Споконвіку українські дівчата і жінки вважаються найгарнішими та найкращими в світі. І вони не лише красуні, а й великі розумниці, до того ж – милі, привітні, скромні та мрійливі. Бердичівлянки – окремий феномен, нашим землячкам притаманні неповторна врода, природна грація, окриленість і обдарованість. Щороку чарівниці з міста майстрів дивують, захоплюють та вражають. Якщо зазирнути в минуле Бердичева, то можна дізнатися про «Чарівницю» – жіночий вокально-інструментальний естрадний ансамбль при універмазі «Ювілейний».
Музика звучить, музика луна…
У сімдесяті роки минулого століття, розповідає в нарисі «Бердичів» член Національної Спілки краєзнавців України, дослідник Анатолій Горобчук, у нашому місті з’явилися самодіяльні та професійні вокально-інструментальні ансамблі: при ресторані «Україна» діяв власний ВІА, при міському комбінаті побутового обслуговування населення – ансамбль «Камертон». Створювалися творчі колективи і на підприємствах Бердичева: у 1980-му році – при Будинку культури заводу «Прогрес» діяв ВІА «Метроном», існував ансамбль і при БК заводу «Комсомолець»,
ВІА «Фантазія» – при клубі шкіроб’єднання, ВІА «Райдуга» – при БК цукрорафінадного заводу, ВІА «Вірність» – при заводі з ремонту обчислювальної техніки. З досліджень Анатолія Горобчука дізнаємося, що «в місті також виступав самодіяльний ансамбль «Еврика». Не відставали і військовики – ВІА Будинку офіцерів «Голоси друзів» користувався великою популярністю як у Бердичівському гарнізоні, так і за його межами. Одним із солістів цього ансамблю під час проходження строкової військової служби був Анатолій Говорадло, який згодом став учасником популярного українського дуету «Світязь». На базі клубу обласного госпіталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни була створена рок-група «Міраж» (керівник – композитор Альберт Сінчук), … учасники виконували тільки власні твори... На жаль, майже всі ансамблі до 1990-х років з певних причин припинили своє існування».
Відомо, що в універмазі «Ювілейний» діяв ВІА «Чарівниця» – виключно жіночий колектив, де на барабанах, саксофонах та електрогітарах грали лише дівчата. Таку гарну назву обрали, тому що хотіли чарувати слухачів грою й співом.
З долею ансамблю пов’язані імена різних художніх керівників, відомих особистостей Бердичева: Михайла Бариша та Олександра Коляди.
Чарівниці з «Чарівниці» та їх натхненники
В оповіданнях письменника і журналіста Віктора Коржука згадується Михайло Миколайович Бараш, музикант, трубач духового оркестру, який грав у міському кінотеатрі перед початком кіносеансів, організатор та очільник естрадного оркестру машинобудівного заводу «Прогрес»: «Також у першій половині 1970-х років Михайло Миколайович був керівником вокально-інструментального естрадного ансамблю «Чарівниця», який діяв при універмазі «Ювілейний»…» У складі ВІА виступали Ганна Цемер (саксофон), яку ласкаво звали Аннушкою, Людмила Кіраль, Майя Міщук (солістки), Людмила Свистунова (елетрогітара), Євгенія Темноградська і Алла Федорчук (ударні), Людмила Попова (електроорган), Валентина Коляда (солістка) та інші бердичівлянки. Пізніше у колектив прийшли Олена Березюк (ударні) та Наталія Крапівіна (бассет). Нинішній директор універмагу «Ювілейний» Тамара Мар’янівна Ткачук (Житінська) наприкінці 70-х – початку 80-х років була лідером серед молоді торговельного закладу і добре пам’ятає всі тодішні цікаві ініціативи:
«Громадське життя вирувало: конкурси «Кращий за професією», творчі вечори, різні «вогники», поетичні зустрічі, спортивні змагання. На той час керівником «Чарівниці» був Олександр Коляда. Дівчата працювали у відділах, я допомагала в організаційних моментах, разом обговорювали різні питання, підбирали костюми для виступів». Ще один ватажок молоді змішторгу, Любов Михалівна Головінова (Андрійчук) розповідає з легким гумором: «Учасниці «Чарівниці» співали й грали, а мені доводилося відпрошувати їх на репетиції. Взагалі-то кожна була діяльною особистістю, і згодом чимало дівчат досягли у житті певних висот».
