Суботнім ранком охоронці Райківської виправної колонії №73 очам своїм не могли повірити, коли перед воротами контрольно-пропускного пункту перед ними постав генеральний прокурор України Юрій Луценко власною персоною. Візит виявився дійсно несподіваним, а не так, як в нас часто буває, коли про несподівані перевірки всі вже знають за тиждень, а то і раніше.
І лише після цього моменту закрутилось колесо телефонних дзвінків, якими до колонії викликались всі її начальники, а також співробітники, які були в цей день вихідними, Бердичівський прокурор міста та його підлеглий, відповідальний за справи у РВК 73, інші командири і начальники. І десь хтось в цьому колесі одним словом згадав і за місцеву пресу.
Нас довго вмовляти не довелось, і вже за кільканадцять хвилин я під’їхав до адміністративної будівлі РВК, біля якої не було жодного автомобіля, це здалось незвичним, або ж інформація про генпрокурорабула просто жартом… Бабуся, яка там порядкувала, сказала,що ніяких гостей тут немає, в штабі порожньо, і взагалі, якщо й хтось колись приїздить, то йде одразу в Зону.
І дійсно,
біля КПП автомобілів було значно більше і деякі чорні мерседеси цілком могли привезти сюди генерального прокурора. Тут якраз приїхав Бердичівський прокурор з помічником і я разом з ними зайшов на прохідну. Прокурорів пропустили швидше, а мені довелось трохи зачекати, поки випишуть пропуск, і, врешті-решт, співробітники провели мене до основної групи журналістів, яких генеральний прокурор привіз з собою з Києва.
Тут були три знімальні групи каналів «1+1», «112» і «5-й канал». Я запитав у колег, а чому немає обласних власкорів «плюсів», на що відповіли, що тоді б могла інформація просочитись і несподіваного візиту могло не вдатись. Також вони розповіли, що вже побували в їдальні, бані, санчастиніі карцері, і сказати там прожахливі умови - це нічого не сказати. А зараз саме Юрій Віталійович інспектуєжитлові блоки колонії.
Ось тут я і доєднався до численної свити, яка ходила по п’ятам за прокурором і мовчки слухала та дивилась. А Луценко звертався до зеків по-свійськи і раз за разом згадував свої місяці, проведені «на нарах».
-«Свіданка» скільки коштує?
-700 гривень.
-Ого! Чому так дорого, хто встановлює ціну(до своїх помічників)? Розібратись. Вже бачив, що є проблеми з водою, банею, санчастиною… Які ще є проблеми?
-Женитись хочу.
-То в чому проблема?
-Дуже багато «бумаг» треба зібрати.
-Я свого часу подавав законопроект про зміни до кодексу саме про спрощення цих процедур. Хто дзвонив з «офіційного» телефону, підніміть руки.
-…
-Зрозуміло. Це значить, що у всіх вас несанкціоновані телефони, з яких ви й телефонуєте. (до співробітників колонії: організуйте офіційний телефон, тоді у вас буде моральне право за несанкціонований садити в карцер на 30 діб, як того вимагає статут). В їдальні хтось харчується?
-…нам хочеться дожити до звільнення…
-Знову зрозуміло. Значить харчуєтесь лише з того, що з дому привозять.
-Дозвольте питання: а крупу нам можна привозити?
-За нормами, не можна передавати ті продукти, які потребують термічної обробки, але ж ви їх звичайно, варите?
-Звичайно.
Ось такі дискусії Юрій Віталійович провів в двох житлових казармах, перевіривши при цьому, чи працює телевізор, чи достатньо м’які матраці на ліжках, записавши до блокнота помічників прізвища тих,
до яких приїде незабаром адвокат, щоб розібратись з їх процесуальними скаргами, та споглядаючи на тумбочці чи не біля кожного ліжка своєрідні фільтри для води, зроблені з порізаних пластикових пляшок та шматочків вати.
Мені в цей час розповів свою життєву історію місцевий «ветеран» Островський Станіслав Сільвестрович, який за ґратами провів вже загалом 45 років. Народився в Житомирі, починав з «хуліганки», потім пішли крадіжки та пограбування. Сидів в колоніях Херсона, два рази в Бердичівській «сімдесятці» і ось тепер – в Райках. Найбільше на волі був рік і вісім місяців, а останнього разу вистачило й місяця – за суперобразливе слово на зоні «козел» «пописав ножичком» кривдника на шість з половиною років…
Потім прокурор захотів перевірити місцеву крамницю, але вона була зачинена, тож, передивившисьще кілька різноманітних журналів та кімнати для побачень, саме тут вручив керівництву колонії офіційні приписи про незадовільні результати перевірки.
Поки делегація ходила між блоками, заступник начальника колонії з виробництва все намагався розповісти прокурору про проблеми видобування виробництвом щебеню та попросити дозволу «реквізувати» один приватний щебнедробильний комплекс,
що стоїть на їхній земельній ділянці. На що Луценко відповів вкрай негативно. Час реквізицій, мовляв, пройшов, тому сідайте, домовляйтеся, рахуйте хто кому скільки винен, так і лише так. Але прокурор погодився, що якщо не буде працювати виробництво, то й грошей на ремонти і на облаштування людських умов не буде.
Я запитав у співробітників, чи колють нині в колонії колись знамениту бруківку та чи роблять гранітні бордюри або інші вироби. Але відповідь була негативною. По-перше, зараз засуджені можуть працювати лише за власним бажанням, а по-друге, якщо й хтось стає за пилораму чи інший верстат, то прокурори тут як тут і вже вимагають якісь дозволи, допуски чи інші папери.
На заключному брифінгу для журналістів столичні колеги відразу почали розпитувати Луценка про розслідування резонансного вбивства в Княжичах, чим немало розсердили його, хоча він і намагався відповідати на питання, і деякі його відповіді (про те, що співробітники «Корду» приїхали на приватному бусі, чи те, що їх начальники «керували» операцією з ресторану) вже по обіді стали всеукраїнськими сенсаціями.
Потім, спілкуючись вже не «під камеру», він розповів про ще одну подробицю, яку поки що центральні ЗМІ не розтиражували, а саме про те, що перший почав стріляти працівник ДСО з автомата зсередини автомобіля через двері.
Ще через кілька хвилин високі гості поїхали, а місцеві правоохоронці ще довго спілкувались вже без преси. Можливо, хотіли зрозуміти, чим все-таки був викликаний цей несподіваний візит.
Не знаю, як там у прокурорів, а у преси є кілька версій: чимало скарг писав до генпрокурора один з підприємців, який хотів легально співпрацювати з колонією щодо переробки щебеню, але колонія чомусь на гірших умовах віддає гірську масу іншому підприємству; останнім часом в колонії сталось одне вбивство і одне самогубство, що теж гарної статистики не додало установі; а ще тиждень тому в колонії відбулись справжнісінькі вибори «смотрящого», на які з волі прибула «виборча комісія» зтатуйованими куполами та зірками, і чомусь цієї комісії впритул не побачили камери зовнішнього спостереження.
В Інтернеті вже розтиражували заяву Луценка про те, що він буде вимагати звільнення керівництва колонії. Як воно буде насправді, побачимо вже незабаром.
Олександр Доманський
