Завтра в Бердичеві буде прощання з двома іншими. Всі вони в перші дні війни стали у чергу у військкоматі, щоб отримати в руки зброю та захищати Батьківщину.
Всім вже відомо, що бердичівський 139 батальйон територіальної оборони зараз тримає оборону в одній з найгарячіших точок військового протистояння поблизу Куп’янська. Ні вдень ні вночі там не перериваються ні на годину артилерійські та мінометні обстріли наших позицій. І одна з таких мін із 120-мм міномета 24 квітня попала прямо в окоп, де знаходились троє наших земляків.
Сьогодні одного з них, Олександра Лібегу проводжали в останній путь в рідному селі Хажин. На подвір’я батьківської оселі прийшли сьогодні чи не всі жителі села, приїхали побратими загиблого з батальйону, прийшли однокласники, друзі, знайомі і рідні щоб гідно попрощатись з Героєм.
Панахиду, яку проводив отець Костянтин Карпенко, слухали в повній тиші не тільки люди, які зібрались на похорон, але й дворові собаки, які неначе розуміли трагізм цього зібрання.
Траурна процесія з рідної вулички вийшла на центральну магістраль, по якій щомиті мчать автівки,
але на ті, кільканадцять хвилин, поки по ній несли труну з тілом загиблого воїна, вічний рух припинився, водії повиходили з автомобілів, щоб віддати останню шану захиснику України.
На Хажинському кладовищі його чекала вже третя могила, над якою майорітиме жовто-блакитний стяг, а всього від часу повномасштабного вторгнення загинули вже четверо жителів села.
На траурному мітингу виступили староста села, голова громади, вчителька, яка була класним керівником з 5 по 9 клас та його командир підрозділу. Вони й розповіли і про дитинство Олександра і про його такі короткі трудову та бойову біографії.
Народився Олександр Лібега 17 вересня 1995 року в селі Хажин. Зростав разом із старшим братом, вчився в місцевій школі. Любив працювати, любив майструвати, займався спортом і завжди був оптимістом.
Після школи опанував професію будівельника у Бердичівському ліцеї. В 2015 році був призваний на строкову службу, в навчальному центрі в Десні отримав військову підготовку в якості снайпера. Після служби працював будівельником.
В 2018 році Олександр одружився, а через два роки в сім’ї з’явився син Дмитрик. У молодої сім’ї було багато планів, але всі вони перекреслились 24 лютого минулого року.
У складі батальйону тероборони Олександр Лібега набув ще спеціальність сапера та разом з товаришами поставив чимало пасток на північних кордонах країни, а потім разом з побратимами рушив на схід.
Ще кілька днів до своєї смерті він телефонував голові громади Наталі Семенюк і казав: «Все буде добре…». Так само він часто і казав своєму командиру: «Все буде добре…». Вони і не сумніваються, що буде саме так, але разом з ними тепер вже точно не буде веселого і життєрадісного Сашка…
Під звуки гімну України він знайшов свій вічний спочинок у могилі поруч зі своїм загиблим земляком Василем Бондарем.
