«Пикник на обочине» - так називається один з найвідоміших фантастичних романів братів Стугацьких, по мотивам якого зняв не менш відомий фільм «Сталкер» режисер Андрій Тарковський. Там розповідається про аномальну зону, яка виникла внаслідок короткочасної посадки інопланетного корабля. Різноманітні надзвичайні явища, предмети з неймовірними властивостями (вічні батарейки, тощо), охоронювана територія, в яку, ризикуючи життям, проникають шукачі пригод, які заробляють контрабандою знахідок із зони (сталкери).
Так ось, все це згадалось, коли кілька днів тому попав на територію колишнього цукрорафінадного заводу на Корніловці. Колись підприємство союзного значення, продукцію якого доводилось зустрічати по всім просторам радянської держави. Зокрема, коли в армії доводилось розкладати цукор на вечерю чи сніданок, коробка з написом «Бердичевский сахаро-рафинадный завод» завжди нагадувала про рідне місто.
Але все це в далекому минулому. Давно не димить заводська труба, розібрали рейки спочатку вузькоколійки на Червоне, а потім і широку колію, яка вела на залізничну станцію.
Люди, які купили на приватизаційному аукціоні контрольний пакет акцій заводу, тобто стали його власниками спочатку розказували байки, що в просторих цехах підприємства збираються збирати КАМАЗи, потім казали, що будуть робити будівельні матеріали, а потім взагалі перестали будь що говорити. Але весь цей час, не покладаючи рук пиляли і різали, довбали і виймали все, що було на території, окресленій парканом, і навіть поза ним.
Нині там розпочалась фінальна частина спектаклю «Разрушим все до основанья». Розбираються дахи і стіни цехів і складів, викопуються з землі останні кабеля, виймаються останні металеві конструкції. Займаються цим як представники чи підприємства, чи його ліквідатора, так і десятки чоловіків і жінок, які проживають і ближчих і дальніх околицях колись робітничого мікрорайону Корніловка. Як і сталкери Стругацького, вони живуть з того, що вдасться викопати чи виламати і здати на металобрухт. Прийомщики брухту приїжджать прямо до діри в паркані, щоб корніловським сталкерам не приходилось далеко носитись. Один з представників цього чималого племені люб’язно погодився попозувати для газети (останнє фото репортажу).
