Коли в останні роки заїжджаєш в поліське село, то в усьому відчувається, як тривога за сучасне та майбутнє нависає у всьому густим туманом - у якомусь принишклому стані садиб, доріг, стовпів, дерев, ставків, розбитих колгоспних ферм та тракторних станів, у безрадісних поглядах селян, у їхніх невтішних думах під час спілкування. Навіть в очах та рухах рідких тепер на сільській вулиці корів та собак видно смуток і безнадію. Скрізь аж дзвенить питання: що буде з українським селом, з Україною в цілому? Так і в селі Лука. Зараз тут ніхто не заперечуватиме, що найкращий період у його історії - радянські часи. Саме тоді місцевий колгосп не лише вирощував високі врожаї в полі та виробляв продукцію на фермах, а й забезпечував працею ВСІХ бажаючих, будував дороги, освітні заклади, об'єкти культури, медицини, магазини, житло, виробничі та адміністративні приміщення тощо. Село тоді розвивалося на повну потужність, мало великі перспективи: і виробничі, і культурні, і демографічні. Коли прийшла “незалежність”, то почалася “доба руїни”, яка продовжується вже 25 років!
І ніякої надії, ніякого натяку на покращення, з кожним днем все гірше й гірше. У розмовах між собою, і з начальством, і з журналістами, луківці не вибирають виразів, щоб оцінити ситуацію, в якій опинився наш народ, а також дати оцінку керівництву держави, області, району чи села. І є за що. Нинішній сільський голова Олена Безшкура, сама вроджена селянка, яка за досвідом роботи знає ситуацію і в Луках, і в навколишніх селах, яка була свідком змін у них з часів “перебудови” до нинішніх лихих часів, визнає, що отримала в спадок разом з “булавою влади” дуже складну ситуацію на території сільської ради. Проблем багато - не знаєш за що хвататися. Наша довідка. Безшкура Олена Семенівна народилася 26 жовтня 1964 року в селі Бистрі, де навчалася у початковій школі. Свідоцтво про середню освіту отримала у Левківській десятирічці. У 1987 році закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут. Сім років працювала землевпорядником у Луківській сільраді, затим дванадцять років - у селі Піски. З листопада 2015 року - Луківський сільський голова. - Найбільше зараз люди піднімають два питання - стан доріг та відкриття дитячого садка,
- говорить Олена Семенівна. - А з приходом весни ми, перш за все, взялися за наведення ладу на території - вирізаємо дерева та кущі, будемо вичищати узбіччя доріг, покращувати санітарний стан наших вулиць. Щодо переводу дитсадка у будівлю, де зараз розташовується й сільрада, то це питання дуже актуальне. Бо ж з 147 дітей дошкільного віку лише 25 мають змогу відвідувати нинішній ДНЗ, який розміщується у старих приміщеннях школи. Батьки інших мають головний біль з приводу того, як щодня завезти своїх діток до дитсадків у Пісках чи Ліщині та забрати їх звідти чи знайти того, хто за ними пригляне вдома. Для реконструкції та облаштування дитсадка у новому приміщенні вже зроблено чимало, є вода, підведено електроенергію, але щоб повністю завершити ремонт на другому поверсі, змонтувати там систему опалення потрібно ще 400 тисяч гривень. Гроші ці у сільському бюджеті є - з вільних залишків. А от на завершення робіт на першому поверсі, де має розміщуватися харчоблок, теж потрібні кошти. Олена Безшкура з цього приводу звернулася до керівництва райради з проханням,
щоб перекинути передбачені на ремонт доріг кошти з районного бюджету у сумі 200-300 тисяч саме на реконструкцію дитсадка. Заступник голови райради О.Білецький обіцяв посприяти у цьому. Стосовно ж реконструкції дитсадка, то у місцевих жителів й досі виникає чимало запитань до колишнього сільського голови Кузьменка. Наприклад, як це можна було “вбухать” 140 тисяч гривень на ремонт (лише будівельні роботи) невеликої за площею котельні? Чи якою це фарбою пофарбували зовнішні стіни аж на 120 тисяч? Можливо колись хтось дасть на це вичерпну відповідь. А дорогу у селі Лука, зокрема на центральній вулиці Байка, очільниця місцевої громади планує поремонтувати за рахунок сільгосппідприємства “Млинище”, оскільки 60-тонні вантажівки розбивають дороги під час поїздок до його зерносушильного комплекса. Люди настільки цим обурені, що готові перекрити вулиці для цих поїздок. Керівник “Млинища” В.Гоменюк обіцяє цього року поремонтувати дорогу, але коли це буде - поки невідомо. Та й вірити Гоменюку редакція “районки” не радить - він вже третій рік обіцяє нам повернути нещасні 2 тисячі гривень за публікацію про діяльність цього підприємства,
але “віз і нині там”. Чого тут проявляється більше - жлобства чи відсутності порядності, сказати важко, але луківці повинні цей факт мати на увазі під час обіцянок Гоменюка. А редакція “Сільського життя” відтепер бере діяльність “Млинища” та його керівника “на олівець”, щоб люди та партнери знали, яка репутація у цього підприємства і що це за керівник. Школа у Луках - дуже стара. Розміщується у будівлях, де колись був ще панський маєток. Тому вони постійно потребують ремонту. Кілька років тому наша газета писала й про небезпеку, що створювали старі дерева для школярів та місцевих жителів. Тоді одне дерево впало на літню кухню, постраждала жінка. Зараз ця проблема знову стає актуальною. Давно у Луках визріло питання будівництва нової школи. Але як її побудувати, якщо завдяки “реформам” знищено колишній колгосп, який був локомотивом розвитку цього населеного пункту. На це “реформатори” не дають відповідь вже протягом двадцяти п'яти років. Більше того, вони й далі “реформують” українське село, щоб його остаточно “добити” - шляхом “добровільно-примусового” об'єднання територіальних громад.
