75 років тому Бердичів спіткала страшна трагедія: у місті було знищено близько тридцяти тисяч євреїв. Усіх їх розстріляли разом із немовлятами і немічними старенькими за їхню національність.І сьогодні є ті, хто ще пам’ятає ці події, адже їх довелося пережити самому. Серед таких – бердичівлянин Михайло Аронович Вайншельбойм. У далекому 41-му році він був підлітком, але тричі пережив зустріч зі смертю. Каже, певно Бог його і зберіг, щоб він зміг розказати усю правду згодом як очевидець. Пан Михайло з великої родини лишився сам і тільки завдяки людям та власним силам зміг врятуватися. Що довелося пережити чоловікові та як він уник смерті від куль німців та поліцаїв – дивіться у відео, де Михайло Аронович погодився розповісти усю правду.Масову страту людей почали на початку серпня далекого 41-го року. Тоді німецькі окупанти у Бердичеві створили гетто. 5 вересня під приводом збору урожаю відбирали звідти переважно молодих чоловіків і дівчат, яких розстріляли на сьомому кілометрі від Бердичева поблизу села Хажин. Їх було 10 тисяч 655 осіб. В ніч із 14 на 15 вересня район гетто було оточено.
Зранку людей виганяти на базарну площу. Заповнивши її повністю, поліцаї почали відбирати кваліфікованих спеціалістів із присутніх. Їм дозволили забрати свої сім'ї. Тоді сотні матерів збагнули, у чому річ і благали забрати із собою і їхніх дітей, визнати їх своїми, аби лиш врятувати від смерті. Хворих і слабких гестапівці гнали на великі автомобілі. Решта великими партіями до місць страти йшла пішки. До аеродромних ям євреїв гнали групами по 30 чоловік, де їх розстрілювали німці й поліцаї. Малих дітей кидали в ями живими. А щоб заглушити крики, кружляло 4 трьохмоторні літаки. У той же день поблизу села Радянське відбувався розстріл 18 тисяч 640 євреїв. Ще одне єврейське гетто розташувалося у мікрорайоні Червоної гори, куди насильно зганяли мешканців навколишніх сіл. 230 осіб було розстріляно у тирі колишнього 14-го кавалерійського полку. Наприкінці 42-го року у гетто привезли 70 єврейських дітей із дитячого будинку. Тоді ж їх розстріляли. Загинули й діти від змішаних шлюбів.Але сотні людей різних національностей, ризикуючи життям власних сімей, рятували євреїв від неминучої смерті.
"Я горжуся своїми рідними дідом і бабусею, які у часи війни на Вінниччині у себе у погребі переховували три єврейські родини. Вночі вони виходили подихати свіжим повітрям, а вдень переховувались у погребі до тих пір, поки німці не покинули наше село", - зазначив депутат Верховної Ради України Олександр Ревега. "Ми маємо багато дат у Бердичеві, які ми пам’ятаємо і шануємо. Є серед них радісні, є трагічні. Ці сторінки історії ми пишемо разом. Сьогодні ми маємо 75-ту страшну річницю у долі міста Бердичева. Саме у ці дні далекого 41-го року місто втратило майже половину своїх жителів. Нацисти знищили їх за те, що вони народилися євреями. Але ми разом у Бердичеві у всі наші дати. І такі от із них не мають права повторитися. Не для цього ми будуємо власне майбутнє", - вважає міський голова Бердичева Василь Мазур. Нині у Бердичеві вже майже не лишилося свідків масової страти євреїв. Їм важко говорити про пережите. Від декого навіть слова не почуєш. Їм важко переживати у пам'яті жахіття дитинства знову. Сьогодні про трагедію єврейського народу написано чимало книжок. Та живі спогади цінніші, хоча діляться ними неохоче.
