Рік, що завершується, в Україні був присвячений великому борцю за утвердження нашої держави, митрополиту Української греко-католицької церкви Андрію Шептицькому – з нагоди 150-ліття його народження.
У західних областях митрополита Шептицького добре знають і моляться до нього як до святого. У нас – майже ні: в силу впровадженого тут десятиліттями примусового атеїзму. Тож священики греко-католицької церкви організували фотовиставку, присвячену Андрію Шептицькому, й повезли її по всіх областях України. Її вже бачили в Харкові, Маріуполі, Києві, Вінниці, Хмельницькому. А тепер вона завітала до нас, до обласної наукової бібліотеки імені Олега Ольжича, і вразила всіх, хто там побував.
Майбутній митрополит народився в багатій графській сім’ї, вихідці з якої були або військовими, або священиками. Шептицький теж спершу вирішив стати військовим, потім змінив свої плани і пішов вивчати релігію в монастир у Монте-Касіно.
Отець Полікарп Марцелюк, голова місії Української греко-католицької церкви: «Постать ієрарха досить велика, служити йому довелося в тяжкі часи – між Першою і Другою світовими війнами, і його працю нині вивчають науковці».
Виступаючі говорили – слухачі погоджувалися,
що часи правління митрополита Шептицького були дуже схожі з нинішніми.
Отець Віталій Сидорук, священик Української греко-католицької церкви: «Час, коли служив Шептицький, дуже нагадує теперішній, але він знав тоді, що треба робити».
Отець Богдан Бойко, настоятель Свято-Михайлівського кафедрального собору Української православної церкви Київського патріархату: «Нам сьогодні треба вчитися, як дбати не тільки про духовність, а й про тілесне життя пастви».
Свою церковну службу Шептицький розпочав у Станіславі (нині – Івано-Франківськ), а потім став митрополитом у Львові.
Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки Папського юліанського університету: «Шептицький сказав, що економіка має працювати на людей, і зробив усе, щоб так було».
Він побачив селянську бідність і посприяв, щоб замість шинків – їх тоді було по два-три в кожному селі – з’явилися школи, клуби, читальні, бібліотеки. Заснував, як би тепер сказали, фермерство – і членами молочарні стали 25 тисяч селян. Утворив нафтову унію, 40 відсотків коштів якої мали власники, 30 відсотків – місцеві жителі, і 30 відсотків – церква. За церковні кошти навчали вчителів, підтримували науковців, організовували сирітські будинки. Навіть утворили Український університет у Падебраді, в Чехії, де могла навчатися і працювати українська еліта, що втекла за кордон від переслідувань КДБ.
Тож справді шкода, що наші нинішні чиновники про роботу Шептицького знають мало.