У газеті «Радянський шлях» на початку грудня 1973-го року вийшла стаття Н. Утченко «Люблять дівчата пісню», де йдеться про успіхи творчого колективу, про який молоді продавчині мріяли давно, придивляючись одна до однієї, зважуючи свої можливості і здібності: «Познайомившись між собою ближче, дівчата дізналися, що Людмила Кіраль і Майя Міщук мають до того ж ще й музичну освіту. Якось зібралися, порадились і вирішили співати разом. А було б добре, коли б ще й навчитися грати на музичних інструментах!
Керівники змішторгу пішли назустріч бажанню молоді, і з часом в універмазі з’явився новий комплект інструментів, включаючи й електроорган...»
Вони починали з азів, і прагнення грати було настільки великим, що дівчата віддавали цій справі весь вільний час. До цього більшість із них ніколи не тримали в руках музичний інструмент. І треба було опановувати техніку гри, засвоювати музичну грамоту. У колективі до вибору репертуару ставилися прискіпливо: дівчата багато працювали над тестами, відточували майстерність, виконуючи сучасні та народні пісні. Керівник ансамблю Михайло Бараш завжди підтримував порадою та заспокоював добрим словом, якщо в учасниць ВІА щось не виходило. Одночасно був дуже вимогливий, домагався, аби все виходило як слід. І кожна перемога давалася ціною наполегливих тренувань і багатогодинних репетицій. «Так пісня й музика ввійшли в повсякденне життя працівників універмагу «Ювілейний», – пише автор публікації. У сімдесятих роках минулого століття бердичівський ВІА «Чарівниця» був яскравою подією. Йшов час, і на зміну визнаним авторитетам прийшла молодь.
Ансамбль очолив Олександр Коляда, який уже мав за плечима солідний творчий багаж: працював у Чернігівській та Житомирській філармоніях, був провідним солістом Ансамблю пісні й танцю Прикарпатського військового округу. Нині Олесь Коляда, відомий композитор, музикант і поет, розповідає про свого попередника, як про талановиту особистість: «Найінтелігентніша та обдарована людина і чудовий організатор. Сам робив оркестровки, не маючи спеціальної освіти. Але в нього був рідкісний талант уміти знайти підхід до кожного, згрупувати, об'єднати у великій колектив. Михайло Миколайович професійно грав на трубі, створював надзвичайно прекрасний, фантастичний звук. Він усюди керував оркестрами, був затребуваний. Таких колективів, як «Чарівниця», в області було мало. Ансамбль складався з дівчат-продавчинь, гітаристка Люся Савченкопрацювала економістом. Усі і грали, і співали, збиралися в актовому залі на 3-му поверсі універмагу. Учасницям були зшиті красиві сценічні костюми, причому – кілька варіантів. Навіть суто візуально колектив виглядав ефектно! Ансамбль мав саксофон-тенор,
гітари, бассет, ударну установку. Чудовим був акапельний спів. Пам’ятаю, як виконували «Голос вітру», звучало п’ятиголосся…» Спортивний організатор Ігор Мантель дещо порушив усталену традицію: влився у жіночий колектив, був солістом і грав на перкусійних інструментах. Наприкінці 70-х років в ансамблі з’явилася ще одна «чарівниця» – Надія, дружина відомого музиканта Олександра Вольмана. Олександр Коляда робив усі аранжування, готував партії, проводив індивідуальні заняття, під час оглядів-конкурсів грав за роялем. Незважаючи на те, що колектив був аматорським, керівник домігся високого професійного виконавського рівня. Завдяки його майстерності, вимогливості, відповідальності та захопленості улюбленою справою ансамбль став знаним у місті та обласному центрі. Шанувальники ВІА не могли повірити, що це самодіяльний колектив. Ансамбль запрошували на різні концерти у військові частини, його виступи стали окрасою міських свят, і щоразу готувалися нові програми. Було багато виїздів із концертами на підприємства та в села району. «Чарівниця» перемагала в конкурсах виконавців молодіжної і патріотичної пісні в м.
Бердичеві, ВІА та його керівник чимало разів були нагороджені Грамотами і Дипломами І ступеня обласних оглядів художньої самодіяльності, у 1978-му році – Дипломом І ступеня республіканського огляду художньої самодіяльності профспілок.
Кожна «чарівниця» мала свої неповторні риси, а всі разом вони представляли один, спаяний любов’ю до музики ансамбль. У них були сім’ї, певні заняття поза роботою й захоплення. Дівчата встигали все: працювати, навчатися заочно, читати художню літературу, ходити в кінотеатр, їздити на вистави до обласного театру і різні екскурсії та знаходити час для репетицій і виступів.
