З Ігорем Віталійовичем Лонським – тренером з легкої атлетики – ми підвели підсумки успішних виступів його підопічних під час літнього сезону. Його підопічні здобули у червні – липні багато нагород престижного рівня.
- Ігоре Віталійовичу, нарешті ваш підопічний Віктор, який також є вашим сином, став переможцем Меморіалу Віталія Лонського. Прокоментуйте виступ свого підопічного?
- З часів проведення турніру на призи Віталія Лонського (1994 рік), а з 2004 - Меморіал Віталія Лонського, у нас бердичівляни, я маю на увазі не люди, які народилися в Бердичеві, а люди, які тренувалися та виступали не виїжджаючи з Бердичева, не виграли цей домашній турнір. Деякі ставали призерами, не було переможця. Я сподівався і вірив, що повинен перемогти наш хлопець з Бердичева, який тренується у нас на стадіоні. У минулому році Саша Баранніков був дуже близький, а в цьому році нам вдалося трішки змінити історію. А це 23 роки. Також мої підопічні починають входити у дорослий спорт, в еліту України. Природно, що там є старожили і вони не хочуть поступатися, тому що у всіх амбіції,
а молоді також не хочуть бути гіршими. Присутня, звичайно ж, напруга. Меморіал Віталія Лонського у цьому році був важливою сходинкою, він дав відчути, що ми реально можемо перемагати нашу українську еліту.
- На Чемпіонат України серед молоді Владислав Мазур та Віктор Лонський їхали фаворитами. Чи своїми виступали вони підтвердили, що готові змагатися у дорослому спорті?
- Після Меморіалу хлопці виступили впевнено та одночасно і напружено, тому що була напружена боротьба в обох секторах. Ми з маленького міста, вони не вірять, як так. Якщо ми їм програємо, це сприймається ними нормально, але якщо великі міста програють Бердичеву, це для них удар. Проте наші хлопці перемогли в обох секторах: і в стрибках у довжину, і в стрибках у висоту, а це ще один великий успіх бердичівської школи. Це підтвердження того, що можна навіть поєднувати стрибки в висоту з іншими видами легкої атлетики. Зараз у мене вихованка по юнакам Юлія Шатохіна, вона виступає в метанні молоту, теж я вірю в неї і думаю, що вона буде показувати високі результати.
- Після перемог у Чемпіонаті України серед молоді як налаштовували Владислава Мазура та Віктора Лонського на дорослий Чемпіонат України?
Безумовно, серйозно налаштовував їх і знав, що на дорослому Чемпіонаті України буде ще складніше. У секторах зібралися найсильніші спортсмени країни, а у висоті – всі, крім Богдана Бондаренка. Але хлопці не здригнулися, значить ми на правильному шляху. Була дуже велика радість – зробити дубль на молодіжному Чемпіонаті України і тут теж повторити, плюс дві медалі юніорського Чемпіонату України – Діма Нікітін і Ольга Мельничук. Це, безумовно, успіх!
- Як готували Владислава Мазура та Віктора Лонського до Чемпіонату Європи серед молоді і чи все задумане вдалося виконати?
- Шанси обох спортсменів на хороші результати проглядалися. Я знав, що вони по рейтингу могли претендувати на призові місця. Нам довгий час не вдалося зійти на найвищу сходинку п'єдесталу. Були близькі Олександр Баранніков, Дмитро Нікітін. Були другі, треті місця, дуже багато четвертих місць. І багато хто вже думав, що не судилося. І тут, звичайно ж, коли перший виступ Владислава Мазура, перша золота медаль і для збірної України, і в моїй тренерській кар'єрі, найвища нагорода – це ж Чемпіонат Європи до 23 років серед молоді.
Ми дивилися всім колективом, всі переживали, вболівали, дуже раділи. А ще через день Віктор Лонський взяв бронзу Чемпіонату Європи. Ось це правило, що повторити завжди складніше, тут і справдилось. Я, звичайно ж, розумів, що буде важче. Блискучий виступ Владислава Мазура – це була дуже висока планка для Віктора. Я знав, що буде дуже важко. Хоча був шанс, всі бачили, теж стати переможцем. Добре, що так.
- У Дмитра Нікітіна на Чемпіонаті Європи серед юніорів у Гроссето найнесподіваніший особливий результат. Що скажете про його підготовку та виступ?
