Благодійний Фонд “Добра Листівка” існує вже півтора роки. За цей час вони зібрали і передали “Місії в Україні” майже 70 тисяч гривень на реабілітацію дітей з особливими потребами. Засновники житомирянин Ілля Стронґовський та киянка Лілія Омельяненко відвідали у справах “Доброї Листівки” вже 5 країн і цьогоріч побували на найбільшому у світі книжковому форумі у Франкфурті, Німеччина. Але ці листівки, на диво, неможливо ніде купити у Житомирі.
Про українське видавниче представництво закордоном, унікальність “добрих листівок” та Житомира у розмові з перекладачем та книжковим дизайнером Іллєю Стронґовським.
Довідково: “Добра Листівка” у даний час налічує близько 300 видів 70 авторів з 20 країн світу.
Розкажи, на скількох заходах цьогоріч вже побувала “Добра Листівка” в Україні, і за кордоном.
Багато де встигли. Перший міжнародний ярмарок для нас був у лютому у Вільнюсі. Він був надзвичайно успішним. Ми були першими українцями за 4 роки, які там з’явилася. Думаю, що наступного року, коли ми туди повернемося (сподіваюся, що стоятимемо зі значно більшим основним стендом і в залі не для іноземців),
ми знову будемо єдиними українцями. Балтійський ринок Україну не цікавить і це багато чого каже про те, що Україну взагалі цікавить. Але ось щойно з’явилася інформація про подання на представлення України на книжкових ярмарках світу, щоби то була бюджетна стаття, і Вільнюс в тому переліку теж є.
Далі ми були на книжковому “Арсеналі” в Києві навесні. Ми там дуже класно представилися і зрозуміли, що у чотирьох метрах квадратних нам уже тісно. Потрібен вільний доступ аудиторії до наших листівок. Бо листівок більше, і аудиторії більше. Ми дуже задоволені “Арсеналом” і наступного року знову там будемо. Але вже так, щоб нам не було тісно.
Були на Варшавському книжковому ярмарку. Він був менш успішним, у нас було невдале місце розташування і, в принципі, зневажлива, зверхня аудиторія. Виявилося, що поляки до України не так тепло ставляться, як, скажімо, литовці. Поляки, як показали свіжі вибори в сейм, налаштовані імперськи. То дивно звучить по відношенню до України, але поляки досі вважають нас своєю територією. Там листівки Львова і навіть Чернівців продаються “на ура”,
бо “то єстесь Польська”.
У Рим у нас була ознайомча поїздка - ми шукаємо канали дистрибуції. Бо гроші, які можна залучити закордоном і в Україні, — дуже різні. І будь-яка точка, яку нам вдається знайти для продажу наших листівок за кордоном, це у 3-4 рази більша, ніж будь-яка точка в Україні. Те, що ми там нарили, рано оприлюднювати. Але ті дні не пройшли даремно.
У нас була непогана ознайомча поїздка в Осло. Там була своя специфіка. Ми зрозуміли, наскільки може бути цікава їм Україна, а нам скандинавський ринок. Бо якщо говорити про те, які суми можна піднімати в Україні, а які в Європі, то Європа і Скандинавія теж різні. Бо Норвегія дуже дорога. Але завжди цікаво приїжджати в нову країну і дізнаватися, чи є попит. Чи працює естетика, яку пропагують наші листівки і художники, яких ми вибираємо, чим вони взагалі цікаві світу. Завжди дуже дуже різні результати.
Ті листівки, які добре йдуть в Україні, зазвичай, погано йдуть за кордоном. І навпаки.
Я от власне хотіла запитати за новий наклад, де в більшості автори і авторки з-за кордону. Їх більше купують поза Україною?
Чи купують частіше українських авторів, які там менше представлені?
У нас, наприклад, такий странний факт. Ми представлені в усій мережі книгарень “Є”. Вони вибирають з 300 листівок те, що їм до смаку. Тобто, це десь 40 видів. І вони от цих 40 видів розподіляють по Україні. Так от в кожній книгарні по Україні є свої бестселери. Кореляції немає жодної.
