В затишній творчій атмосфері приміщення Бердичівської художньої школи, де з-під рук юних учнів постають різностильові і різнобарвні роботи, у п’ятницю, 9 листопада, відбувся особливий вечір. Влучніше було б його назвати «вечором пам’яті» про комусь, можливо, відомого, а комусь – і не зовсім, але дуже талановитого, хоч і неоціненого митця Сергія Танадайчука.
Про цього великого художника, нашого земляка, з дня народження якого цьогоріч виповнюється 55 років, і зібралися поговорити юні хлопці і дівчата, які навчаються в художній школі, їхні вчителі, а також бердичівські краєзнавці і ті, хто особисто знав майстра витинанок і орнаментів. Організатором вечора пам’яті став відомий місцевий краєзнавець Володимир Сінчук.
На жаль, 16 років тому Сергія Танадайчука не стало, але пам’ять про нього, як зазначають бердичівляни, не повинна згаснути. І воно дійсно так, адже по-істинному таких талановитих митців-самоучок, як кажуть, народжується кілька на 100 років. «Майстер і пілігрим народної творчості» – так називали цю надзвичайну людину, яка створювала неймовірні витинанки і виконувала своєрідні орнаменти,
що лягли в основу дитячих книг.
Він мав дар – малювати так, як це робили в дохристиянські часи. Займався декоративним живописом, графікою, дрібною пластикою і в Бердичеві започаткував унікальну школу витинанок, де допомагав дітям пізнати істину споконвічного мистецтва. Друзі і знайомі майстра впевнені, що талант такий у чоловіка, мабуть, закладено в генах, ніби якийсь потяг з глибин та з коріння предків.
До народного мистецтва Сергій Танадайчук долучився в Петриківці. В Бердичеві заради шматка хліба мусив фарбувати паркани і працювати двірником, а в душі, як сам про себе писав, був язичником. Говорячи про митця, багато хто зазначає, що у нього була надзвичайна здатність – блукати у часі, заглиблюватись у майже трьохтисячолітню історію і зрозуміти філософію трипільської культури. І це було дійсно оригінально та неповторно, але розуміли це в Києві, в Житомирі і тільки не в Бердичеві.
Роботи художника особливі, поєднують у собі казковий і чарівний світ, в основі якого – таємниця наших пращурів, їхнє уявлення про створення світу. Він цікавився народними символами,
їздив селами і збирав вишивки, писанки. Коли його невеличкі малюночки почали розміщувати на сторінках газети, бердичівляни їх не розуміли, називаючи примітивними. А от еліта в цих роботах знаходила філософію і думку. Малюнки возили у Францію, ними цікавився навіть американський посол, а дружина екс-президента Леоніда Кучми навіть хотіла допомогти художнику видати книгу.
Шкода, що за своє дуже коротке життя Сергій Танадайчук не встиг отримати ні офіційних нагород, ні офіційного визнання. В Петриківці він займався пошуком власного творчого шляху і клопіткою працею, але все ж чоловік повернувся до Бердичева, щоб втілювати образи рідної землі у своїх творах.
Майбутні бердичівські художники і талановиті майстри, роблячи кроки на шляху до мистецтва, знайомилися з життям і творчістю людини, котру по праву можна вважати справжнім талантом, митцем, особистістю. Невеличкі ролики на екрані дивилися і слухали, затамувавши подих, усі присутні на вечорі пам’яті. І прикро, що генії, таланти, майстри та митці, яким і був Сергій Танадайчук, так рано йдуть з життя.
Він не шукав матеріальних благ, бо був до цього байдужим, але мав велику перевагу перед усіма – безкорисливо служив добру, мистецтву, українській культурі та звичаям. Його часом порівнюють з українським філософом Григорієм Сковородою, згадуючи вислів «Світ ловив мене, та не спіймав». Сергія Танадайчука увіковічнили у камені, вирізьбивши його портрет, але усі, хто його знав, упевнені, що він назавжди має залишитись у душах бердичівлян.