- З Дімою ми будували підготовку буквально за кілька місяців. Все тому, що він через травму пропустив зимовий сезон і більшу частину літнього сезону. І в останній момент після його відновлення ми почали підготовку. На кожному старті стримували себе, тому що боялися отримати травму. І відібрались на Чемпіонат Європи. Знаючи інших суперників, ми, звичайно ж, розуміли, що Дмитро займав передостаннє місце за рейтингом в порівнянні зі своїми суперниками. Але потрібно враховувати, що Дмитро Нікітін – срібний призер юнацького Чемпіонату світу,
бронзовий призер юнацького Чемпіонату Європи, у нього дуже великий досвід участі в змаганнях найвищого рівня. Плюс останній його особистий рекорд був встановлений у 2015 році. Минуло два роки, він змужнів, технічно він стрибає краще, єдине, що все це не виливалося в результат. В глибині душі чекав особистий рекорд, сподівався, що він стрибне вище, ніж 2 метри 18 сантиметрів. Але результат 2 метра 28 сантиметрів – це була для мене повна несподіванка. Виходить, що в розпал боротьби людина може мобілізуватися і показати результат, здавалося, навіть незбагненний для нього.
- Як стало відомо після завершення змагань, під час турніру сталася помилка суддів стосовно Дмитра Нікітіна. Розкажіть про цей випадок?
- Ця помилка суддів дуже розлютила Дмитра, бо почали обурюватися й інші тренери. Тому це нас дуже розлютило і ця злість переросла в результат. Після цього судді вибачилися за помилку, але ми навіть вдячні їм. Десь вони розбурхали нас. Може навіть і трохи допомогли нам цією помилкою.
- Що вдалося в цьому році, а що не вдалося?
- Все вдалося, на що сподівалися, все так і вийшло.
Ми не сподівалися на дорослий Чемпіонат світу, тому що нам ще туди зарано, потрібно трохи зміцніти. Трохи не вдалося те, що була дуже близька до потрапляння на Чемпіонат Європи з юніорам Ольга Мельничук. У минулому році вона була дуже близька до потрапляння на Чемпіонат Європи з юнакам. Уже два рази, буквально трохи в кроці, вона зупиняється. Тим не менш, вона зайняла друге місце в Чемпіонаті України, тому це теж успіх.
- У минулих роках у ваших підопічних було дуже багато четвертих місць, лише трішки не вистачало до потрапляння до призової трійки. Як налаштовували своїх підопічних у цьому році?
- Ми не плануємо четверті, п'яті місця. Я, наприклад, не бачу різниці: четверте, п'яте чи шосте місце. Вони складаються з результату. Просто завжди хочеться, щоб спортсмен на змаганнях найвищого рівня показав результат приблизно на рівні свого особистого рекорду. Якщо це вдається зробити, це дуже добре. А якщо він значно поступається, значить ми шукаємо причини. Вони можуть бути не в плані технічної підготовки, а в проблемах психологічного характеру. Кожен тренер індивідуально вирішує ці питання.
У нас є свої варіанти і є багато цих варіантів. Вони для кожного індивідуальні, немає спільного рішення проблеми для всіх. Висновки робимо. Іноді виходить, іноді ні. Я впевнений, що у нас ще буде багато невдалих стартів. В цілому, це спорт, невдалі старти, це неминучість, вони будуть.
- На Чемпіонаті Європи серед молоді у Бидгощі вас не було зі своїми підопічними. Що говорили підопічним перед поїздкою і чи спілкувалися під час змагань?
- Я сказав Владиславу і Віктору, що їхнє головне завдання – пройти кваліфікацію. Пару разів спілкувалися, запитав, як настрій, як годують. З приводу змагань, абсолютно нічого не говорив. Ми будуємо підготовку, так що їм доведеться виступати самим. Я і на Чемпіонатах України дуже рідко намагаюся щось сказати, влазити в їх роботу.
Я був з Дмитром Нікітіним у Гроссето на Чемпіонаті Європи серед юніорів, щодо його виступу, то я запропонував йому перенести останню спробу з 226 на 228. Але я думаю, він би і сам зробив би це без мене. Наші думки співпали.
Добре, коли є близька людина поруч, трішечки легше виступати в моральному плані. Деякі спортсмени навіть беруть батьків, але якщо чесно, я це не вітаю.
Хочу висловити слова подяки нашому місту, керівництву міста, всім людям, які брали участь в нашій підготовці, допомагали нам, а також і тим людям, які просто за нас переживали. Все це робилося завдяки їм, в ім'я нашого прекрасного міста Бердичева.
Усі нагороди присвячую світлій пам'яті своєї матусі - Ємми Глібівни, яка нещодавно залишила нас...
