським поетам стоять по польських воєводствах?Марина Hoakina (16 Октябрь 2013 16:55:19) А чё мелочится? Давайте уже 10-метровый. Кроме того комментаторы смотря на исторический аспект подвали сомнению вопрос увековечивания в Житомире польского деятеля, который, как сказала заместитель мэра Наталья Леонченко «это был деятель, который мечтал видеть Украину в составе Польши. Просто называйте вещи своими именам».На эту реакцию интернет-сообщества отреагировал Житомирский областной союз поляков Украины (ЖОСПУ),
а точнее ее председатель – Виктория Лясковская-Щур. Она написала открытое письмо на имя мэра Владимира Дебоя. Кстати его на заседании горисполкома, где было принято решение об установки памятника – не было, тогда председательствовала его первый заместитель – Галина Семенец. В своем письме Лясковская-Щур говорит, что вопрос о Падеревском в Житомире и городской власти обсуждался последние 10 лет. «За это время все заинтересованные и неравнодушные житомиряне имели возможность изучить не только краткие биографические справки о Игнация Яна Падеревского, но и разобраться в его многогранном и исключительном по масштабам и значимости деяний жизни.», - пишет председатель ЖОСПУ Также в письме она отвечает, что памятник Падеревскому будут финансировать поляки, а кто профинансирует памятник Ольжичу, Сциборскому, Огиенку?, - задается вопросом Лясковская-Щур. Что именно она хочет от мэра Житомира - в письме не говорится, видимо, чтобы он поддержал поляков в установке памятника Падеревскому. Мы публикуем полную версию самого письма: ЖИТОМИСЬКА ОБЛАСНА СПІЛКА ПОЛЯКІВ УКРАЇНИ № 212 від 31.
10.2013 Відкритий лист до Житомирського міського голови Володимира Дебоя Шановний Пане Володимире Михайловичу ! В черговий раз на інтернет-сайтах порушується питання про постать Ігнація Яна Падеревського та увічнення пам’яті цієї особистості світового масштабу в Житомирі. Безпосередньою причиною цього стало офіційне звернення Житомирської обласної організації ОУН (Житомирський провідник ОУН Олександр Прищепа) до Житомирського міського голови Володимира Дебоя з приводу намірів встановлення пам’ятника Падеревському в Житомирі. Протягом принаймні останніх десяти років це питання обговорювалось у громадських організаціях, у пресі та на засіданнях Житомирської міської ради. За цей час всі зацікавлені та небайдужі житомиряни мали можливість вивчити не тільки короткі біографічні довідки про Ігнація Яна Падеревського, а й розібратися в його багатогранному та винятковому за масштабами та значущістю діянь житті. Беззаперечно: це постать світового рівня, а тому Житомир має честь бути причетним до його діяльності. Тим більше, що І. Я. Падеревський шанував цю землю, пам’ятав,
що саме на Житомирщині здобув музичну освіту, яка стала основою його світового успіху. Тільки за це одне варто увічнити його пам’ять у Житомирі. Продемонструвавши, між іншим, свою освіченість, культурний рівень і повагу до світової мистецької спадщини. На цьому тлі дещо незрозумілими та «натягнутими» виглядають закиди шановного пана Олександра Прищепи щодо того, що «Житомир, як і вся Україна, ще не позбувся наслідків жахливої совєцької окупації: вулиці названі іменами окупантів, на них встановлені монументальні символи комуністичної держави СССР». Це дійсно так. Однак І. Я. Падеревський аж ніяк до «совєцької окупації» не причетний. Інший закид: «Місто має своїх національних діячів, які боролись за незалежність України, але досі не вшановані подібними пам’ятниками». Беззаперечно. Однак пам’ятники – це дуже дороге задоволення. Хто профінансує цю прекрасну ідею поставити пам’ятники Івану Огієнку, Олегу Ольжичу, Миколі Сциборському? Наскільки нам відомо, фінансування пам’ятника І. Я. Падеревському бере на себе польська сторона, що цілком природно, адже кожна країна може пишатися таким сином,
як І. Я. Падеревський. Ще зауваження. «Виконком приймає рішення для діячів іншої держави, яка вела загарбницьку політику щодо України в минулому, адже саме Падеревський керував урядом речі Посполитої під час анексії Західної України в 1919 році». Дійсно, керував. Однак документально підтверджені факти полягають у тому, що 24 березня 1919 року уряд І. Я. Падеревського підписав з урядом С. Петлюри польсько-українську угоду, в якій українська сторона відкликала свої претензії щодо Східної Галичини в обмін на допомогу Польщі в боротьбі УНР проти більшовиків[1]. У цій ситуації С. Петлюра чітко визначив позицію, на якій можливе зближення з Польщею. В одному зі своїх листів він писав: «Польща має визнати нас, але, очевидно, за дорогу ціну. В кожному разі без того чи іншого порозуміння з Польщею ми не можемо одновити нашої державної праці». Переговори закінчилися підписанням 21 квітня 1920 року політичної, а 24 квітня – військової конвенцій, що дістали назву Варшавського договору. Згідно з ним, кордон між Польщею і Україною мав пройти по р. Збруч. Пізніше, відповідаючи на обвинувачення в «продажі України полякам»,
С. Петлюра писав: «Угода, підписана урядом УНР з Польщею, є логічним наслідком тої зрадницької розкладової праці, що її провадили збольшевичені елементи українського громадянства на користь Москви в момент української національної боротьби з нею. Уряд УНР пішов на тяжку жертву в інтересах державних, але він ніколи не відрікся від ідеї державної самостійної України»[2]. Отже, не І. Я. Падеревський винен в трагічній ситуації, що на той час склалася. Тим більше, що офіційна політична діяльність його тривала лише рік – з січня до грудня 1919 року і була коротким епізодом в тяжкій історичній ситуації, яка склалася в Європі після Першої світової війни. До речі, сенс і гіркота боротьби за незалежність своєї країни знайомі І. Я. Падеревському як нікому іншому. Адже цій боротьбі він присвятив своє життя. Таким чином, залишмо історію фахівцям та самі будьмо коректними з фактами, на які посилаємося. В уже цитованому зверненні шановного пана Олександра Прищепи читаємо про «наміри міської ради Перемишля перейменувати вулицю імені Йосафата Коциловського» і посилання на сайт http:
//vgolos.com.ua/blogs/zahystymo_imya_vladyky_117743.html. Однак в матеріалі йдеться не про наміри влади міста Перемишль, а про вимоги до неї певних осіб та організацій. Різниця значна. Рішення влади і вимоги до неї – не одне й те саме. От і пан Олександр Прищепа висловив свою думку, а інші люди спокійно та виважено висловили свою. Нормальний обмін думками в демократичній державі. А от образи та погрози в дискусіях інтелігентних людей абсолютно неприпустимі – лише логіка та виваженість думок. Встановлення ж пам’ятника світовому генієві І. Я. Падеревському в Житомирі за кошти його рідної країни – приклад, вартий поваги та наслідування. З повагою, Голова Житомирської обласної Спілки поляків України Заслужений діяч польської культури Лясковська-Щур В.А. Заслужений діяч польської культури Копоть І.Є. [1] Kraków – Ignacemu J. Paderewskiemu. – Kraków, 2000. – S. 46. [2] http://otherreferats.allbest.ru/history/00028407_0.html
