Офіційної інформації про цю поїздку на сайті міста немає (принаймні станом на ранок четверга), але на своїх сторінках у Фейсбуці Віталій Березовенко та Богдан Коляда описали враження від побаченого, ознайомитись із якими у незміненому вигляді пропонуємо нижче.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Віталій Березовенко«Отже, візит до Бердичівської тероборони, яка зараз захищає нашу землю на межі Харківської і Луганської областей закінчився. Візит складний. Не фізично – емоційно. Довелося побачити і почути багато чого. Хоча саме тому і їхали туди: побачити реальний стан речей у наших захисників, бо вже занадто багато хайпу на цій темі розвели окремі політики і політикині. А заодно - завезти хлопцям найнеобхідніше, у тому числі - виготовлене нашими волонтерами з гуманітарного офісу "Разом до Перемоги" на Героїв України, 17.
Спочатку, по гарячих слідах на емоціях хотілося написати все геть детально. Проте…
Отже – наші захисники. Посмішок на обличчях практично немає. Воно зрозуміло: постійно дивляться смерті в очі. «Тут не стійте – зверху ворожі дрони чатують»,
«На тому відрізку проїжджайте максимально швидко – ворог прострілює цю ділянку», - кажуть нам (ми проїхали кілька локаціях, і на одній з них ворожі позиції були за кілька кілометрів від нас). Постійні вибухи їх не лякають, і навіть не здригаються від них. Як і від автоматної черги, яку довелося почути. Вулицями сіл, де були, постійно курсує військова техніка. Багато техніки. Нашої.
Посмішок на обличчях хлопців нема, але кожна клітинка їхнього обличчя сповнена ненависті до ворога і рішучості не просто боронити рідну землю, а гнати звіра «за порербрик». А ще в очах – зневага до тих, кого вважали побратимами, поки стояли на мирній землі, і хто, як тільки опинилися на фронті, одразу «дезертирували», придумавши собі міфічні хвороби і тепер ходять у Бердичеві по похоронах інших захисників, розказуючи, як героїчно пліч-о-пліч боронили із загиблим у окопі рідну землю. Хоч ні разу у тих окопах не були (Стасік – тобі особливий «привіт» від хлопців!!!).
Захмарних втрат, про які трублять місцеві любительки хайпу-политикині, не підтверджують. Кажуть – є офіційні дані, їм і треба вірити.
Просять не нагнітати обстановку.
Не ниють, не просяться, а саме ПРОСЯТЬ. Кажуть, що зараз у них найбільша потреба – техніка у вигляді автомобілів: пікапів, мініджипів, «бобіків» і т.п. Простіше – всепрохідна, бо там зараз суцільне місиво у грунті (ми переконалися самі). Бійці називають автомобілі взагалі витратним матеріалом: «Вчора «Прадо» виїхала на завдання – повернулася з переламаною навпіл рамою. Інше «Прадо» того ж дня залишилося без двох коліс», - розповідають. Тому зараз там дуже потрібні автомобілі.
Місцеві.
Їх не багато як за мирного життя, але вони є. Вулиці напівпорожні. Біля однієї із багатоповерхівок самотньо виглядає образ старенької. Побачила групу людей (нас) - підійшла. «Як Ви тут живете?»,- питаємо. Жінка розплакалася (говорила, до речі, суто українською мовою). Каже – життя дуже дороге, пенсії мало, діти за кордоном. Але щаслива, що живе саме в Україні. Поскаржилася, що серед місцевих і досі багато так званих «ждунів», які сидять і чекають приходу росії.
Зустріли іншу пару – жінку і чоловіка. Підтверджують те, що почули перед цим: багато «ждунів».
І у цей момент жінка розплакалася: «Що ж їм не вистачає тут, в Україні, є ж усе?». Теж розмова виключно українською, і це на рубежі Харківської і Луганської областей.
Людей мало. Дуже мало.
