Народився Сергій 30 серпня 2002 року в мальовничому селі Кикишівка, яке розташувалось на самому півдні Бердичівського району. Це справжнє подільське село, що розкинулось на пагорбах та в ярках вздовж струмків та ставків, таке не схоже на села, розташовані північніше Бердичева.
В родині працівника пожежної охорони та місцевої поштарки це була друга дитина, тож старшому братику відтепер підростав товариш для ігор та розваг.
Навчався Сергій в місцевій школі але крім школи мав ще безліч справ та захоплень. Займався музикою, захоплювався футболом. І не просто ганяв м’яча на вигоні, а їздив з Кикишівки на справжні тренування в Романівку, де базується спортивний клуб «Бердичів», в якому досягав у чисельних турнірах неабияких результатів.
Після школи Сергій Король навчався у Бердичівському вищому професійному училищі (колишнє ПТУ №33), і яким там він був написали нині на сторінці училища у Фейсбук: «Важко усвідомити, що війна забрала такого життєрадісного юнака, який умів зарядити позитивом абсолютно всіх, був генератором найцікавіших та найнесподіваніших ідей, будував плани на майбутнє і сміливо втілював їх у життя.
Сергій опанував професію тракториста в училищі. Розумний, кмітливий, веселий, але особливим його захопленням була музика. Кожен його виступ залишався в пам'яті, адже на сцені розкривався справжній талант, щирий та самобутній…»
У 18 років Сергій йде на строкову службу, а вже у 19 підписує контракт з нашої 26 артилерійської бригадою та стає професійним військовим, як і його старший брат.
На траурному мітингу в гарнізонному будинку офіцерів заступник командиру дивізіону з виховної роботи згадував як проводив вступну співбесіду з цим молодим військовим. На питання: Чому ти прийшов в ЗСУ?», прозвучала чітка відповідь: «Я прийшов захищати Україну. Я чекав, коли мені виповниться 18, щоб стати військовим».
Він був дисциплінованим та кмітливим воїном, швидко влився в колектив та заряджав своєю енергією оточуючих. Напередодні повномасштабного вторгнення підрозділ був у Луганській області, але вже 22 лютого передислокувався ближче до лінії очікуваного наступу, в район Попасної, де й зустрів чергову навалу загарбників. Потім були важкі, але радісні визвольні бої в Харківській області,
а потім знову в саме пекло – під Бахмут.
САУ Сергія виїхало на завантаження. Як завжди були прийняті заходи з протиповітряної оборони місць отримання боєприпасів, над якими навіть встановлюються спеціальні металеві сітки від атак безпілотників. Але, якомусь дрону все-таки вдалось пронести смертоносний заряд.
В результаті вибуху три члени екіпажу вціліли, один загинув на місці, а Сергія з 90% опіків медики доставили до госпіталю в Дніпрі. Побратими сподівались, що молодий організм зможе справитись, але, на жаль, надії не виправдались і 10 лютого його серце зупинилось.
Труну з тілом загиблого сьогодні вночі привезли до Бердичева до церкви по вулиці Одеській, в якій і провели вранці траурну панахиду. А потім церемонія продовжилась в гарнізонному будинку офіцерів, де зібрались близькі, рідні, знайомі, однокласники, одногрупники, одноклубники, всі ті, хто знав і любив Сергія Короля. Плакали згорьовані батьки Сергія, плакала молода дружина Сергія, з якою вони побрались лише минулого серпня, плакали родичі, які зовсім недавно, під час короткої відпустки бачили його сильного і красивого…
В залі будинку офіцерів, який бачив за останній рік більше півсотні подібних церемоній, знову звучали скорботні слова міського голови Бердичева Сергія Орлюка та голови Семенівської громади Наталі Семенюк, натхненна проповідь військового капелана Івана Цихуляка та стримані розповіді військових побратимів.
Віддати останню шану молодому воїну вийшли спортсмени з клубу боксу та футболісти, у яких в цей час тривав турнір на спортивному майданчику в дворах вулиці Міхєєвих. Після прощання у Бердичеві труну з тілом Героя повезли на малу батьківщину в село Кикишівку, де завтра відбудеться його поховання.
