В статті чи не вперше представлено постать одного з директорів Бердичівського музею Куткіна Б.В., який працював в музеї в часи тимчасової окупації міста німецько-фαшиcτськими загарбниками. Після визволення міста від нацистів він зазнав політичних репресій тоталітарної системи. Але в ході слідства вияснилось, що він був патріотом своєї держави, свого міста: він спас від розстрілу біля 50 осіб єврейської національності під час масових розстрілів єврейського населення Бердичева, запобіг вивезенню на каторжні роботи в Німеччину 12 громадян міста, прийнявши їх на роботу в музей понад встановлений йому окупаційною владою штатний розпис, не знищив, а зберіг більше 7 тисяч екземплярів літератури, виданої за роки радянської влади, а під час відступу німців з міста не виконав розпорядження окупаційної влади і не відправив жодного експонату музею в Німеччину
Політичні репресії 1937-1950-х рр. в Бердичеві торкнулись працівників усіх галузей господарства, усіх сфер діяльності громадян. Репресій зазнали викладачі кооперативного, медичного та педагогічного училищ, машинобудівного технікуму,
вчительського інституту, працівники архіву, робітники та управлінський персонал промислових підприємств, військові, партійні, господарські та комсомольські кадри. Не обминули репресії і працівників Бердичівського музею. Репресованими були перший директор музею Мовчанівський Т.М., його наступники на цій посаді, директори музею Височанський В.Т. та Збитковський С.П., науковий співробітник Андрущенко В.О. і, накінець, директор музею (1941-1944 рр.) Куткін Б.В.
Довгий час «темною плямою» в історії Бердичівського краєзнавчого музею був період німецької окупації (1941-1944 рр.). Лише після відкриття доступу до архівів НКВС, стало відомо що керував музеєм при нацистсько-окупаційній владі Куткін Борис Володимирович, який народився в 1896 р. в м. Санкт-Петербург Санкт-Петербурзької губернії в сім’ї службовця і проживав разом з своїми рідними до 1917 року. За національністю росіянин. Його батько був композитором.
В 1917 році Куткін Б.В. виїхав в місто Казань, де працював в електромеханічній майстерні електромеханіком. В 1918 році працював в електромеханічному відділі Комітету державних споруд в Казані на посаді кресляра-конструктора.
А в 1919-1920 рр. працював завідувачем відділу Наркомзему. В 1920 році переїхав на проживання на Україну і в м. Києві працював на командних піхотних курсах до 1921 року. В 1921 році працював в Київському Губернському Земельному Відділі. В 1921 році переїхав в м. Бердичів і працював до 1922 року в Бердичівському Земельному Відділі. В 1922-1923 рр. працював на заводі «Прогрес». В 1923 році перейшов працювати інспектором народної освіти. А в 1924-1925 рр. вже працював на шкірзаводі. За час проживання в Бердичеві він певний час працював ще, відомим нам на даний час за архівними документами, в багатьох місцях: і начальником будівництва на меблевій фабриці, і в Бердичівському музеї на посадах завідувача етнографічним відділом і, напередодні нападу Німеччини на СРСР, — директором музею.
Куткін Б.В. мав вищу освіту. Жив з сім’єю в м. Бердичеві за адресою: Хлібна площа, № 4-А. Був безпартійним. За станом здоров’я не був військовозобов’язаним. Був одружений. Його дружина Куткіна (Дегтярева) Віра Михайлівна була 1890 року народження. А дочка, Куткіна Надія Борисівна,
народилась в 1925 році. Цілком вірогідно, що хто-небудь з його внуків та правнуків і нині проживає в Бердичеві. Вони можуть гордитись своїм предком.
7 липня 1941 року Бердичів був захоплений нацистами і в місті було встановлено німецьку окупаційну владу. Музей в липні не працював, був зачинений. 8 серпня 1941 р. Куткіна Б.В. німецькою окупаційною владою було призначено директором музею і він керував роботами по відновленню його діяльності. Кошти на відновлення роботи музею виділяла міська управа за розпорядженням Гебітскомісаріату. Всього було виділено від 20 до 30 тисяч коштів в окупаційних грошових одиницях. Остаточно роботу музею було відновлено 6 квітня 1942 р. 7 квітня 1942 року на власній квартирі Бориса Володимировича була влаштована вечірка в зв’язку з відкриттям роботи музею. На вечірці були присутні працівники музею Комар, Гопаєв, Гладка, Притула, Коваленко, Вершеня, представник управи Семенюк та інші особи. Семенюк привітав усіх з нагоди відкриття музею від імені управи.
Куткін Б.В. сам підбирав штатних працівників для роботи в музеї. За його ініціативою при музеї було організовано художню майстерню (студію),
яка почала працювати ще в лютому 1942 року. В художню майстерню було підібрано до 80 учнів, які проживали в місті Бердичеві. Керував роботою студії Микола Вершеня. Учнів в студії навчали навичкам художника.