І поки нинішні пройдисвіти при владі не почнуть справжні реформи села - економічні, поки у ньому не створяться потужні сільгосппідприємства, фермерські господарства, кооперативи, поки не буде встановлено справедливих цін на молоко і не відновиться поголів'я корів, як візитної картки колись могутньої України, доти луківцям залишається тільки мріяти про нову школу та бачити її лише на проекті, який вісить у кабінеті сільського голови. То ж зараз, коли знову декому приспічило зруйнувати Житомирський район, створивши замість нього кілька “резервацій”, то луківцям варто залишатися в адміністративному статусі Луківської сільради, а не приєднуватися, наприклад, до Новогуйвинського чи Станишівки. Бо окрім зникнення їхнього власного бюджету, вони отримають ще й величезні інші проблеми: ті ж питання, що зараз вирішуються на місці у сільраді, потрібно буде вирішувати аж у Новогуйвинському. Головне, щоб люди добре знали, що це напряму залежить від них самих - як вони на сході села, як депутати сільради, як голова вирішать, так і буде. Не вірте заїжджім агітаторам,
які будуть вам брехати, що приєднання до Новогуйвинського чи Станишівки неминуче і потрібно вибирати один варіант з них - якщо ви не захочете, то так і залишитеся у нинішньому статусі Луківської сільради. То ж на тому ж сході, який заплановано у Луках на 12 березня, місцевим жителям варто голосувати проти будь-яких приєднань-об'єднань, якщо вони не бажають поставити остаточний хрест на майбутньому свого села. Є у ньому й Будинок культури. Щоб не говорити багато про його стан, то варто зазначити, що в ході підведення підсумків конкурсу “Будяк-2015” він нашою редакцією визнаний найгіршим закладом культури Житомирського району: стеля у сусідній з глядацькою залою провалена, стіни у бібліотеці обвалюються, вікна з тильної сторони у жахливому стані… Як ця будівля ще повністю не завалилася - невідомо. Поруч знаходяться й розвальні котельні, колись збудованої колгоспом для обігріву цього “храму культури”. На його реставрацію потрібно мільйони - краще побудувати новий, але де взяти гроші? А може, це Божа кара за те, що колись дана будівля була створена у приміщенні знищеного православного храму?
До складу Луківської сільради входить і село Млинище, де також кидаються в око чимало розтрощених залишків ферм та будівель колишнього могутнього колгоспу. Тут теж є нагальні питання, над вирішенням яких потрібно працювати сільському голові та місцевим депутатам. - На цей рік на сесії сільради ми і вирішили виділити 300 тисяч гривень на ремонт доріг у Млинищі, - говорить сільський голова О.Безшкура. - Це стосується вулиць Садової та Вишневої. Потребує тут й ремонту будівля клубу, де розташовується й бібліотека, та поки на це немає коштів. Незрозумілими у селі Млинище залишаються й відносити з власниками нещодавно запущеної тут на річці Гуйва гідроелектростанції. Вони обіцяли підключитися до освітлення вулиць села, але зробили це лише напередодні виборів на вулиці Жовтневій і все. Коли місцеві мешканці говорять про відносини з ГЕС, то відразу згадують й про незаконно приватизованих 82 сотки лісу, які були оформлені землями під особисте селянське господарство. Цю аферу було проведено за часів головування Павлущенка. Зараз ця справа “париться” у судах,
а час іде і чим все закінчиться - невідомо. До речі, про те, що ліси на території Луківської сільради знаходяться без належного догляду, а дерева безбожно вирізаються, говорить й очільниця луківської громади. От і під новий рік поблизу села зрізано й вивезено 36 вікових дубів. Хто зрізав, і куди вивіз - невідомо. Та й невідомо - чиї вони, бо керівництво Житомирського лісгоспу запевняє, що не їхні. Селяни кажуть, що безладу в Україні, зубожіння народу, у часи “шоколадників” ще більше, ніж за часи Януковича. І задають питання: для чого люди гинули на Майдані - незрозуміло… При цьому не добирають слів, оцінюючи нинішню владу, яка працює на МВФ, а не на народ. Ще, якщо казати про стосунки луківчан з районною владою, то голова райради Сергій Крутій обіцяв, що найближчим часом місцеву школу буде забезпечено автобусом. Бо й питання підвозу дітей є дуже актуальним: у рейсовий автобус всі не поміщаються, та й міст у Млинищі аварійний, а тому дітей бажано везти за іншим маршрутом. Правда, у голови фракції чорнобильців у Житомирській районній раді, члена бюджетної комісії депутата Василя Стаха виникає питання вартості цього автобуса - 1 млн.
