У неї чиста і світла посмішка, а в очах – тиха задума. Вона щиро радіє зустрічам зі своїми рідними і щоразу з цікавістю слухає їх розмови про життя-буття. Шостого травня улюбленці Пелагеї Зіньківни Мазур злетілися, щоб привітати свою бабусю із 107-річчям.
Народилася на початку 20-го століття…
За її плечима – нелегкий життєвий шлях, позначений драматичними випробуваннями, трагічним лихоліттям Голодомору, безжальною суворістю війни та щоденною важкою працею. Пелагея Мазур – родом із села Великих Низгірців, а на світ вона з’явилася у 1910-му році – на день Святого Георгія Побідоносця. Чи не тому витримала всі труднощі життя, що перебуває під заступництвом великомученика?
Згодом батьки Пелагеї Зіньківни переїхали у Семенівку. Дівчина рано залишилася сиротою, спочатку помер тато, а невдовзі і мама. Пелагея і молодша сестра Ганна зростали під наглядом дідуся Трохима у селі Іванківцях. Коли він відійшов у світ інший, самі стали займатися домашнім господарством. Старшенька Пелагея доїла корову двома руками, тому що
по-іншому не вміла. Дівчина рано вийшла заміж, і подружжя стало працювати в колгоспі.
Перед початком війни сталося страшне лихо: згорів їх будинок в Іванківцях. Чоловік Іван Аврамович відправився на фронт, а його дружина з дітьми перейшла жити в Семенівку, до молодшої сестри Ганни, в якої теж підростали шестеро дітей. Доводилося перебувати і в чужих людей. Місцева влада пішла назустріч, і Пелагеї Зіньківні виділили кімнату в приміщенні сільської ради. Настала довгоочікувана Перемога 1945-го! З полів битв Другої світової війни Іван Аврамович повернувся хворим, його здоров’я різко похитнулося. Незабаром родина отримала ділянку у Бердичеві, у 1949-му році подружжя переїхало до міста і взялося за зведення будинку. Але доля не була ласкавою, в сім’ю прийшла нова бід. У 1952-му сім’я залишилася без годувальника, котрий тоді працював на залізній дорозі. Далися взнаки старі хвороби, і чоловік помер… Оселю добудовували Пелагея Зіньківна та її сини. Вона залишилася сам-на сам з численними проблемами, проте заміж більше не виходила. Кажуть, багато дітей у сім’ї – Божа благодать… Жінка самотужки ставила на ноги двох синів та двох дочок, тяжко працюючи в колгоспі у селі Семенівці.
Попри скруту і поневіряння зуміла вистояти, не зламатися і зберегти сім’ю. У тому будиночку, що так важко зводили, донині живе з молодшою донькою Надією, колишньою медичною сестрою. Старша, 81-річна Оксана Костюк, яка свого часу працювала на швейній фабриці, теж знаходиться у Бердичеві. Син Леонід трудився у Києві на заводі «Арсенал», а Петро – на металургійному підприємстві у Кривому Розі. На жаль, обох їх давно немає, а про найстаршу берегиню роду піклуються, оточуючи увагою й турботою, люблячі дочки. Не забувають про бабусю численні онуки і правнуки з Бердичева, Житомира, Києва й Кривого Рогу...
