У листопаді 2016 року в їхню родину прийшло горе: на досі не оголошеній війні загинув коханий чоловік, син, батько двох маленьких дітей Олександр Оцабера.
"Він сказав, що мене за головного лишив, щоб я допомагав мамі та глядів Владика", – говорить син загиблого Євген.
Його рідні досі не можуть оговтатися від втрати. Разом з маленькими синами дружина Ганна показує, як жила родина військового у придбаній 4 роки тому частині будинку. Це дві споріднені кімнати без зручностей. Тут, у віддаленій частині Бердичева, вони живуть і зараз.
"Мої внуки живуть у жахливих умовах: ні туалету, ні води, нічого немає, усе на вулиці за 200 метрів десь знаходиться, це ж ще йти туди треба. А по воду десь до двох кілометрів ідемо", – говорить мама загиблого військового Лідія Оцабера.
Кохання Ганни та Олександра почалося з 11-го класу. У 19 років вони одружилися. Потім він пішов на контракт у 95-ту бригаду. Грошей на житло не мали, тож спершу жили на Вінниччині з батьками Ганни. Згодом винаймали квартиру в Бердичеві: так Саші було зручніше їздити на службу. Невдовзі батьки допомогли придбати це житло.
Довго робили ремонт. І лише півроку разом пожили в ньому.
"Ми думали з часом, поступово провести-добудувати. Сюди перейшли жити, бо йому було зручно їздити. Він рано вставав на маршрутку і в годин сім був удома", – розказує дружина Ганна.
У 2014 році у військового закінчився контракт. У третю хвилю мобілізації він потрапив до 128-ї гірсько-піхотної бригади. В АТО пройшов Комуну, Попасну, Нікішине, де отримав поранення. Осколок із правого плеча лікарі так і не змогли дістати. З ним Олександр повернувся на службу та навіть пройшов Дебальцеве.
Після демобілізації наприкінці 2015 року він приймає рішення підписати контракт у 199-му навчальному центрі повітрянодесантних військ. Зважаючи на великий досвід, Олександра призначили інструктором, там чоловік отримав звання сержанта. Невдовзі він знову опинився в зоні АТО. Одинадцятого листопада минулого року там сталася біда.
"Їх вивели на завдання о 7:40, він підірвався на фугасі. Він ще був живий, до нього підбігли, доставили в Торецьк у лікарню. А о 9:10 на операційному столі він помер", – каже Ганна.
Поховали Героя в Козятинському районі,
у рідному селі Панасівці. На початку цього року його родина звернулася до влади, аби отримати житло. У кінці лютого їх обіцяють поставити в чергу. У квітні, кажуть, рідні Героїв зможуть отримати кошти на житло.
"Хіба життя вартує тієї квартири? Повірте, ні. Йому тільки 27 років, і його вже нема, лишилося двоє дітей", – говорить мама Героя.
З 2015 року держава почала виділяти кошти родинам загиблих військових та інвалідам АТО І і ІІ груп. Того ж року в Бердичеві придбали 8 квартир, цим займалася спеціальна робоча група на рівні обласної адміністрації. Минулоріч цей порядок змінили. Тепер на відкриті такими родинами рахунки перераховують кошти і вони самі шукають собі житло. За такою процедурою у 2016 році в місті виділили кошти на 13 квартир, 12 з яких уже придбали.
"У січні-лютому поточного року до нас надійшло ще три заяви. Вони вже розглянуті на житловій комісії і будуть розглядатися на засіданні виконкому для постановки на чергу. Це вдова загиблого і два інваліди ІІ групи, учасники АТО", – повідомив заступник міського голови Сергій Онуфрійчук.
Ганна чекає на свою чергу на житло. Працює жінка вчителем музики, на роботу їздить двічі на тиждень. Як другокласнику Жені, так і дошкільнятку Владику хоче дати все найкраще.
"Переживаю за те, як мені справитися з тим, щоб поставити їх на ноги, виховати їх такими, як хотів Саша, – мужніми, сміливими", – говорить жінка.
Родина військового вдячна побратимам Олександра, які підтримують їх. Нині жінка шукає роботу в Житомирі, куди сподівається в майбутньому перебратися із синами.
