Не дивлячись на те, що не всі діти володіють літературним талантом, абсолютно всім доводиться писати твори. Щоб діти отримували похвалу та гарні оцінки за свої праці, їх необхідно навчити правильно та грамотно висловлювати свої думки.
Для того, щоб уникнути використання Інтернету та всіляких наборів готових творів, потрібно просто дозволити собі фантазувати. Не у всіх дітей вистачає терпіння для написання твору, легше – списати з Інтернету. З одного боку – це вихід для підготовки домашнього завдання, але з іншого – дитина зовсім не навчиться висловлювати свої думки самостійно, адже потрібно спочатку потренуватися, щоб обов’язково набути навиків, а вже згодом – й умінь.
Папірник Наталія, учениця 7 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів №5, дитина-інвалід з діагнозом ДЦП з дитинства, пише твори не лише шкільної тематики, а й оповідання та есе, створені на основі дитячого досвіду. Учениця має важку форму ураження ніг та правої руки, однак це не заважає їй думати, уявляти, а головне – висловлювати свої думки як на папері, так і шляхом набору тексту на сенсорній клавіатурі.
Головна тема творчості юної письменниці – це складний внутрішній світ дитини-інваліда.
Героїня шукає вихід із вимушеного одинокого становища, гостро переживає протистояння світу власних ідеалів з реальністю. Її історії про людські відносини: благородство і підлість, чуйність і байдужість, і, звичайно, любов близьких. У Наталії «з-під перших спроб пера» виходять життєлюбні, оптимістичні твори, у яких створена атмосфера добра і взаєморозуміння. Її творчість по-справжньому вважається прикладом мужності, сили духу, любові до людей і до життя. Внутрішній світ Папірник Наталії наділений талантом створювати навколо себе радість перемоги, яку отримують її герої, а також перемоги над собою. І ця радість залишається для неї самої найбільшою у світі, бо є невід’ємною від слова Божого.
Бенедюк Олена Сергіївна, вчитель української мови і літератури ЗОШ №5
ЗДІЙСНЕНА МРІЯ
Жив собі один хлопчик, звали його Тимофієм. Вчився він у 3-му класі, добре вчився, оцінки усі мав високі. Та була у нього одна мрія – мати собаку.
Якось одного разу йшов він зі школи додому. Гуркотів грім, здіймались блискавки, а він усе йшов і йшов, а дорозі, здавалось, не було кінця-краю.
Раптом Тимофій почув тоненьке жалібне скімлення, зупинившись, він зазирнув під кущі і побачив крихітне біле цуценя, яке було схоже на маленького білого м’ячика.
«Мабуть, його хтось викинув, – подумав собі Тимофій, – треба рятувати». Він прожогом кинувся до найближчого магазину.
– Чого бажаєш купувати – запитав його продавець.
– Та ні, я хотів би попросити… теєєє… ну, взяти у вас порожню коробку, якщо є непотрібна.
– А для чого тобі ця коробка? – поцікавився продавець.
– Я тут недалеко побачив песика, хочу його врятувати. – опустивши засмучено оченята, відповів Тимофій.
– Ти молодець, візьми коробку, і ось ще візьми від мене спеціальне печиво для собак у вигляді кісточки, – радо запропонував чоловік за прилавком.
– Дякую вам...А як вас звати ?
– Сергій Анатолійович. А тебе?
– Мене – Тимофій..., ой мені треба йти до песика! Ну, бувай... бувайте, Сергію Анатолійовичу.
Тимофій вийшов із магазину з коробкою в руках і з печивом для собаки. «Ой, – сказав він, – я ж забув про підстилку». Хлопчик попрямував в аптеку через дорогу.
– Добрий день, а у вас є вата медична?
– Доброго дня,
так є.
– А скільки вона коштує?
– 15грн.
– Давайте, – і Тимофій простягнув продавцю гроші. – Дякую вам!!!! І хлопчик вибіг з аптеки.
– Ну що, тепер підемо додому, – звернутися він до песика. Тимофій застелив підстилку, поклав песика в коробку і пішов. Прийшовши додому, хлопчик мерщій відправився у свою кімнату. Поставив коробку і знову почув скімлення. «Мабуть, їсти хоче, – здогадався Тимофій. – Що ж йому дати? –запитував він самого себе і раптом згадав: Печиво!!!!!!Ура!!!!!!!! Але перш ніж дати їсти, треба дати йому ім’я. А назву я його Дружок».
– Дружок, ти згоден?
– Гав!! (що означало «так, звичайно»)
– Дружок, лови!
Цуценя вмить зловило печиво-кісточку і проковтнуло, потім знову: «Гав !!!! Гав!!!! Гав!!!!», що, напевно, означало: «Дайте ще!!!!»
