Сьогодні я завітав у гості до хлопців, завдяки яким бердичівські військовослужбовці можуть гідно давати відсіч ворогам України. Це осередок волонтерської групи «Крила Фенікса» у місті Бердичеві, з організаторами і членами якої я поспілкувався. Очільник і засновник групи – Олександр Єрмошин, в минулому працював таксистом.
- Розкажіть, будь ласка, звідки взялася ідея і з чого усе починалося?
- Все почалося ще навесні, коли проводили «референдум» і віджимали Крим. Ми усі добровольцями пішли записуватися у військомат, але нас нікого не взяли. Потім я знайшов в інтернеті сторінку «Крила Фенікса» і зв’язався з Юрієм Бірюковим. Розповів йому, що у нас в місті є 26 артилерійська бригада, на що Юрій відповів: «Навряд чи дійде до такого, що буде воювати артилерія». Але я розпитав у нього що до чого і як відбувається, він пояснив як працює, що потрібно робити - після цього відкрили рахунок. Починали ми вдвох. Я і Діма Марчук, згодом підключилися мої товариши Сергій Соколовський і Вадим Фефелов. Зараз наш кістяк це сім чоловік: Я, Дмитро Марчук, Вадим Фефелов, Сергій Соколовський,
Сергій Варакін, мій брат Сергій Єрмошин і Микола Нагорний. Перше чим зайнялися, так це доставкою бронежилетів у Маріуполь. Ще навесні Міністерство оборони виділило бронежилети, а охочих їх доставити не було. Зв’язалися з ними – Вадим сів у свій бус, забрав бронежилети і поїхав у Маріуполь, який тоді був ще окупований терористами. А я і Сергій Варакін поїхали до нашої 26-тої бригади на херсонщину – в Генічевськ, Чаплинку. Було це ще в березні. Взяли в оренду ланос, закупилися на 22 тисячі, які надсилали на картку з усієї України і повезли хлопцям допомогу.
- А чим займалися до того як почалася антитерористична операція?
- Я працював водієм таксі, у Вадима Фефелова було своє підприємство, брат мій столяр, Сергій Варакін теж підприємець - звичайні люди. Вадиму довелося закрити організацію і продати авто фірми. Одне залишилося, інші два – власність наших хлопців. Водії у нас це Вадим Фефелов, Сергій Варакін і Микола Нагорний.
- Як дізнавалися про вас люди, які приносили допомогу і гроші?
- Бердичівляни про нас тоді ще не знали. Про нас і досі мало хто знає. Але завдяки ЗМІ вже трохи більше.
Вадим є членом бердичівської Самооборони. Штаб їх знаходиться в 22 кабінеті райдержадміністрації. Туди люди і приносили іменні посилки, продукти. А потім керівництво райдержадміністрації виділило нам гараж. Ще у Вадима є гараж. От люди один від одного чули і почали приносити продукти, хто що може. Батьки і сім’ї військовослужбовців приносять іменні посилки. Ми їх всі зберігаємо, а як збирається велика кількість – їдемо. Привозять нам і з Коростеня і з Чуднова і з Ружина. Є у нас чудова і активна дівчина Оля. Вона своїми силами збирає допомогу. Починаючи від продуктів і закінчуючи ковдрами, постійно привозить іменні посилки від сімей. Ось нещодавно написав мені чоловік з Одеси - знайшов нас в інтернеті. Сказав, що хоче подарувати нам автомобіль. Я подзвонив йому, а наступного дня Сергій Варакін був вже в Одесі. От зараз відремонтуємо і буде у нас штатне авто. Так і живемо.
Сергій Варакін і одеський благодійник Волонтерка Оля - Яким бригадам допомагаєте і як часто їздите в зону АТО?
- Допомагаємо нашій 26-тій, новоград-волинській 30-тій, житомирській 95-тій,
білоцерківській 72-гій. Бригад вистачає. У нас в організації три вантажні буси. Ними трьома і їздимо. До зони ідемо разом, а там вже розділяємося, хто в яку сторону. Бригади ж розкидані по усій території зони. Останній раз їздили, то дві машини вигрузилися у Слов’янську і повернулися назад, а я з хлопцями поїхав далі. От тільки сьогодні зранку приїхали додому. Їздимо постійно: два рази в тиждень, а то і частіше. Вадим возить не тільки те, що збираємо ми, а й завозить посилки і допомогу, яка була зібрана людьми в селах та інших містах. Постійно в дорозі. Буває і таке, що дзвонять нам із Маріуполя і просять приїхати, забрати допомогу в них і завезти хлопцям. Їм з Маріуполя їхати 200 кілометрів а нам 1000. Але не відмовляємо, бо знаємо, що нам люди довіряють, тому і дзвонять. Ми вже дороги знаємо краще ніж місцеві (сміється Олександр). Мабуть знаєте, що Фенікс вивіз 80 поранених з котла. Міністерство не могло, а фенікс вивіз з оточення. Хлопців часто возимо у відпустку. Їм неважливо як їхати, аби додому. І з 26 і з 30. Усіх хто хоче додому. Кому дали відпустку того і забираємо.
