5 квітня у районі населеного пункту Берестове, що на Харківщині, перестало битися серце Захисника України,
бердичівлянина Андрія Сідлецького. Саме там тримає оборону зараз наш батальйон територіальної оборони, і саме
там, на жаль, він несе втрати.
Андрій Сідлецький народився у Бердичеві 19 квітня 1970 року, навчався у 17 школі. Закінчив Житомирський
сільськогосподарський інститут. Деякий час працював за спеціальністю, а потім знайшов себе у будівельній сфері.
Із перших днів повномасштабної війни пішов захищати Україну. У березні 2022 року отримав контузію, а після
лікування у Бердичівському шпиталі повернувся у стрій, до своїх побратимів.
Сьогодні попрощатись з воїном до його рідної домівки по вулиці Чуднівській прийшли рідні і близькі, друзі і
однокласники, знайомі і колеги а також просто небайдужі бердичівляни.
Труну з його тілом провезли маршрутом, яким він ходив тисячі раз – від дому до Кляштору Босих Кармелітів, де
провели урочисту поховальну месу. В головному храмі кляштору зайняли майже всі стільці, і надзвичайно скорботна
панахида в черговий раз заставила всіх присутніх замислитись над вічним вченням Спасителя, питанням добра і зла,
війни і миру, віри і правди.
Разом із священниками римо-католицької парафії цього разу в молитві взяв участь і представник греко-католицької
церкви, військовий капелан Іван Цихуляк, і його промова, як завжди, була натхненною та напутньою. З короткими
скорботними промовами виступили також представник міської ради Василь Толочко та голова районної військової
адміністрації Людмила Димидюк.
Стіни стародавнього кляштору бачили за свою більш ніж трьохсотрічну історію багато різноманітних процесій, але
як важко думати, що знову в країні війна, і знову через його головні ворота під звуки військового оркестру
виносять тіло загиблого воїна.
В супроводі патрульного автомобіля траурна колона від святині вирушила до Гришковецького кладовища, де біля
могил матері і батька Андрія Сідлецького вже зяяла свіжа могильна яма.
На траурному мітингу виступила голова Гришковецької громади Ірена Лісова, а священники парафії продовжили
спільні молитви. Не могла стримати сліз дружина загиблого військового, без батька залишились син і донька, а без
улюбленого дідуся маленький внук.
Більш ніж в сотий раз над кладовищами Бердичівщини звучав військовий салют, який сповіщав, що ще один воїн
знайшов свій вічний спокій та став до небесної когорти захисників Батьківщини.
