«Море всього тінь неба, тиша всього тінь нас», – це ліричні рядки від Ігоря Астапенка, в яких кожний знайде своє відображення. У поетичних медитаціяхвін відчуває за багатьох і проживає відразу кілька життів.
В одній із публікацій «Української літературної газети» Ігоря назвали «молодим літературним вином». «Пийте, – пожартував він, – колекційне, 92-го року випуску…»
Моє дитинство – це Бердичів
Ігор Астапенко народився 16-го березня 1992-го в м. Білій Церкві. Цього ж року його батьки переїхали до Бердичева. Хлопчик навчався у трьох школах міста: шостій, сімнадцятій і десятій. Римувати почав із раннього дитинства, присвятивши віршовані рядки мамі, і у віці 8-9-и років робив перші поетичні спроби. У шкільні часи з’явилася невелика збірка самвидаву «Істина душі людської». Вже тоді юнак усвідомлював, що його душа тяжіє до слова. Як згадує сам Ігор, він «дуже рано обрав вектор руху і ніколи його не змінював. Більше того, ніколи не мав сумніву щодо вибору». З тих пір, як став серйозно займатися творчістю, зазначив поет в одному з інтерв’ю, він «почав сприймати світ як джерело метафори в її широкому розумінні».
У 2009-му закінчив Український гуманітарний ліцей Київського національного університету імені Тараса Шевченка – «храм науки, школу-родину, символ європейської освіти, плідної співпраці, величезної працелюбності і грандіозного успіху», а потім – Інститут філології КНУ. Перечитуючи його лірику, відчуваєш подих Бердичева, хоча сама назва міста не зустрічається. «Почасти автор асоціює себе з певною локацією. Кажуть, що кращий вірш про Україну не містить слова «Україна». Так і в мене з Бердичевом, – зауважує поет. – У «Лихотомії» є цілий розділ, наснажений алюзіями з дитинства, а моє дитинство – це Бердичів. Тому можна сказати, що рідне місто я аж ніяк не оминув у своїй поезії». І воно постає у словах про «футбольний матч між вулицями Ватутіна й Озетівською», шкільне свято Миколая, де «грав ангелика», «норматив із баскетболу» в НВК № 10 та уроки танців… «Тут є горіхи, жуки, мурахи, метелики, яблуні, шовковиця і смородина, солоне варення, дитячі закоханості й дорослі жорстокості, – розповідає автор. – Тут є поезія – тонка, прозора, іронічна, така, що існує на папері й за його межами».
Вдивіться в ці рядки, пізнаєте старий добрий Бердичів?
аве марія співає наш мовчазний сад закриваючи сльози розлогим виноградним листям яке все одно не потрібне…
А цей маленький вінок літніх мініатюр, які дихають липою, що «не хоче чекати осені і починає жовтіти», «п'янкими трав'яними вигинами» і промовляють «криничним відром сонячним», «серпанковим дзвінким озвуком»?
Слухайте і вслухайтеся у поетичні рядки, і вони відгукнуться:
два дерева з протилежних берегів
дивляться один на одного
мріють один про одного
і не можуть дотягнутися
навіть тінями
«Ще тільки одна думка…»
У свої 24-и роки молодий український поет, філолог та перекладач, член Спілки письменників видав дві поетичні збірки «Щільник» та «Лихотомія». Ще до того була книжка дитячих віршів, присвячених племінниці, під назвою «Тваринки для Христинки».
Ігор Астапенко публікувався в газетах «Україна молода», «Література і життя», «Слово і діло», «Гарний настрій» та альманахах «Свій-й-танок», «Сполучник», а також англомовній антології «Terra poetica». Він відомий, як фіналіст Молодої республіки поетів (2015 р.),
конкурсу «Dictum» від видавництва «Крок» (2015 р.), учасник ГогольФесту, Львівського Форуму видавців, Книжкового Арсеналу, «Мистецької платформи», «Арт-ковчегу», фестивалю Об'ємної поезії, Міжнародного поетичного фестивалю «Terra poetica», фестивалю «Одна маленька свіча» та інших, є переможцем поетичного конкурсу «Паперові монстри» (2014 р.) і Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2016 р.). Окремі вірші поета перекладені російською, англійською, польською, грузинською, білоруською, італійською та чеською мовами.
У 2015-му році Ігор Астапенко дебютував із поетичною збіркою «Щільник», згодом ставши лауреатом премії «Золотий кларнет». У передмові «Слово про слово Ігореве» Анатолій Ткаченко написав: «Філолог – буквально – любислів. Або ж словолюб. Горде ім’я… Ігор – філолог… Не нагнітаючи, не педалюючи, він запечатує в щільники свої філологічні знахідки...» Знаний літературознавець зазначив, що молодий поет «прокладає досить виразний власний шлях… Нові і нові вірші Ігоря Астапенка ледь не щодня з’являються в Інтернеті на різних літературних форумах,
у різних мистецьких спільнотах. Щільнопис триває».