Зараз вже відпускають на 10 днів. Цього разу четверта машина з нами пішла колоною щоб завезти у частину військових. Привезли 10 чоловік, забрали 23. От так і їздимо по усій зоні АТО.
- Як свою діяльність ви координуєте з військовими?
- Все просто. Командири бригади складають списки необхідних речей і дзвонять нам. А ми вже купуємо все на що вистачає грошей, беремо посилки і те що люди приносять і в дорогу.
- А що люди зазвичай приносять?
- Чого тільки не приносять. Все що є вдома. Продукти, білизну, цигарки, палатки, ковдри, воду, гроші та інше що вважають за потрібне. Усе це ми пакуємо і тримаємо на складі. Потім закуповуємо оптичні прилади, тепловізори, біноклі, каски, бронежилети, білизну, палатки. Як тільки починали свою діяльність, то було важко. Не знали де це все брати, де купувати. Шукали в інтернеті поставників, серед знайомих, люди дзвонили нам і радили. Згодом розібралися і вже зараз є налагоджені канали постачання. Дзвониш – кажеш що потрібно і в якій кількості і вони привозять якщо є в наявності. Якщо немає – чекаємо доки з’явиться.
- Дорога небезпечна.
Як ви взагалі їздите? Є якісь цікаві історії?
- Найцікавіша історія це коли ми поверталися з Донецька і навігатор вивів нас у Макіївку, окуповану сепаратистами. Ми собі спокійно їхали, нічого не підозрюючи, побачили блокпост – треба зупинитися. Під’їжджаємо і бачимо колорадські стрічки на формі. Тут ми і зрозуміли, що не туди потрапили. Нам пощастило – ми без бамперу їхали. Відірвали коли застрягли у болоті. Бойовики запитали нас хто ми, куди їдемо і чого без бамперу. Вадим сказав, що саджанці в поле завозили, а це була середина липня, і назад їдемо. Сказав терористам, що начальник у нього дуже злий от і ганяє нас.
- Страшно було?
- Звісно страшно. Ти стоїш і на тебе ціляться автоматами зовсім інші люди. Це навіть не люди - аборигени з автоматами. Проїхавши 4 блокпости ми дізналися, що попереду ще 8. І не факт, що нам на усіх повірять. Вирішили розвернутися і їхати назад. Знову проїжджали усі блокпости, а нас запитували чого ми тут туди сюди катаємося. Але, слава Богу, обійшлося. Може якби були не з Бедичева, то досі були б ще там. А так то постійні обстріли,
вибухи, гради. Ми ж по всій зоні АТО їздимо. Бувало, що розвантажуємо авто, а тут крик: «Воздух!» і всі по бліндажах ховаються.
В зоні АТО Небезпечна дорога - У хлопців який настрій, бойовий дух, що просять зазвичай?
- Який настрій може бути на війні – сам розумієш. Додому хочуть. Ти б хіба не хотів? Але бойовий дух високий. Хочуть вже скоріше дожати сепаратистів і додому поїхати. Хлопці розуміють, що без них нікуди. Коли приїжджаємо – радіють, адже нових людей там не часто побачиш. Питають нас чому нам вдома не сидиться. Дуже вдячні за посилки, за допомогу, за все. Перші рази приїжджали – взагалі нічого не було, хлопці голодні та босі сиділи, а зараз приємно дивитися і палатки, і броніки, і каски, і продукти є. Видно результати роботи. І усим цим забезпечують волонтери. Машину із міністерства оборони останній раз бачили тільки в кіно. Просять запчастини до вантажівок. Веземо їх з Бердичева. Їздити треба, а запчастин немає, то вони якось поїхали в Луганськ, віджали Урал у сепарів, злили масло і розібрали.
- А сім’ї ваші як ставляться до того, що вас вдома майже немає?
- Ну спочатку важко було. А зараз вже звикли, але все одно хвилюються. Якщо не ми, то хто? Не будемо годувати свою армію, то всі ці уроди скоро тут будуть, а ми цього не хочемо.
На цьому ми закінчили нашу розмову, тому що я не міг довго затримувати хлопців, адже на них завжди чекають. Саме завдяки таким небайдужим, мужнім і чесним людям наша армія живе і знищує ворога.
Віджатий у сепаратистів бусик Євген КАЙДАННИК БЕРДИЧІВ ДІЛОВИЙ Loading...
