Весна – час перших променів теплого сонця, перетворень у природі і змін у настрої. Кажуть, люди, народжені в цю пору року, обдаровані талантами. Бердичівлянка Зінаїда Чебаненко зустріла свій ювілей на початку березня, її чоловік Юрій Чебаненко святкуватиме День народження у середині квітня. Їх дует дивовижно гармонійний, повний любові, співтворчості і глибокої взаємної поваги, – пісенний, весняний союз мелодії, душі і натхнення! Вони завжди разом: і в житті, і в улюблених заняттях та захопленнях.
Не всі у Бердичеві знають, де знаходиться вулиця Гранична, а ось де проживає подружжя Чебаненків, підкажуть одразу. Гостей вони зустрічають на порозі затишної квартири, схожої на галерею. Великі полотна і маленькі картини художника та власноруч виготовлені прикраси інтер’єру і квіти, якими турботливо опікується господиня, створюють атмосферу тепла та краси. В цій оселі панують доброзичливість і дружелюбність.
Юрій Чебаненко – співаючий художник
Доля не балувала Юрія Гавриловича Чебаненка. Змалку він залишився сиротою і зростав у дитячому будинку на Одещині. Потяг до мистецтва був сильним і непереборним:
хлопчик мріяв про велику сцену, він співав у хорі, танцював, а ще оформляв стіннівки. Малював завжди, скільки себе пам’ятає. Вчився у школі добре і прагнув вступити до художнього училища, але дорога з дитбудинку у той час була одна – в ремісниче училище. Навчаючись в Одесі, юнак протягом двох років відвідував заняття гуртка образотворчого мистецтва у Палаці культури. А далі – армія, де також малював і співав у військовому ансамблі. Потім працював на заводі «Прогрес», а після закінчення маштехнікуму – майстром, згодом – художником-оформлювачем на різних підприємствах і в художній майстерні міста. Де б не трудився Юрій Чебаненко, його портрет завжди був розміщений на Дошці пошани, чоловіка двічі обирали депутатом Бердичівської міської ради. На святкуванні 70-річного ювілею художника міський голова Василь Мазур назвав Юрія Гавриловича людиною, яка має незламний характер і силу духу, – «справжнім бердичівським козаком». Перший редактор міського радіомовлення, поет і журналіст Леонід Козінчук у віршованій присвяті щиро побажав імениннику: «Хай фарб для життя не бракує,
шедеври із рук Ваших йдуть…» Юрій Гаврилович із ніжністю розповідає про свою улюблену дочку – талановиту художницю, іконописця Наталію Чебаненко, мистецький шлях якої тільки починався, але вона встигла зробити так багато для людей і мистецтва… Трагедія, що сталася 14 років тому, похитнула здоров’я, але чоловік не здався, попри випробування, хвороби та інвалідність по кардіології. Йому є чим і ким пишатися: з гордістю говорить про свого здібного онука, студента-поліглота Серафима, який не забуває дідуся Юру, навідуючись із далекої Франції. Коли одного разу Юрій Чебаненко лікувався в обласному госпіталі, його постійно провідувала й підтримувала Зінаїда Ханенко, яка стала вірною супутницею життя, однодумцем і Музою. «Важко сказати, – говорить жінка, – що йому більше до вподоби: музичне чи образотворче мистецтво». Напевно, головна риса творчої особистості Юрія Чебаненка полягає в тому, що в ній обидві іпостасі: співака і художника – злилися нероздільно. Його пензлю належить чимало картин: квіткові композиції, натюрморти і пейзажі, які промовляють теплим подихом літа,
замріяним шелестом осінніх дерев, симфонією зимового лісу і ніжністю яблуневого цвіту. Юрій Чебаненко – багаторазовий дипломант Всеукраїнської виставки з нагоди Міжнародного дня інвалідів у місті Києві. Його роботи можна побачити на виставкових експозиціях у Житомирі та в Музеї історії м. Бердичева. У березневі дні він традиційно радує бердичівлянок квітами на своїх полотнах. Цього року здивував сповненими ніжністю картинами «Духмяні лілії для коханої», «Подих весни», «Передвісники кохання» і двома натюрмортами. Художник дарує свої роботи друзям і знайомим, вони прикрашають оселі містян та наших земляків у близькому й далекому зарубіжжі. Питаю Юрія Гавриловича, а чи пробував він писати портрет дружини? Художник відповів, що якось не наважився, але зобразив онуку Аню Котову серед ромашок із метеликами на долонях. Член Спілки вільних художників «Вернісаж», майстер народної творчості шанобливо називає свою другу половинку «майстром розмовного жанру».