У Польщі дуже яскраво видно інтерес до Яшніковського та Пранцкявічюса. Тобто, поляка і литовця. У них відповідна сюрреалістична стилістика, тож люди впізнають близьку їм естетику. А, скажімо, в Україні гребуть все. Ми були у вересні на Форумі видавців і я не можу сказати, що у нас конкретно щось не продавалося, а щось продавалося ах як швидко. Ні, брали все. Щось швидше, щось повільніше. Можу сказати, що з 300 видів тільки близько 20 є відверто невдалими. І то це мова про ті, які ми друкували напочатку, коли ми ще не розібралися в ситуації.
В Осло на рівні посткроссерів була зацікавленість. У них таких листівок нема, вони були у захваті. Я бачу можливість у скандинавських ринках. От, наприклад “Аґрафка” в особі Романа Романишина та Андрія Лесіва,
вони їздили і презентували свою “Війну, що змінила рондо” на Ґетеборзький ярмарок у Швеції. Вони були приємно здивовані прийомом. Тому що у нас не звикли цікавитися своїм, піднімати ніс від корита. У нас звертають увагу на тих, хто чогось досяг десь там, а потім повернувся сюди.
Потім у нас був “Форум видавців” і був Франкфурт. “Форум” був успішним, бо ми спробували працювати відразу на кількох майданчиках. Тепер ми будемо намагатися працювати на кількох майданчиках в усіх місцях, де є така можливість. Бо товар, знаєш, такий специфічний. Людина побачила — людина його купила. Спеціально вона шукати його не буде. Але коли вона побачила його кілька разів, вона може купити його кілька разів.
У Варшаві ми познайомилися з Владкою Купською. Вона менеджерка Франкфуртського книжкового Ярмарку по країнах Східної та Центральної Європи. Вона нам нічого не пообіцяла, але зацікавилася. Потім влітку ми дізналися, що ми їдемо у Франкфурт, бо він вибрав нас.
То вас запросив сам ярмарок?
Так. У нас не було жодного спонсора, ми їздили за свої гроші. Ми не мали жодної підтримки з боку України,
навпаки, я допомагав монтувати стенд, бо не вистачало рук. “Листівка” надала зображення на флаєри, я заверстав. Друком мало займатися Держкомтелерадіо, але воно пере*рало все. Вони переплутали підписи на флаєри. Якщо ти вже читаламатеріал, то знаєш, як держава зіпсувала усі зусилля волонтерів. І у мене виникло питання, чи заслуговує держава на такі жертви.
Знаю, що вони не втілили той дизайн стенду, який зробив волонтер.
Так, дизайн стенду, третину книжок не привезли, не привезли інформаційні панелі. Тобто, те, за що держава не платила, що держава не замовляла, не готувала… Їм не треба було нічого робити, тільки покласти це в машину, в дипломатичний транспорт. Там було багато проблем…
Повернемося тоді до “Доброї Листівки”. Як вона йшла у Франкфурті?
Франкфурт - це не продажний майданчик. Тобто, там нема сподівань: “Ось ми приїхали, розпродалися, заробили грошей і віддали на благодійність”. Франкфурт - це місце книжкової сили. Це ти не стоїш під рогом достатку і на тебе сипляться ніштяки. Ти наповнюєшся енергією і єднаєшся з книжковим світом у якось сакральному пориві.
За цих обставин Франкфурт виявився навіжено успішним. Це як в іграх комп’ютерних буває: ти стаєш на якусь точку і можеш стрибнути вверх на висоту поверхівки чи там отримати мегаприскорення. Виявилося, що ми, не дивлячись на попит, не були готові до мегаприскорення. Але ми злетіли, да. Тепер ми намагаємося зрозуміти, що з усіма цими можливостями нам робити.