У музеї в березні 1942 року до Шевченківських днів була підготовлена літературно-художня виставка творчих робіт під назвою «Шевченко — великий український народний поет».
Від Міської Управи Бердичева музей отримав завдання створити відділ Нової Європи при музеї. На нараді працівників музею було обговорено план створення такого відділу і доручено співробітнику музею Сітінському привести такий план в належний для затвердження вигляд. Але такий план так і не був затверджений міською управою і не було створено в музеї відділ Нової Європи.
В зібранні вишивок Житомирського обласного краєзнавчого музею і досі зберігаються 128 одиниць малюнків вишивок, виконаних Муляр В.О., Макарчук К.І., Лафаренко Н.М. під час етнографічних експедицій Бердичівського музею в 1942-1944 рр. здійснених під керівництвом Б.В. Куткіна по населених пунктах Бердичівщини. Чимало зразків вишивок цього зібрання зібрали особисто працівники Бердичівського музею:
П.В. Кондратюк, Б.В. Куткін та Є.І. Притула. Все це зберігалось в Бердичівському музеї до 1954 року і лише в зв’язку з закриттям Бердичівського музею було передано на зберігання до Житомирського обласного краєзнавчого музею.
29 березня 1944 року Куткіна Б.В. було арештовано. Його підозрювали в тому, що він нібито зрадив Батьківщину: за своєю ініціативою відновлював музей, відкрив в ньому відділ антирадянського націоналістичного спрямування, мав зв’язки з українською контрреволюційною націоналістичною організацією, писав в націоналістичну газету «Нова доба», яка видавалась в Бердичеві, контрреволюційні націоналістичні статті спрямовані проти партії більшовиків і радянського уряду. Було порушено кримінальну справу за ст. 54-1а та статтею 54-10 част. 2 Кримінального кодексу УРСР. Куткін Б.В. винним себе не визнав.
В ході проведення слідства виявилось, що Куткін Б.В. антирадянського відділу при музеї не створював, в націоналістичну газету «Нова доба» особисто статей ніяких ніколи не писав. А стаття націоналістичного спрямування в газеті «Нова доба» за підписом Кудкіна Б.
В. була написана працівниками редакції цієї газети і підписана його прізвищем без його відому. У вересні-жовтні 1941 р. він спас від розстрілу біля 50 осіб єврейської національності під час масових розстрілів єврейського населення Бердичева. Він заховав їх в підвалах музею, а потім таємно вивів за межі міста. Це він запобіг вивезенню на каторжні роботи в Німеччину 12 громадян міста, прийнявши їх на роботу в музей понад встановлений йому окупаційною владою штатний розпис. Крім того, під час німецько-фαшиcτської окупації та відступу німецької армії, він не знищив, а зберіг більше 7 тисяч екземплярів літератури, виданої за роки радянської влади. А під час відступу німців з міста не відправив жодного експонату музею в Німеччину, хоча німецькою владою було дано наказ усі експонати відправити у Вінницю і для цього були привезені спеціальні ящики. Але Куткін Б.В. замість експонатів завантажив ці ящики цеглою, запакував їх і відправив цеглу в ящиках на Вінницю. Молодь, яка відвідувала заняття в художній студії при музеї (біля 80 осіб), також не була вивезена на каторжні роботи в Німеччину.
Кожного разу Куткін Б.В. страшенно ризикував своїм власним життям, адже нацисти в будь який момент могли виявити його антифαшиcτську діяльність по запобіганню розстрілу групи євреїв, яких він особисто сховав в підвалах музею, та невиконанню наказу по відправці експонатів музею в Німеччину. Якби німці виявили в підвалах музею схованих громадян єврейської національності, або цеглу в ящиках замість експонатів, то відразу розстріляли б його на місці без суду і слідства за неписаними законами війни.
Велику роль в долі Бориса Володимировича Куткіна відіграла Євдокія Іванівна Притула, яка працювала в музеї ще до початку війни і під час тимчасової німецької окупації. Це вона дала правдиві свідчення 22 липня 1944 року для помічника оперативного уповноваженого Бердичівського міського відділу управління державної безпеки, як очевидець, про патріотичні вчинки свого директора під час німецько-фαшиcτської окупації.
Постановою Бердичівського міського відділу управління державної безпеки від 24 липня 1944 року слідство в справі Куткіна Б.В. було припинено і він був звільнений з під арешту. А 31 серпня 1944 р. прокурором м. Бердичева кримінальну справу щодо звинувачень Куткіна Б.В. було припинено остаточно.
Треба визнати, що життєвий шлях колишнього директора Бердичівського музею Куткіна Бориса Володимировича ще недостатньо вивчений. Зокрема маловідомі сторінки його життя як довоєнного періоду, так і періоду після закінчення Другої світової війни. Будемо надіятись, що краєзнавці дослідять невідомі раніше сторінки життя людини, яка здійснила дійсно патріотичні вчинки на благо громадян рідного міста Бердичева.