Куп’янськ. По дорозі заїхали у це місто, провели зустріч з головою міської військової адміністрації Андрієм Бєсєдіним. Місто, яке півроку було в окупації, у дуже багатьох місцях зруйноване, як і навколишні села. І зараз під постійними обстрілами, які ведуться щоденно. Вибухи – вже звична справа, на яку місцеві не звертають увагу, у чому переконалися самі. Але Куп’янськ продовжує жити своїм буденним життям. Андрій Бєсєдін розповідає, що після руйнації вдалося відновити майже повністю всі мережі водопостачання та теплопостачання. А ще ми повідомили геть усі – Куп’янськ надзвичайно чистий.
Настільки чистий, заметений, загреблений, що ніхто не наважувався навіть недопалок на землю кинути. Питаю у голови адміністрації: «Як так вдалося? Тут же війна не припиняється». Андрій Бєсєдін довго розповідає, але суть зводиться до одного: попередня влада у прямому сенсі зустрічала з короваєм окупантів.
Коли пішли росіяни, пішли за ними і їхні прихильники. У тому числі – з міської ради, з комунальних підприємств. Залишилися один із двадцяти працівників. Але ті, хто залишилися, навчилися цінувати життя, і знають, для чого вони роблять свою роботу. Вони роблять її для себе, для своїх дітей. Їм - самим тут жити. За тими, хто залишився, потягнулися інші – ті, хто не просить, а робить сам….
То невже нам усім для того, щоб навчитися цінувати все те, що зараз цінують мешканці Куп’янська, і навчитися робити так як вони, треба самим пережити те само, що й мешканці деокупованих територій?»
Богдан Коляда«Страшні новини з Харківщини сколихнули Бердичівську громаду. Після звістки про загибель наших бійців ТРО було багато розмов щодо ситуації, однак деякі трактування того, що трапилось, відверто обурюють, при чому самих військових.
На жаль, навіть на такій трагедії дехто хоче набрати для себе політичних балів та пропіаритись, і це слова не мої, а хлопців з 139 батальйону, яких разом із колегами та волонтерами відвідали у ці вихідні.
Був безмежно радий бачити кожного із них,
хоча хотілось би, щоб ця зустріч була за інших умов і щоб їй не передували смерті Героїв. Цей батальйон є для мене особливо близьким. Тут служать мої друзі, однокласники, одногрупники, вчителі, сусіди, спортсмени - люди, яких можу назвати рідними.
Під час ротації, на жаль, загинуло 6 воїнів з 139-го, ще у одного, згодом, зупинилось серце. Є важкі поранені. Близько 30 військових отримали ушкодження середньої важкості та легкі, контузії, більшість з них з дня на день готуються повернутися у стрій. Є хлопці, які вважаються безвісно зниклими, сподіваємось, вони живі, адже є дані, що їх полоненими ворог виводив з зони конфлікту.
При зустрічі у батальйоні поскаржились на те, що чутки про нібито неготовність ТРО, як воїнів, про те, що неочікувано для себе вони опинились на нулі ображає їх та злить, бо нівелює їх вагомість та фаховість, як військових. Здається, наче знову почала працювати “п’ята колона”, закидаючи про неналежне командування та ненавчених бійців. Хлопці переконують, були готові до того, що рано чи пізно будуть на передовій. Боляче сприйняли загибель своїх побратимів,
але в один голос кажуть, що краще тут, на фронті, будуть захищати Бердичів, ніж захищатимуть Бердичів у Бердичеві… Звичайно, рідним складно зрозуміти таке їх рішення, важко пережити втрату тим, чиї сини, чоловіки, батьки, брати, друзі не повернулись з позиції. Але це - війна, яка, на жаль, не обходиться без втрат.
Тому просили сповістити громаду про те, що вони, попри інформацію з мережі, готові до бою, критичних моментів поки немає, але є деякі потреби. Найперше - у транспорті та в окремому технічному забезпеченні, над чим уже ведеться робота і, сподіваюсь, незабаром це питання вдасться закрити.