200 тисяч. Навіть якщо з райбюджету виділяється лише 10% від цієї суми, все одно - ціна є зависокою, вважає депутат. Ось такі журналістські враження від останньої поїздки до Луків та Млинища. Села ледь жевріють, люди - виживають. Чим воно все скінчиться, ніхто не знає. Але надії на кращі зміни відсутні. Більше того, місцеві селяни впевнені, що буде ще гірше… Будівля, де знаходиться Луківська сільрада та проводиться ремонт для розміщення дитсадка. У луківчан запитання до колишнього голови Кузьменка: це ж якою була фарба, щоб на фарбування зовнішніх стін витрачено 120 тисяч гривень? Ще одне запитання луківчан до колишнього сільського голови Кузьменка: як можна було «вбухати» на ремонт цієї котельні 144 тис. грн., якщо фундамент і стіни вже були зведені? Чи відповідає зерносушильний комплекс СТОВ «Млинище» санітарно-екологічним нормам - викликає сумнів... З книги “Житомирська область у складі УРСР”. ЛУКА - село, центр сільської Ради, розташоване за 12 км від районного та обласного центру й залізничної станції Житомир. Через село проходить автошлях Житомир - Сквира.
Дворів - 415. Населення - 1086 чоловік. Сільраді підпорядковані села Вершина і Млинище. На території Луки міститься центральна садиба колгоспу ім. XXII партз'їзду, за яким закріплено 2,7 тис. га сільськогосподарських угідь, у т. ч. 2,4 тис. га орної землі. Господарство спеціалізується на відгодівлі свиней, розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Вирощують також зернові культури, цукрові буряки, овочі, картоплю. Протягом 1956-1957 рр. колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.“За високі виробничі показники орденами й медалями СРСР нагороджено 118 трудівників села. Серед них звання Героя Соціалістичної Праці удостоєні ланкові О. Г. Бондарчук, Л. З. Кучер та О. С. Нагорна, орденом Леніна відзначені колгоспниці В. М. Герасимчук, О. О. Косик, Г. І. Сергійчук, бригадир городньої бригади О. В. Шейгас; орденом Жовтневої Революції - ланкова Н. Д. Бабенко; орденом Трудового Червоного Прапора - ланкові JI. М. Ляховець, Г. А. Мельник, бригадир С. С. Українець.“У селі є середня школа, в якій 17 учителів навчають 240 учнів, будинок культури із залом на 340 місць,
дві бібліотеки з книжковим фондом 10 тис. примірників, дільнична лікарня на 35 ліжок, аптека, дитячий садок, будинок побутового обслуговування, відділення зв'язку.“Партійна організація об'єднує 56 комуністів, комсомольська - 90 членів ВЛКСМ.“Радянська влада встановлена в січні 1918 року.“Під час тимчасової німецько-фαшиcτської окупації у селі діяла комсомольська підпільна група, очолювана П. Г. Юницьким. 399 жителів Луки билися на фронтах Великої Вітчизняної війни. У боях з фαшиcτськими загарбниками загинуло 127 чоловік, 172 - відзначені урядовими нагородами.“Воїнам, які віддали своє життя, визволяючи село від гітлерівців, трудящі встановили пам'ятник.“Уродженцем Луки є кандидат історичних наук Є. С. Побережний. З історії села Лука. Село відоме з 1601 року. 1825 року тут відбулася зустріч членів Південного товариства декабристів з членами товариства Об'єднаних слов'ян. 1858 року в селі було збудовано дерев'яну церкву Св. Миколая. До приходу приписано с. Млинище. Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селу Ліщинської волості Житомирського повіту Волинської губерніїмешкала 479 осіб, 54 дворових господарства, існували православна церква та постоялий будинок. З 1884 р. діяла церковно-прихідська школа. За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1124 осіб (537 чоловічої статі та 587 - жіночої), з яких 1017 - православної віри. На фото праворуч В.Гоменюк, який красувався перед фотооб'єктивом журналіста, але вже третій рік "зажимає" 2 тис.грн. Чого тут більше: жлобства чи непорядності - важко сказати. Наш кор.