у бджолиних щільниках хвилини
дзижчать секунди
торкаючись одна одної
мілісекундно
і розбиваються
об воскові шестикутники
(по десять на кожний кут)
встигаючи принести мед
для часу-пасічника
На презентації збірку української поезії високо оцінили літератори Олександр Астаф’єв та Наталя Костенко, назвавши «модерною, бентежною, медитативною», де є «досконалість мови, гра звуками… й цікава ритміка». «Це справжній поет, який в кожну мить демонструє свою справжність і непідробність. Душа Ігоря покликана творити. Кожне слово у збірці максимально виважене. Вміщено щільно одне до одного. Для мене він літературний Паганіні», – підкреслила доктор філологічних наук Мирослава Гнатюк.
Друга збірка «Лихотомія» видана цього року і відзначена Міжнародною літературною україно-німецькою премією імені Олеся Гончара – Ігор Астапенко став лауреатом конкурсу «Гранослов» у номінації «Поезія». «Концепція лиха оприявлюється в двох іпостасях: лихо як найвища точка людського розпачу й водночас як нормальне явище, що приречене на з'яву в житті кожного»,
– ділиться автор. Його життя – це постійний рух, зустрічі, спілкування, творчі знахідки та відкриття. У червні під час чергової акції в рамках проекту «ВіршіВночі» розповідав про естетику лихотомічного й читав вірші з думкою про дітей, які потребують підтримки, які «хочуть і мусять жити»: «Я радий, що поезія сьогодні може бути інструментом допомоги». Зібрані кошти надходять до Міжнародного благодійного фонду допомоги дітям – на лікування в Київському дитячому центрі онкогематології «Охмадит».
Ігор Астапенко викладає англійську та українську, чимало редагує, нерідко перекладає з деяких мов, веде секцію мистецтвознавства в Київській Малій академії наук і навчається в аспірантурі Інституту літератури НАН України. Як і раніше, бере участь у багатьох мистецьких фестах. Віднедавна керує групою Literary stage, котру створив як майданчик для письменників, що прагнуть самовираження й саморозвитку. Це неформальна спільнота, учасники якої збираються раз у місяць в Музеї шістдесятництва. Формат простий: міні-лекція про світового або українського автора, читання, обговорення й критика.
Ігорем рухало прагнення згуртувати та об’єднати талановитих митців, їх коло поступово ширшає, й перевага – живе спілкування та дискусії. Було проведено чимало цікавих лекцій, конкурсів, дуелей й презентацій. ЛітСтейдж став поетичною платформою для тих, хто бажає розвиватися, виражати своє творче «Я» і бути в контексті сучасного літпроцесу.
Прийшов і говорить
Поезія, за словами Ігоря Астапенка, народжується в різних станах. «Вірші інколи пишуться довго, а буває – на одному диханні. Кожен новий вірш приходить по-різному і пишеться по-різному. Це буває у найнесподіваніший час і в найнесподіваніших локаціях».
– Ваші жанрові та стилістичні уподобання?
– На початках писав винятково римовану поезію, тепер варіюю римовану та неримовану. Щодо жанру, то це – лірика у всіх її виявах.
– Ви є засновником Всеукраїнського поетичного конкурсу «ГАЙВОРОННЯ», який потрапив до списку найпрестижніших в Україні…
– Це один із наймасштабніших поетичних конкурсів в Україні, щороку до нас надходить бизько 200 рукописів. Наша родзинка – журі. Це молоді, але вже доволі відомі в Україні імена:
Оксана Гаджій, Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Ярослав Гадзінський, Богуслав Поляк, Михайло Жаржайло, Вано Крюґер, Ігор Мітров...
– Мирослава Гнатюк назвала Вас «літературним Паганіні». Вам імпонує така оцінка?
– Таке «звання» від Мирослави Михайлівни – радше аванс, виданий із перспективою. Ніколи не вважав себе таким, хоча, безумовно, це приємно.
– Що пишете нині, які задуми?
– Конкретних планів немає, але потроху збирається матеріал для третьої книжки. Також планую написати бодай один роман, але це буде пізніше…
– Чим пишаєтесь?
– Пишаюся своїм вибором. Бо ніколи йому не зрадив. Навіть усвідомлюючи всю «програшність» поезії в сучасному соціумі.
– Що Вас надихає творити?
– Життя надихає…
Теплий молочний коктейль ранку Зі смаком чебрецю і червня Мчить по соломинках, що Стирчать з ротів спраглих. Ранок тече по обличчях дерев, По кронах людей, Пульсує, як нерв. В димоходи, як дощ, накрапає. Розливається ранньою вишнею, тіло літа наповнює солодко. Коктейль ранку потроху вичерпується Й залишається дня сироватка.
I. Astapenko
«Ігореве слово» веде за собою у багатогранний простір поезії, світ яскравих асоціацій, нескінченних питань, несподіваних медитацій та відвертих почуттів.