Зінаїда Чебаненко – жінка-свято
«Родина – це моє багатство і щастя, – говорить Зінаїда Самойлівна. – Сама я родом із Чуднівського району,
виховувалась у сім’ї, де зростало четверо дітей. Мама навчила нас головному – працьовитості. Пам’ятаю її слова: «Якщо будете не ледачі, досягнете в житті, чого захочете». З дитинства дівчинка з с. Бурківці хотіла шити одяг, цим вмінням майстерно володіли її батьки. Закінчивши курси, у 1957-му Зінаїда Ханенко прийшла на Бердичівську швейну фабрику і пропрацювала тут 42 роки. За цей час закінчила вечірню школу і технікум легкої промисловості, отримавши диплом техніка-технолога швейного виробництва. Вона стала бригадиром, згодом – майстром, невдовзі – старшим майстром, потім – головою профкому і 15 років поспіль була начальником зміни. Невтомний організатор різних вечорів, натхненниця зустрічей із гостями з Болгарії, ведуча святкових програм, чудова солістка та життєрадісна виконавиця гуморесок – такою запам’ятали фабричні колеги жінку, яка отримала орден Дружби народів. Нині вона з повагою і вдячністю згадує керівництво та колектив підприємства: «Мені поталанило на гарних наставників. Вчилася, працювала і завжди була активісткою –на підприємстві, а потім в МПК ім.
О. Шабельника».
У цьому році Зінаїду Чебаненко привітала з поважною круглою датою рада міської організації ветеранів України. Голова, Сергій Железняк, вручив Подяку незмінній учасниці всіх гарних справ у Бердичеві. У Зінаїди Самойлівни – велика сім’я – двоє дітей, семеро онуків і двоє правнуків. За святковим столом із нагоди ювілею 4-го березня зібралося 18 родичів.
З нею легко та весело, затишно й спокійно. Неперевершений конферансьє і невиправний оптиміст, знавець жартів та гуморесок, чудова швачка і вправна господиня посміхається: «У жінки свято – кожний день!» Саме така вона – людина, яка несе позитив і розцвічує світ радісними фарбами.
Співаюча пара: є гарне в будь-якому віці…
Зінаїда Самойлівна співає у Народному аматорському хорі ветеранів МПК ім. О. шабельника з 2000-го, Юрій Гаврилович прийшов у колектив роком пізніше. У неї – красивий альт, у нього – ліричний тенор. І під керівництвом Юрія Вялова вони стали виступати дуетом та записуватися в Народній аматорській студії «Час» композитора і співака Сергія Ігнатенка. Й досі зберігають безліч дисків та касет.
Тричі ставали лауреатами обласного фестивалю хорової пісні пам’яті Анатолія Пашкевича «Мамина вишня».
У 2008-му, коли Народний аматорський хор ветеранів відзначав своє 25-річчя, з ініціативи його керівника Юрія Вялова у Бердичеві пройшов І-й обласний фестиваль творчості ветеранських колективів. Десять хорів Житомирщини натхненно вшановували ювілярів. У святковий день глядачі аплодували і дуету Чебаненків. На базі хору був створений ансамбль народної пісні «Бердичі», творче подружжя також стало його солістами. Закохані в пісню Зінаїда та Юрій Чебаненки щиро дарують публіці хвилини радості під час концертів на загальноміських святах, у навчальних закладах, військових частинах, госпіталі ветеранів, геріатричному пансіонаті і різних трудових колективах. Вони брали участь у Міжнародному святі літератури і мистецтв «Лесині джерела» в Новоград-Волинському у складі ансамблів «Ладомир» та «Бердичі».
Подружжя звела пісня, і двоє творчих бердичівлян уже разом 11 років.
Їх важко явити порізно: готуючись до концертів, завжди підтримують одне одного і дають поради. Обидва обожнюють куховарити:
борщ від Юрія Гавриловача – справжня смакота, а млинці з сиром у сметані, приготовані Зінаїдою Самойлівною – це щось неймовірне! Вони люблять спільні подорожі, навіть перебуваючи в санаторіях, примудряються потішити відпочивальників своєю творчістю. Голова правління Бердичівського Союзу інвалідів Ніна Ковальчукназиває співаючий дует двійком соловейків: «Їх чекають на кожному святковому концерті в організації. Наші підопічні обривають телефони, прагнучи зустрічі з місцевими зірками. Зінаїда – сценарист програм і заводій усіх вечорів. Вона і співає, і декламує, і піднімає настрій. Юрій не лише радує вокалом, а й дарує свої картини. Музичний супровід здійснює концертмейстер Тарас Дем’янчук. Юрій Чебаненко разом із солісткою Тетяною Щенявською надихають учасників ансамблю «Пролісок».
В один із днів засніженого березня ми сиділи у вітальні і розмовляли. Від картин Юрія Гавриловича віяло теплом, добродушністю і щирістю. З полотен посміхалися його улюблені чорнобривці, ромашки та космея, налаштовували на роздуми пейзажі… І був весняний настрій, а невеликий домашній концерт від подружжя Чебаненків став справжнім подарунком. Кімнатою розливалися їх улюблені мелодії: «В кінці греблі шумлять верби», «А у полі береза», «Виростеш ти, сину», «Чебреці», «Ой у полі вітер віє»… Вони співали серцем і душею, ніби малюючи словом: «Край вікна пломеніє калина, і цвіте чебрецями земля …»
