До редакції пролунали кілька дзвінків стосовно цієї теми – затим у «Фейсбуці» з’явився пост користувача Ольги Гасин: «Чому, коли старе приміщення ЗОШ№8 руйнується, бібліотеку-філіал №1 будуть переносити в нове приміщення цієї школи, забравши в дітей класи для навчання? «Переїзд» бібліотеки має відбутися до кінця листопадових канікул. Під приміщення бібліотеки буде віддане приміщення для першого класу з великим фойє, окремим виходом та санвузлом. Там також знаходиться спальня для першачків. Гарна і затишна. І вона скоріше за все також перейде під бібліотечне приміщення. Іншого способу відділити клас немає. Тобто перейде ціле крило. Хоча ще кілька років тому класів для дітей не вистачало…
Бібліотекарям, звісно, буде легше і затишніше в новому приміщенні. Але на територію школи ходитимуть сторонні. Чому шкільне подвір'я перетвориться на прохідний двір? Як ділитимуть плату за комунальні послуги?»
Проблема «намалювалася» неоднозначна – особливо якщо враховувати інтереси обох сторін: і школи, і бібліотеки – тож ми вирішили висвітлити це питання на сторінках газети.
Так, Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» дає таке визначення: «бібліотека — інформаційний, культурний, освітній заклад (установа, організація) або структурний підрозділ, що має упорядкований фонд документів, доступ до інших джерел інформації та головним завданням якого є забезпечення інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб користувачів бібліотеки».
Передбачається, що користувачами такого закладу є мешканці міста-району – тобто доступ до користування необмежений, була б наявність документа, що посвідчує особу. Тобто у разі розміщення закладу у приміщенні школи туди зайде будь-хто на законних основах, вільно зможе контактувати з дітьми. Тож у цьому випадку цілком резонні побоювання щодо контакту з незнайомими людьми і непередбачуваних наслідків його – наприклад, передачі вірусних та інфекційних хвороб. У світлі останніх подій у місті, коли від інфекції менінгокку померла дитина, це звучить досить тривожно. Аргументом же на користь такого кроку служить економія бюджетних коштів – школі менше доведеться платити за компослуги.
Але ж… ціна дитячих життів значно вища за ціну компослуг! Де гарантія, що цим не скористаються зловмисники – пронести до закладу, скажімо, вибухівку чи вивести звідти дитину при такому стані справ буде фактично без проблем: просто скажи черговому, що ти йдеш записуватися до бібліотеки, – і прохід вільний…
У той же час виникає питання: а чому перенесення бібліотеки – навіть в оренду і на певний (який саме?) час – настільки негайне? Адже кошти на її обслуговування було закладено у бюджеті до кінця року – то, може, за цей час можна було б підрихтувати під неї старе приміщення школи? От і було б менше проблем – тим більше, що подібну практику використали у ЗОШ №10 – там бібліотека у старому окремому приміщенні.
Директор ЦМБС Людмила Оніщук ситуацію прокоментувала так:
«Мова про переселення у школу йшла ще при Загривому. А у яких умовах перебуває бібліотека - філія №1 це треба бачити: води нема, а тепер нема де і взяти, бо всі колодязі позакривали. Туалет на вулиці, опалення вугіллям і дровами. Приміщення потребує капітального ремонту, напевно, мільйона гривень буде мало.
Колись бібліотеку хотіли переселити у старе приміщення школи і навіть на баланс передали приміщення. То по наказу керівної особи шкли все у приміщенні обідрали, навіть відрізали патрони від лампочок з проводом під саму стелю, відірвали плінтуси, розвалили туалет, підсобні приміщення – ну, я тоді й відмовилась від нього. Коли будувалася нова школа, то директор всім заявляла, що це буде культурний центр для всього мікрорайону, адже було зрозуміло, що така велика школа не потрібна у приватному секторі відділеного мікрорайону. Сільки тільки коштує її опалити! Якщо дітям і жителям того мікрорайону не потрібна бібліотека, то ми просто закриємось – от і все. То що тоді людям потрібно?»
Вини бібліотеки чи загалом Централізованої міської бібліотечної системи тут нема: вони лиш виконавці. Втім, як і освіта. Бюджетникам у нашому місті волі і слова не дають – лиш до виконання мають право. Але ж от чию волю виконують? Де закон?
Згідно правил і норм щодо забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя дітей навчально-виховних закладів вказано, що оренда приміщень дозволяється лиш для навчальних потреб школярів,
а не для обслуговування населення.
А «Державні санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів» конкретно вказують: «Здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється».
Сьогодні ситуація з бібліотеками вкрай неоднозначна: чомусь раптом їх хочуть виселяти, кудись перебазовувати – то куди ж їм діватися? Чому так ставлять хрест на колисках грамотності й просвітництва?
Складне питання і з функціонуванням шкіл в країні – то переформатовують їх на ліцеї, то переводять на понижені ступені ( з І-ІІІ на І-ІІ) – і це не менш тривожно.
Новоград-Волинський же взагалі «попереду планети усієї»: як на мене, це геніальна спроба посіяти зерна конфлікту між обома і розвинути відчуття непостійності в обох – бо хто знає, яка доля чекає на одну і другу невдовзі із таким початком…
Тривожні прогнози у одних і інших. Бо завтра, скажімо, у школах «візьмуть в оренду» класи під, наприклад, гральні автомати, амбулаторії, офіси – а там пояснять, що це буде економія бюджету, що відвідувачі там тихі, спокійні…
А бібліотеки взагалі – під приводом тимчасового переходу в інше приміщення – із часом витіснять, бо ж у школі – «тимчасово», і надалі просто чекатимуть їхнього закриття…
Гірко, якщо чесно, і за бібліотеку, і за школу, які просто стали заручниками немудрих рішень. А що: там, «вгорі», книг паперових, вочевидь, уже не читають, дітей своїх у школи вже, мабуть, теж не водять…
Автор: Леся Гудзь