Є тост: “Щоб наші бажання офігівали від наших можливостей”. Так от воно так є. На нас у Франкфурті був ажіотажний попит в азіатів. Виявилося, за моїми даними, що Україна ніколи жодним чином не була представлена на азійському ринку. Одну із книжок “Аґрафки” видавництва “Старого Лева” продали в Корею. І там будуть випускатися їхні інші книжки. А у них (в Азії - прим. ред.) є континентальний за масштабами ринок і ми побачили зацікавленість споживачів цього ринку. Тобто, маленька Україна і мільйонні ринки Японії, Індонезії..
У Франкфурті не дозволяють торгувати книжками до останнього дня. У них це дуже чітко. А усе, що не книжки, продавати можна. Просто ми стояли у залі іноземних держав і до нас мало хто доходив там з тих,
хто міг би розставатися з грошима. Але до нас доходили, проте, люди з інших держав.
Тобто, ви стояли не з українським стендом?
Ні, ми стояли окремо. Ми не мали жодного стосунку до українського стенду, ми не були підтримані українською державою. Виявляється, якщо ти кажеш, що українці добре виступили у Франкфурті, то це заслуга Кириленка і Держкомтелерадіо. Український стенд насправді це: Оксана Хмельовська, Ольга Жук, кілька тижнів невиспаних ночей, нервів і жодної винагороди ваапщє. Грошей вони за це не отримали. “Гете інститут” оплатив деякі поїздки.
І ми були в Кракові через тиждень після Франкфурта. Тоді, коли вже наситишся різними книжковими смаколиками, то я дуже радий повернутися в Житомирі і не бачити книжок (сміється, - прим. ред).
Багато привіз з собою книжок?
У мене було зайвої ваги в багажу десь під 14 кілограм.
Це все книжки?
Ні, книжок я взяв всього чотири штуки. Дві по дизайну, дві - поезія з Нової Зелендії. Просто підійшов до стенду і купив книжки Нової Зеландії, бо хотілося потримати у руках щось, зроблене за 20 000 кілометрів звідси.
Франкфурт потрібен,
щоб твою країну (навіть якщо ти за 20 000 кілометрів) знали.
Тому щороку лажати з презентацією своєї країни там, при чому лажати не через тупість - диверсія. Стенд Росії монтували рівняни. У них був величезний крутий стенд з книжками про війну, красоти Росії - Крим і про Сталіна. А український стенд монтували Алла Польова - генконсул України у Франкфурті і всі, кого вона з консульства могла привести. І я допомагав, бо я на два дні раніше приїхав, був вільний і міг допомогти. І ще люди долучалися й інші.
За півтора роки на рівному місці двоє людей змогли підняти без інвестицій проект міжнародного рівня, який не має аналогів. І нам у Франкфурті надійшли 24 запрошення на ярмарки світу від Буенос-Айреса до Тайбею. І ярмарки такі відвідують 700 тисяч людей, мільйон, мільйон двісті, два мільйони людей. Це важко уявити - що таке відвідуваність ярмарку у два мільйони, коли я бачив 250 тисяч у Франкфурті. А це вже майже Житомир.
І про Житомир. Як сталося, що вас тут ніде неможливо купити?
Нульова зацікавленість. Не те, щоб я не намагався. У нас 110 точок продажу в Україні.
Тут нульова зацікавленість будь-кого. Якщо у мене є пропозиції продаватися у книгарнях Литви, то я докладатиму більше зусиль, щоб продаватися в книгарнях Литви, які мені самі пишуть і питають, як вас купити і де, ніж я буду бігати за Житомиром і вислуховувати: “А что это такое вы печатаете?”, “Такого нам здесь не надо”.
Тобто, ніхто не пропонує із закладів чи кафешок?
У нас була спроба продаватися в “Брамі” і я думаю, що це вийде. Але тут проблема, що кав’ярні не пристосовані до торгівлі сувенірною продукцією, вони не зобов’язані стежити, щоб все продавалося. У Львові, правда, значно легше з тим усім виходить. А у нас ще не розуміють, навіщо це.
Можливо, на книжковому ярмарку “Сонячне слово” у Житомирі ми покажемо товар обличчям і на нас звернуть бодай якусь увагу. Ну, уже після того, як у Франкфурті звернули увагу, то можна в Житомирі…. Ну, я розумію, звісно, де Франкфурт, а де Житомир.