Потреби у харчах бійці ТРО наразі не мають. Хіба що у протеїнових батончиках, які зручно брати із собою в кишеню на позиції, а також у енергетиках, що допомагають бути у формі - така, хай навіть штучна, але бадьорість, іноді здатна врятувати життя. Окремим побажанням була злагоджена взаємодія тих, хто хоче допомогти, спільна реалізація проєктів, закупка тільки необхідних речей без витрат на непотрібні речі та без хаотичності.
Загалом наші хлопці були дуже раді бачити нас,
щиро дякували за усе, що їм передали містяни, за слова вдячності та підтримки. На фронті, запевняють, такі речі мають свою окрему вагу і неабияк надихають.
Також мали нагоду поспілкуватись з командуванням. Командир батальйону на місці, він відповідальний і щиро переживає за кожного воїна. Важко переживає загибель хлопців, але, варто сказати, що інші ТРО, котрі заходили на ці позиції, мали в десятки разів більші втрати. Це страшні порівняння, але інших за таких умов робити не доводиться. Ворог атакує, тож потрібно давати йому гідну відсіч, що і робить зараз 139 батальйон.
Дякую кожному, хто тримає лінію фронту та визволяє від окупантів українські землі!
Також хочу подякувати усім, хто постійно допомагає нам у зборі речей при формуванні гуманітарних вантажів, хто взяв участь у поїздці на Харківщину та зборі посилок для 139-ки, Гуманітарному штабу Бердичівщини, БФ “Фонд Богдана Кицака”, колегам-депутатам Анна Левандовська , Denis Motsny Максим Шафранський , Юрий Николаенко , Віталій Березовенко , Андрій Ткачук , помічниці народного депутата Aleksandra Reminnaya ,
Анатолію Ткачуку, Федя Томашевский , Назар Иванович . Велика подяка водію, який віз нас, за допомогу, за надане авто та за часткову компенсацію палива, витраченого на дорогу Давид Гаспарян. Також за надане паливо дякую , Сергію Глухенькому, ТОВ “Форсажгазоіл-Трейд”.
Щира вдячність Марина Селеткова (м-н “Лідер Електро”) за надані ліхтарі, батарейки та павербанки, а також Олена Речич і Vadim Rechych та мережі супермаркетів “Наш Край”, Юрій Богатирчук. За донати Володимир Ковальчук та Віталій Арбуз, за які ми закупили наколінники та передали хлопцям - дякую! Подяка військовим, які також підтримують своїх, зокрема Дмитру Муляру. Спасибі працівникам апарату виконкому, які збирали речі, смаколики, ліки, кожному волонтеру гуманітарному офісу “Разом до Перемоги”, колективу школи №8 та її директору Лідія Савченко, колективу Гуманітарної гімназії № 2 та її директору Ірина Толочко. Вдячні за те, що доєдналися ТОВ “РІФ-1”. Дякую волонтеру Oleksandr Kolodiichuk за надані продукти харчування, власну допомогу та спеціальні речі. Які вже передані військовим.
Окрема подяка від бійців 139 батальйону Юра Черчик та волонтерам,
котрі донатять на закупівлю потрібних військовим речей. Перші дві посилки, які склав Юрій Черчик, вже доставлені на фронт. Подяки на адресу голови Харківської ОДА Олегу Синєгубову, голови Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін , першого заступника голови Куп’янської РДА Андрія Канашевича за взаємодію і спільну працю на шляху до Перемоги. Іще одне дякую адресоване компанії “Марс” та Сергей Карпунь за надані солодощі (хлопцям вони дуже сподобались, тож не відмовляться від наступних таких смачних подарунків).
Фото: Денис Моцний
Дякую Бердичівській громаді, місцевим жителям і кожній людині, яка долучилась і долучається до зборів коштів чи інших речей, котрі потрібні воїнам ЗСУ.
Вкотре доводимо, що разом ми - сила! Українці єдині і непереможні!
Слава Герою! Слава Героям!
Слава Україні!
Вічна пам’ять загиблим Захисникам!»