Душа та оберіг родини
Онука Антоніна Поліщук, колишній викладач музичної школи обласного центру, працює у Житомирському коледжі культури і мистецтв імені Івана Огієнка. Вона частенько навідується до улюбленої бабуні і з ніжністю згадує відчуття свого дитинства: «Наша бабуся була надзвичайно доброю і турботливою. Батьки розповідали, що вона ділилася останнім у важкі часи голодування та війни. Коли я була маленькою, бабуся розповідала мені казки. Особливо запам'яталися зимові вечори,
коли ми сиділи біля печі, а на вулиці стояв мороз, і все було в снігу... У вільний час наша бабуся шила... І дуже добре готувала, особливо м'ясні страви, і пекла смачні пироги…» Онук Олег Костюкговорить, що таких чудових котлет, як у бабусі Пелагеї, ніде більше не куштував: «Вона робила їх за особливим власним рецептом. А які смажила млинці, що танули в роті, яку готувала юшку, а ще – домашню печеню з м’ясом! Славна господарка, і всім завжди допомагала, всіх проводжала спочатку до школи, потім – на роботу. Все її життя – турбота про родину, постійна праця і молитви. Бабуся в нас – душевна й чесна людина. Ми всі її дуже любимо!» Світлі спогади зберігає правнучка Ірина Костюк про незабутні часи дитинства й мудрі настанови побожної Пелагеї Зіньківни: «Вона вчила мене молитвам: Господній, дитячим… І багато розповідала про минуле: Голодомор та війну. А коли я навчалася в школі, то завжди мала достовірну інформацію від свідка тих подій – моєї прабабусі…» У пам’яті рідних Пелагеї Мазур – дитячі роки і добросерда атмосфера сімейного затишку: неповторний запах бабусиних Великодніх пасок,
цвітіння дерев у садку на Ново-Іванівській, аромат пахучого варення, смак прохолодної води з колодязю й тепло рук рідненької Пелагеї Зіньківни… Час невпинно летить, вчорашні малюки повиростали і вже працюють. Вони з повагою та любов’ю називають свою матір і бабусю Пелагею оберегом родини, джерелом життєвої мудрості, прикладом благочестя та терпіння, «найсвятішою і найріднішою людиною», яка підтримувала, допомагала, захищала та згуртовувала, палко і щиро звертаючи свої молитви до Господа, просячи захистити сім’ю, і дякують за уроки доброти та милосердя, любові і краси. При можливості онуки та правнуки навідуються до бабусі, приїжджаючи з різних куточків України. Є серед них люди різних професій: закінчивши технікуми й інститути, стали медичними сестрами, викладачами, електриками, техніками-механіками, підприємцями, податківцями і військовими. Два онуки: бердичівлянин Олег Костюк та Олександр із Кривого Рогу – учасники АТО.
Чи ще були в їх роду довгожителі?Онука Антоніна Поліщук розповіла, що мати її батька прожила до 98-и років. До речі, в Бердичеві, повідомила головний спеціаліст міського управління праці та соціального захисту населення Лариса Пустовалова,
восени віковий ювілей святкуватимуть Микола Іванович Калинський і Катерина Андріївна Ходакова, 100-літній рубіж переступили двоє мешканців: Лідія Миколаївна Веселова, якій у березні виповнився 101 рік, та героїня нашого нарису – 107-річна Пелагея Зіньківна Мазур.
Ще зовсім недавно довгожителька займалася дрібними господарськими справам, читала газети, цікавилася новинами у світі та місті і з задоволенням спілкувалася з гостями. Нині, на жаль, здоров'я не дозволяє їй цього робити…
Так, непростий життєвий шлях пройшла Пелагея Зіньківна, але є в неї найдорожче, чим по праву пишається довгожителька: діти, п’ятеро онуків, шестеро правнуків і п’ятеро праправнуків. Коли за родинним столом збирається декілька поколінь, це справжнє свято! Адже недарма в народі кажуть: «Дім зігріває не піч, а любов і згода».
В чому секрет її довголіття? Мабуть, усе ж таки у великій любові до життя та праці, у тій атмосфері, яка панує в її родині, і в турботі, котрою оточують близькі люди… Шостого травня на подвір’ї будинку на Ново-Іванівській знову було багатолюдно. До Пелагеї Зиньківни Мазур приїхали її рідні, щоб привітати з днем народження у дружному й теплому сімейному колі.
Вчені вимірюють історію століттями, сто сім років для людини – це різні події, долі її рідних та друзів, труднощі і радощі, випробування та досягнення. Низький уклін Вам, бердичівлянко, за щедрість душі, тепло серця і золоті руки.