При тому у нас стабільна клієнтура в Житомирі, які через сайт замовляють листівки. Тобто, ми в Житомирі, вони у Житомирі, але нас нема де фізично прийти і купити. Ми вже будемо докладати зусиль,
щоб виправити цю ситуацію. Але в принципі, ми не можемо більше піти назустріч, ніж ідуть на зустріч нам. Третя за величиною мережа у Литві хоче, щоб ми до неї ввійшли, а Житомир не хоче.
Скільки “Добра Листівка” перерахувала коштів “Місії в Україну”?
Там яка проблема… У нас перераховано близько 160 000 гривень. Але це не тільки на “Місію”. Вона унікальна. Таких центрів, у чомусь подібних на неї, в Україні шість. Областей - 25. Але оскільки ми задекларували поміч неповносправним дітям, то до нас почали звертатися люди, в яких взагалі нічого нема.
Конкретні сім’ї?
Да. І там у людей дуже конкретні потреби. Наприклад, не вистачає грошей на візок чи на якісь спеціальні ліки. І це не те, що ти будеш показувати потім щасливу дитину з тим візком, піарити. У них нема інших умов, тому звернулися до нас.
А на “Місію” ми даємо сильно менше, ніж хотілося би. Хоча знаємо, що найближчим часом почнемо давати значно більше. У нас зараз вибір: або ми лишаємося на тому рівні, на який видерлися, або ми розширюємося і починаємо виходити закордон.
Ми зробили паузу з благодійністю, тому що ми повертаємо гроші за виробництво і промоцію.
Ми, наприклад, братимемо участь у книжковому ярмарку в Києві “Різдвяний Арсенал”. При тому, що у нас буде трошки розпланований наступний рік, ми уже будемо бачити ресурси, які ми зможемо залучити на благодійність. І оце весь час вибір: якщо ми все віддаємо на благодійність - ми не ростемо. А якщо ми не ростемо, то ми не зможемо давати більше на благодійність. Мене питали, як це працює. Ну от Вільнюс. Поїздка вся коштувала 600 євро, привезли ми 1200. Ми могли не їздити і витратити ті 600 євро на благодійність. Але ми з’їздили, завели знайомства, почали продаватися там.
А де у вас постійно закордоном продаються листівки?
У Лондоні, у Литві, у Братиславі, у Тбілісі. Також почнемо продаватися у Скандинавії.
Соціальне підприємництво взагалі у нас малознайоме, маловивчене, малозрозуміле. Мене питають: “Якщо ви благодійний фонд, то чого не віддаєте все на благодійність? Якщо ви бізнес, то чого прикриваєтесь благодійністю?”. Ми це весь час чуємо. Ми, наприклад, не платимо художникам. І художники такі: “Ах ви, гади, ви паразитуєте на роботах художників. Підбираєте роботи,
які вони можуть віддати безкоштовно і на тому заробляєте”. Вибачте, у нас найкращі листівки в країні.
Так це ж для художників також піар - у вас продаватися.
До людей це не доходить. Я цього року став першим українцем чоловіком на обкладинці “Penguin”. Є дівчина з України, яка зробила для лондонського “Пінгвіна” паттерни, а я - перший українець. А мене, знаєш, як побачили? - У Нью-Йоркському офісі помітили листівку. Там портфоліо ж моє зазначене - вони просто погуглили.
А скільки твоїх робіт на “Добрих Листівках”?
Десь три десятки є. Ну, зі мною найпростіше домовлятися (сміється - прим.авт.).
Зараз під Різдво робимо новий наклад, цього тижня будемо друкуватися. Одну з моїх робіт з хмарами теж надрукуємо. Я завершив от колаж, який почав ще влітку. Але для того, щоб завершити його, мені потрібна була певна специфічна хмара: довга і тонка. Допоки я в Осло її не знайшов, у мене все було не дороблено. Я мусив побувати там, аби поставити крапку саме в цій роботі.
Ну, і в листопаді ми їдемо на книжковий ярмарок в Грузію.
