Серед небайдужих бердичівлян чимало таких, які уважно слідкують за всіма подіями, що відбуваються в місті. А інформація надходить звідусіль: із друкованої преси, інтернет-видань, веб-сайтів та, звичайно, з так званого «сарафанного радіо». Перебуваючи на пенсії, маєш більше часу копатися в купі новин, зіставляти, аналізувати й робити висновки. Пройшло чотири місяці з того часу, як у Бердичеві розпочалися напади на магазини місцевих підприємців, а декілька тижнів тому історія продовжилася. Знову трапилося зухвале групове пограбування торговельного закладу одного з бізнесменів. Подавшись на міський ринок, у черзі дізнаєшся про те, що не знайдеш в офіційному зведенні про кримінальні правопорушення. А на наших ятках подейкують, що було троє зловмисників у балаклавах, які проникли у приміщення магазину й забрали чимало бензопил. У чергах та міських маршрутках жителі розповідають одне одному не лише про сімейні чвари, а й резонансні події в місті та Україні. Походиш, поїздиш і почуєш таке, що навіть центральна розвідка Бердичева не розкаже! Говорять, що одного з нападників взяли на гарячому,
знайшли вдома крадені бензопили. Іншого невідомі зловили, завезли подалі від людського ока і пригрозили: не рипайся. У голову приходять різні думки: а, може, це кримінальні розборки, може, крадії не поділили товар? Чи якісь робін-гуди покарали винного? І як довго триватиме беззаконня? А нещодавній підпал перукарні «Сакура»? Знову рекет? Може, це одних і тих самих рук справа? На ятках міркують: причина – гроші чи конкуренція? І як довго це триватиме? Терпіння ж не безрозмірне… Одного разу у жертв розбоїв і потерпілих від хуліганства та грабежів урветься терпець, і народ буде змушений самотужки оборонятися.
Немає меж здивуванню: ще нічого невідомо про попередні розбійницькі напади, а ось маєш… Це вже стає якоюсь знущальною традицією, і зовсім не до жартів. Люди не розуміють: чи це наша поліція не вміє професійно працювати, чи, може, залякали самих правоохоронців, чи вони просто «в темі»?
Складається враження, що закони, які приймають депутати Верховної Ради, – на руку тим, хто, м’яко кажучи, не дружить з законом. І як вірити правоохоронним органам, коли на найвищому щаблі влади заохочується вимагання грошей,
якщо деякі депутати най-най рівня звертаються до бандитів для вирішення своїх питань, маскуючи «бурштинові схеми»? Але скільки мотузочці не витися, рано чи пізно настає час відплати, і всі ми будемо судимі за нашими справами…
Говорю вголос те, що думаю, не лише я, а й інші пересічні громадяни міста: коли почнуть діяти наші правоохоронні органи? Чи буде наведений лад у Бердичеві, як, наприклад, у Новоград-Волинському? У цьому райцентрі силовики вже затримали трьох кримінальників, які тероризували тамтешніх підприємців і вимагали від них грошові кошти. Хіба це не приклад для наших поліцейських, які чогось зволікають? Чи прийде коза до воза? Що робити звичайним мешканцям міста чотирьох культур, як протистояти насильству? Не хотілося б, щоб люди тремтіли за свій бізнес, за своїх друзів та рідних. До речі, в пресі пишуть: «Чомусь у Бердичеві вже не вірять відеокамерам, які в потрібний момент то не туди дивляться, то взагалі не працюють».
Мабуть, любителі шахів пам'ятають незабутній момент із шедевра Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців» – шаховий турнір у місті Нью Васюки.
Сеанс одночасної гри проходив у клубі «Чотири коня». Великий комбінатор Остап Бендер грав у шахи другий раз в житті і відверто «вішав локшину на вуха» місцевим індивідуумам. І доки нам будуть пудрити мізки обяцянками-цяцянками та гарними гаслами, ціна яких – словесна піна? Доки будемо годуватися брехливими передвиборчими фейками? Коли, нарешті, восторжествує правосуддя, і у Бердичеві настане мирне, безпечне життя? Що слід зробити, аби наші градоначальники рішуче виступили й стали на чийсь конкретно бік?
Днями ми були свідками та учасниками великої події – урочистостей із нагоди свята Матері Божої Святого Скапулярія. На завершення вігілійної Меси єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії Станіслав Широкорадюк назвав три біди України: «Зараз мене хвилюють три проблеми: перша – це зовнішня агресія. Так, саме зовнішня – в Україні немає громадянської війни, а є неоголошена гібридна війна. Друга – це внутрішня агресія проти власного народу, яка здійснюється через ненажерливість наших олігархів, і наслідки її близькі до того, що називається геноцидом. І третя – це планова деморалізація наших дітей і молоді через впровадження різних псевдоідеологій, таких, як гендер…»
В чому ж криються витоки бандитизму? Серед шляхів злочинного отримання прибутку – гонитва за легкими грошима, продаж наркотиків та зброї, крадіжки і незаконний видобуток бурштину та інше, про що щоденно повідомляють ЗМІ. Хвилююсь за майбутнє нашої молоді… Хочеться, щоб на відміну від декларованих цінностей, особливе значення мали життєві цінності, серед яких важливе місце займають безпека й потреба кожної людини і кожної родини у захищеності та спокої.
