Спочатку в останню путь в Гарнізонному будинку офіцерів зібралось багато бердичівлян, що провести в останню путь офіцера управління однієї з військових частин Віталія Шклярука, а потім ще більше людей зібралось щоб попрощатись з двома воїнами нашого батальйону територіальної оборони Сергієм Романовим та Сергієм Кальватинським. Двоє Сергіїв загинули одночасно від однієї міни, як і Олександр Лібега, якого вчора поховали в Хажині.
До будинку офіцерів траурні кортежі по черзі доставили тіла героїв у закритих трунах, а бойові побратими з 139 батальйону, які змогли приїхати на поховання, розповіли, що загинули вони миттєво від величезної кількості осколків, якими буквально пошматувало тіла.
В траурному залі ледь вистачило місця для всіх, хто прийшов попрощатись з загиблими воїнами. Рідні, близькі, колеги, сусіди, однокласники, вчителі, знайомі і просто небайдужі бердичівляни слухали скорботні промови та не могли стримувати сліз.
Сергій Кальватинський переїхав до Бердичева, звідки родом його дружина, всього 5 років тому. Народився у с. Городківка, що в Андрушівському районі,
закінчив спочатку школу, а потім – геолого-розвідувальний технікум у Києві. У столиці мешкав і працював: обіймав посаду енергетика. Там і познайомився з майбутньою дружиною, а невдовзі в них народилась донечка.
Переїхавши до Бердичева, Сергій Кальватинський у різний час працював у виправній колонії № 70, оператором екструдера на «ТІС-Поліссі», енергетиком на підприємстві «Інтерскаліт».
Брав участь у бойових діях у зоні АТО, у складі 95 десантної бригади. Оскільки він був в оперативному резерві, то за один день до початку великої війни з росією, Сергія викликали до районного центру комплектування та соціальної підтримки, а вже 25-го лютого розподілили до 139-го батальйону Сил ТРО, в якому він командував стрілецьким відділенням.
Командир взводу, який виступав на траурному мітингу назвав Сергія людиною правильних переконань, який завжди підтримував тих, хто був поруч із ним.
Сергій Романов народився в Бердичеві 25 листопада 1969 року, я особисто знав його ще з дитячого садочка, він ще тоді був добрим та відкритим, і проніс ці чесноти через все своє життя. Навчався у 17-й школі, після закінчення якої вступив до місцевого медичного коледжу. Обраній ще в юності професії медика Сергій не зрадив: 24 роки працював у штаті Бердичівської районної лікарні фельдшером у 33-му ПТУ, потім рік медбратом в одному з медичних закладів під Житомиром. На пенсії працював в охороні підприємства «Ритм» на території колишнього шкіроб’єднанння. Саме там частенько доводилось з ним бачитись ще півтора роки тому і передавати йому свіжий номер газети.
Сергій Романов разом з дружиною,
яка теж працює медсестрою в міському центрі ПМСД, виховали двох красенів синів, але зовсім недовго довелось радіти появі першої онучки. Свого часу дружина важко хворіла і Сергій докладав надзусиль та шукав будь-який підробіток, щоб купити ліки та вирвати кохану з кістлявих лап страшної хвороби. Сьогодні її прийшли підтримати в тяжку хвилину навіть її пацієнти, які цінують її доброту та людяність.
В батальйоні поважали свого бойового медика, а Сергій, в свою чергу, нікому не відмовляв у допомозі. Часто телефону телефонував рідним та заспокоював їх. Зараз в очікуванні таких розмов чи хоча б коротких звісточок проходить все життя родин наших тероборонців. Вони вже добре знають графік їх виходів на позиції і на ті дві доби, поки їх чоловіки чи батьки, чи брати здають телефони і виходять на «нуль», серце обривається, життя припиняється, а відновлюється лише після короткої фрази «все добре» по прибуттю на місце дислокації. На жаль, є в батальйоні і поранені, яким в прифронтових госпіталях надають допомогу, а є й ті, кого відправляють далі в тил.
Після мітингу в будинку офіцерів траурна колона знову рішила по вулиці Братів Міхєєвих, зайнявши чи не всю її довжину. Було дуже багато вінків і квітів і дуже багато людей, які потім розділились на два кортежи. Сергія Кальватинського повезли ховати на міське кладовище, а Сергія Романова в Скраглівку, де поховані його рідні і близькі. Військовий оркестр поділився навпіл і навіть бригада копачів теж поділилась, адже Скраглівка тепер входить до Бердичівської міської громади, тож кладовищами тут займається міський комбінат комунальних послуг.
Отже, сьогодні на кладовищах нашої громади тричі звучав військовий салют і гімн України, і три могили під жовто-блакитними прапорами поповнили скорботний пантеон.