Наталія Крапівіна: та, що грала на бассеті
Милі серцю домашні спогади пов’язані у Наталії Крапівіної (Жмур) із музикою, яка стала повноправним членом її родини. Вона грала на фортепіано, а брат Віктор – на акордеоні. Це захоплення перетворилося на життєву потребу, свого роду віддушину, творчий простір, воно несло радість та натхнення і багато в чому допомогло утвердитися у мріях та прагненнях. Юна Наталія Крапівіна поєднувала навчання в 12-й гвардійській ЗОШ із заняттями в музичній школі,
у дівчини вистачало часу на все: виступати у складі ансамблю танцю «Юність», грати на фортепіано, їздити на змагання з легкої атлетики, перемагати на турнірах із настільного тенісу. Вдома енергійній та ініціативній школярці не сиділося – така вже в неї діяльна вдача! І потім, працюючи продавцем в універмазі, вона встигала і заочно вчитися, і брати участь у концертних програмах, і грати на бассеті у ВІА «Чарівниця». Коли в оркестр прийшов молодий Шурик Коляда, він ще більше згуртував колектив. «Було напрочуд цікаво, і кожна зустріч під час підготовок чи виступів ставала святом, – згадує Наталія Олександрівна. – Талановитий Олександр Коляда вмів захопити творчістю. Це була дружба справжніх однодумців, закоханих в одну справу. Переживали одна за одну, підтримували, допомагали. Нерідко збиралися у нашого керівника вдома на репетиціях… Він писав пісні, присвячені нашим «чарівницям», мені подарував твір «Наталі». Незабутні роки…» Коли Наталія Крапівіна виходила заміж, на її весіллі співали й грали друзі з улюбленого ВІА.
Вона завжди йшла з музикою по життю, і це сприяло подальшому професійному становленню.
Мелодії та пісня як і раніше звучать у її сім’ї: брат Віктор Крапівін – відомий у місті викладач класу акордеона, дочка Ірина закінчила Бердичівську музичну школу, а ось друга, Ольга, вдалася в маму за схильністю до спорту. Мистецтвом захоплюються старші онуки: у творчих колективах МПК ім. О. Шабельника танцюють Сашенька, Микита і Юлія, яка до того ж грає на флейті, ну а немовля Єгорка тільки починає виводити рулади.
Людмила Савченко та Лідія Жабська: і гітара з трубою розмову вели…
Бердичівлянка Людмила Савченко (Галімова) у далекій юності мріяла навчитися грати на гітарі. І коли директор нового універмагу Павло Власюк взявся за створення ансамблю, її прагнення здійснилися. Борис Миколайович Тузіченко був першим керівником аматорського колективу. Після закінчення технікуму дівчина прийшла у відділ взуття, потім стала заввідділом подарунків і згодом – економістом. Непосидюча й невтомна гітаристка Люся не тільки була однією з «чарівниць», а й великою активісткою: займалася спортом з усіляких видів: волейболом, тенісом, шахматами, представляла змішторг у змаганнях із плавання й мала 2-й розряд із гімнастики.
Сьогодні вона згадує про численні концерти і кумедні історії з життя ансамблю. Одного разу виступали у виправній колонії, трималися впевнено, з властивим молоді максималізмом, а один із засуджених виявився дуже непоганим музикантом, який порадив «гарним дівчатам» ще більше вчитися…
Подруга Людмили Вікторівни Лідія Семенівна Жабська (Чихун), закінчивши технікум, теж стала працювати в універмазі і вперше взяла трубу в руки у 1970-му році. Дякуючи керівнику ВІА Борису Тузіченку, навчилася грати. В ансамблі, як у пісні співається: «і не можна без гітари, і не можна без труби…» Про кожну дівчину з творчого колективу вона відгукується добрим словом: «Я пройшла з «Чарівницею» шлях від першого до останнього дня. Які у нас були всі здібні! Людмила Кіраль та Майя Міщук – дуже сильні солістки!»
Доля разкидала по світу талановитих учасниць вокально-інструментального ансамблю «Чарівниця». А ті, котрі живуть і працюють у місті, згадують свій колектив та його натхненників із теплотою, любов’ю, вдячністю і великою повагою… Хто знає, можливо, онуки колишніх «чарівниць»: обдарованих, життєрадісних та енергійних – будуть зачаровувати нас своїм співом і дарувати бердичівлянам святковий настрій, несучи на крилах мрій і надій.
