Вчора, 12 червня на офіційному сайті Президента з’явився підписаний Указ № 157/2017 «Про призначення суддів».В списку більше п’ятдесяти суддів в різні суди різних міст і областей. Найбільше суддів було призначено до Вінницького міського суду – 5, а 3 судді призначено до судів Житомирської області.
Після короткого анонсу цього Указу в бердичівлян з’явилась надія, що нарешті вирішиться проблема нашого суду, де з 12 суддів зараз веде справи лише 1 (один).У Інших шестисуддів закінчився п’ятирічний термін повноважень, і вони просто приходять на роботу, але ніякі справи не розглядають, а на п’ять вакантних місць конкурс і навчання можуть тривати більше року.
Про цю проблему знає і міська влада, і обласна, і центральна, адже саме до Бердичева планував свій візит голова судової адміністрації України, щоб вирішити проблему на місці, але… В Указі Президента бердичівських суддів не виявилось. Натомість, туди попали дві судді з Новоград-Волинського суду (очевидно теж такі, у яких закінчився термін повноважень) та одна суддя Червоноармійського суду (в Указі вказано саме так,
хоча Червоноармійськ уже перейменовано на Пулини).
І як після цього не згадати «незлим тихим словом» тих бюрократів, які чомусь не дописали у список суддів Бердичівського суду, які вже по кілька років чекають на це.
В міні-інтерв’ю для нашого видання єдиний дієздатний судді міста та району Олег Володимирович Замега стримував свої емоції, але це йому вдавалось нелегко. Адже у нього в провадженні більше 1300 справ, що нечувано і небачено для звичайного графіка звичайного судді.
Ми писали раніше, що Бердичеву обіцяли прислати двох суддів в допомогу з інших судів, але дата цієї командировки наближається, а ніхто не телефонує, не цікавиться, тобто, цієї допомоги в суді можуть і не дочекатись.
Найближча надія на те, що 20 червня Вища Рада Правосуддя надасть позитивний висновок по двом бердичівським суддям – Олександру Яковлєву та Тетяні Вдовиченко, і Указ Президента не забариться після того засідання. Тобто, десь за місяць проблема хоч трохи може бути послабленою, хоча і не вирішеною.
Олександр Доманський
