На художню фотовиставку у просторі молодіжного центру «М-Формація» запросила бердичівлян талановита й неординарна Світлана Шмигельська.
В одну з весняних неділь сталося те, що мало статися: у тиші невеликої кімнати зустрілися любителі художньої фотографії, щоб поспілкуватися з цікавою особистістю, світлою людиною з сонячною посмішкою.
Вона емоційна та життєрадісна, рухлива і непосидюча, адже сумувати, жартує Світлана, ніколи, і спокій лише сниться. Фотографією дівчина почала займатися сім років тому, а інтерес до цієї справи прокинувся ще в дитинстві: «Батько мав старенький «Зеніт». Закривався у ванній, включаючи червону лампочку, проявляв знімки… Обожнювала за ним спостерігати, – згадує бердичівлянка. – А потім з’явилися цифровики, і стало простіше… Фотографую з 2010-го року. Я всюди з фотоапаратом, тому що навколо стільки краси, і є чому дивуватися…» Два роки тому Світлану можна було побачити серед учасників БерДжему, коли молоді обдарування міста під відкритим небом розповідали про свою творчість, заявивши про себе перфомансами та виставками. Спілкувалися,
співали, грали на гітарах, маракасах, тамбуринах та кахоні, Звичайно ж, вона була з нерозлучним супутником – фотоапаратом.
«Неси мені світло…»
Нещодавно в молодіжному центрі «М-Формація» Бердичівської центральної міської бібліотекивідкрилася камерна виставка «Неси мені світло». Світлана Шмигельська раділа можливості показати свої роботи, поділитися думками й переживаннями і щиро дякувала тим, завдяки кому сталася ця подія: колективу БМЦБС на чолі з директором Тетяною Кущук і творчим особистостям «М-Формації». Перш ніж авторку світлин представили відвідувачам, вона познайомилася з усіма, просто й невимушено розповідаючи про свої роботи. Зустрічі, спілкування з людьми та пізнання нового приносять їй радість. «Знайомство з цією фотохудожницею відбувається в рамках проекту «АРТерія», і він вдало набирає обертів, – повідомила куратор молодіжного центру Альона Уяздовська.– Світлини, які ви бачите, передають подих, миттєвості й ритм нашого міста. Світлана – митець, який радіє життю, відкриваючи його прекрасні сторінки».
Бердичів для авторки – це стан душі, місто, де хочеться бродити вуличками,
алеями й тихими скверами у будь-яку погоду. Бердичів – це пейзажі, сповнені таємниць: караван синьо-білих хмаринок, легкий осінній дощик, сніг, що падає з небес, промені сонця, які проникають через листя, загадкове світло ліхтарів, квітка, що пробивається з землі, замріяність будівель, простір парку й погляди перехожих, котрі поспішають на роботу, відпочивають і гуляють... Художниці вдається передати настрій та атмосферу рідного міста: «Свої кадри я підглядаю, просто гуляючи Бердичевом. А за деякими, наприклад, соняшниками, доводиться поїздити у полях. Намагаюся фотографувати скрізь, де буваю: біля фортеці, річки, і на вулицях. Шукаю цікаві ракурси... Не завжди потрібно далеко ходити, часто цікаве можна зустріти поруч: хоча б у себе у дворі». Вона дивиться на світ широко розкритими здивованими очима, ловлячи кожну його неповторну мить, помічаючи непомітне, виділяючи головне. Однаково заворожують як чорно-білі, так і кольорові фото авторки. «Дощ», «В цукровій пудрі», «Снігопад», «Нічний парк» – класика жанру з незвичайною чіткістю, контрастом та неповторними моментами повсякденності.
І фарби життя – «Діамант чистої води», «Горобина в кришталі», «Первістки весни», «Фотоакварелі»… В її роботах – зворушливі образи, враження, роздуми і пошук себе: «Насіння життя», «Чи багато потрібно для щастя», «Неси мені світло», «Шлях до себе», «Збережи в собі сонце»... Вона передає не стільки те, що бачить, а скільки те, що відчуває…
Відвідувачі роздивлялися фотографії Світлани Шмигельської, слухали гру скрипаля Матвія Мисливого, спілкувалися і знову й знову відкривали для себе новий старий Бердичів…
«Вірші мої – свідки живі…»
«Талановита людина – талановита в усьому…» «У кожного – своє призначення, – розмірковує Світлана, – і головне у світі – ти: твої вчинки, ставлення до людей і досягнення. Головне – повірити в себе. У кожного – свої цінності, а є цінності на століття: любов, дружба, сім’я, добро, милосердя й краса…» Зі шкільної лави дівчина пише вірші про те, що хвилює, радує та засмучує… Її почуття і настрій відображають фотографії, їх образи переосмислюються в ліриці:
У цьому світі все взаємодіє, Це є закон і правило одне, Ніде ніщо не прийде і не зникне,
З нічого щось, авжеж, не проросте. Вирішує для себе кожен, Як жити і чи жити взагалі. Чи плазувати все життя, Чи, оступившись, підвестись Й продовжувати йти. Ти – частка Всесвіту, його цеглина, І на тобі тримається весь світ. У кожного в житті своя стежина, Ти зрозумієш це в єдину мить…
Вона обрала свою стежину і слідує нею, щоразу відкриваючи і пізнаючи непізнане та ділячись з оточуючими радісними враженнями й позитивними емоціями.
У вільний час Світлана Шмигельська любить подорожувати на скутері, коли по-справжньому захоплюють рух із вітерцем та зміна краєвидів. А за кермом дівчина вже сім років: «Люблю швидкість, подобаються круті байки, нерідко спілкуюся з місцевими байкерами. Люблю відпочинок у лісі, коли на багатті – кружка з чаєм, коли можна «заземлитися» – походити босоніж…»
На її світлинах – вулиці і незабутні місця Києва, Харкова, Вінниці й Житомира. Місто легенд Львів, розповідає дівчина, з першого погляду зачарував своєю загадковістю та своєрідним шармом. У далекі подорожі зазвичай відправляється потягом, а Карпати не перестають дивувати неймовірними та мінливими пейзажами і є нескінченним джерелом натхнення.
Світлана любить відкривати цікаві місця і цікавих людей. У вільний час вишиває сорочку, вкладаючи у кожний хрестик любов, доброту й тепло. І все, за що береться, робить із задоволенням. Глибоко та всебічно вивчає мистецтво вишивки, осягаючи його витоки, традиції та семантику візерунків: «Мені цікава наша історія, художня творчість народу. У вишиванках – його мудрість і душа… Дуже хочеться власними руками створити вишиванку-оберіг. Промовляють усі її кольори: жовтий – сонячною радістю, блакитний – силою живої води, бежевий – чистотою почуттів, коричневий – життєдайністю землі…»
Її перша фотовиставка триватиме до середини травня. Але на цьому бердичівлянка не збирається зупинятися. Нині вона подумує про нову серію робіт на тему «Мій Бердичів», у планах – виставка з фотографіями, малюнками і презентацією поезій.
Є у Сергія Нагорного рядки: «Хтось запалює свічку, хтось ліхтарі, хтось зірки…» Фотографії Світлани Шмигельської зберігають дорогі миті: таємничість сутінків, прозорість світанків, райдужність павутинки, повітряність кульбабки, теплу сонячність ромашки і ніжність посмішки – вони дарують промінчики світла, що осявають будні…