– Мамо, можна я сходжу в магазин?
– навіть треба! Купи молоко та хліб.
– А можна я куплю їсти для собачки?
– Для Якого собачки?
– Я сьогодні врятував собаку, якого назвав Дружок, – опустивши винувато очі, промовив Тимофій.
– Перш, ніж я відповім, дозволь запитати тебе: ти будеш прибирати його туалет? – суворо поцікавилась мама.
– Так.
– Будеш гуляти із собачкою?
– Так.
– Будеш годувати?
– Так.
– Ну, тоді нехай живе.
– Ура!!!!!!!
– Купиш йому повідка і ошийника. І ще, пам’ятай: ти тепер відповідаєш за того, кого приручив.
Тимофій познайомив Дружка з батьками. Мамі і татові він дуже сподобався. Після зливи хлопчик пішов у магазин за новими покупками для свого песика та продуктами. З цього часу Тимофій з Дружком зажили дружно і весело.
Скоро проминув цілий місяць відтоді як Тимофій врятував песика, якого назвав Дружком. За цей час вони стали справжніми друзями. Дружок уже трохи підріс і багато чого навчився. Якраз зараз у Тимофія настали літні канікули, він отримав табель з гарними оцінками і вирішив відсвяткувати цю радісну для нього подію. Після смачного сніданку Тимофій умовив батьків відпустити його разом з Дружком піти до лісу і відсвяткувати свій перший день канікул.
– Сину, а покажи-но мені свій табель, – попросила мама.
Тимофій побіг до своєї кімнати, узяв свій «документ» і простягнув його матері. Мама мовчки подивилась і сказала:
– Ну, якщо ти так добре вчишся, то чому б ні. Піди погуляй,
мій розумничку, – пригорнувши до себе, мама поцілувала Тимофія у голівку.
– Ура!!!! – крикнув зраділо Тимофій, але мама зупинила його радісний подив попередженням:
– Тільки з однією умовою: о 8-й годині ти маєш бути вдома, добре?!
– Мамо, ну звичайно ж, ми повернемось вчасно.
Щасливий як ніколи Тимофій кинувся одягатися, а мама тим часом пішла готувала бутерброди з сиром та ковбасою для Тимофія і Дружка, термос прохолодного лимонаду, плед і намет.
Тимофій одягнувся, в одну руку взяв Дружка за повідок, а в другу – торбинку з їжею.
– Бувайте! – сказав він та вийшов з дому. Через годину довгої дороги вони нарешті дісталися до лісу.
– Ну що? – звернувся Тимофій до Дружка, котрий уже був дуже голодний. – Перш за все поставимо намет, а тоді пообідаємо.
І Тимофій взявся до роботи.
– А тепер будемо їсти.
– Гав, гав! – махаючи хвостом заглядав у вічі Тимофієві Дружок.
Після обіду Дружку, як не дивно, захотілося побігати. Тимофій також був не проти, щоб весело і з користю провести час: побігати, награтися, назбирати грибів додому на вечерю, щоб і батьки були задоволені. Друзі так захопилися збиранням лісового урожаю,
що й не помітили, як настала темрява.
– Ой-ой-ой! І як нам тепер звідси вийти. Дружочку, вся надія на тебе! Шукай, друже, тепер сліди, які ведуть додому.
Дружок з усіх сил намагався знайти бодай якийсь слід, але марно, нічого не міг знайти у такій незнайомій темряві.
– В такому випадку доведеться нам тут заночувати встанемо завтра о 6-й будемо шукати дорогу додому, – у відчаї промовив Тимофій.
Зранку Тимофій так як і вирішив прокинувся, щоправда не зовсім так як вирішив. Дружок розбудив його не о 6-й , а о 5-й ранку.
– О! – сказав Тимофій до Дружка, – молодець, на годину раніше прокинувся. Ну що ж, буде більше часу. Хоча насправді Тимофій не дуже хотів вставати так рано, але подумав про позитив і не сварив Дружка за це. Вони встали, зробили невелику розминку і пішли далі. Пройшовши відстань приблизно 1-го кілометра, вони нарешті знайшли те саме місце, де стояв їхній намет, а в наметі – торбинку з їжею.
– Тепер можна і поснідати. – звернувся Тимофій до Дружка, – поїмо і підемо далі.
– Гав!!! Гав!!! Гав!!!, що означає («це чудова ідея»). Вони смачно попоїли і пішли. Пройшовши трохи далі, Тимофій з Дружком почули чийсь крик: «Допоможіть!!!!!! Допоможіть!!!!!!!!!!!!! Рятуйте!!!!!» Хтось кликав на допомогу, Тимофій з Дружком мерщій побігли на клич вигукам.
Папірник Наталія,
учениця 7-Б класу ЗОШ І-ІІІ ступенів №5
